Бронхіолоальвеолярний рак

Бронхіолоальвеолярний рак – це різновид високодиференційованої аденокарциноми легень, яка характеризується відсутністю власної строми, поширенням злоякісних клітин по стінках бронхіол та альвеол. Архітектоніка легені не порушується. На ранніх стадіях захворювання протікає безсимптомно, пізніше з’являється сухий або вологий кашель, кровохаркання, задишка, лихоманка. Патологія діагностується за допомогою променевих досліджень, бронхоскопії та біопсії легені. Основними методами лікування є хірургічні втручання та променева терапія.

Бронхіолоальвеолярний (бронхоальвеолярний, псевдопневмонічний, альвеолярно-клітинний) рак або аденоматоз легень зустрічається у 2-15% випадків від загальної кількості неопластичних процесів бронхолегеневої системи та становить одну третину залізистих пухлин легень. В останні роки спостерігається тенденція до зростання захворюваності на цю форму онкопатології, особливо серед молодих жінок, що не палять. Бронхіолоальвеолярний рак локалізується у периферичній частині легені. Найчастіше (приблизно 60%) випадків спостерігається солітарний зростання пухлини, у решті 40% – мультицентрический. Захворюють переважно особи старше 35-40 років, чоловіки та жінки страждають однаково часто.

Етіологія захворювання не вивчена. На відміну від інших злоякісних неоплазій дихальної системи, зв’язку з курінням не простежується, рак з однаковою частотою зустрічається у осіб, що палять і не палять. Колись популярна у фахівців у сфері онкології вірусна теорія поширення аденоматозу легень та можливість зараження від великої рогатої худоби не була підтверджена. Відсутня зв’язок із професійною діяльністю. Приблизно в половині випадків захворювання виникає на тлі пневмосклеротичних та циротичних змін, що є результатом запальних процесів та травм легеневої тканини.

Пухлина виходить із пневмоцитів, бокалоподібних або секреторних клітин. Пошкоджена ДНК цих клітин спонукає їх до безконтрольного поділу. Формується одне або кілька вогнищ пухлинного росту. Новоутворення поширюється бронхіолами і альвеолами, вистилає їх зсередини, іноді утворюючи сосочки, що повністю заповнюють просвіт повітряних бульбашок. Рак, що виходить із келихоподібних клітин, інтенсивно продукує слиз.

Межальвеолярні та міждолькові перегородки при будь-якій формі даної патології потовщуються, легенева паренхіма ущільнюється (апневматоз) за типом пневмоцирозу. Порушується альвеолярна перфузія, розвивається кисневе голодування. У порівнянні з бронхогенним бронхіолоальвеолярним раком володіє меншою здатністю до інвазивного росту і метастазування, повільніше поширюється. Віддалені вогнища відсіву спостерігаються рідко.

Стадії перебігу хвороби поряд з іншою онкопатологією класифікуються за системою ТNM. Через характерний «зростаючий» зростання і віддалених метастазів, що рідко зустрічаються, розмежувати стадійність процесу іноді буває непросто. Провідними європейськими та американськими онкологами розроблено міжнародну класифікацію аденокарцином легені, що включає такі варіанти:

• Преінвазивна (in situ). Представлена ​​одновузловою, найчастіше немуцинозною пухлиною до 3 мм у діаметрі. Іноді зустрічаються муцинозний та змішаний варіанти новоутворення.
• Мінімально інвазивна. За розмірами та гістологічним типом не відрізняється від преінвазивної карциноми. Проростає легеневий інтерстицій не глибше, ніж 5 мм. Плевральна та судинна інвазії відсутні.
• Інвазивна з переважанням лускатого субтипу. Поряд із стромальною інвазією глибиною більше 5 мм є поширення пухлини на плевру і судини, вогнища некрозу.
• Інвазивна муцинозна. Розміри та глибина інвазії не відрізняються від попереднього варіанту. Неоплазія виходить із призматичних або келихоподібних клітин, що характеризується надлишковим слизоутворенням.

За поширенням процесу виділяють локалізовані – одновузлову та пневмонієподібну, а також дифузні – багатовузлову та дисеміновану форми новоутворення. Залежно від гістологічного типу пухлини та здатності до слизоутворення розрізняють муцинозний (слизоутворюючий), немуцинозний (слизенеутворюючий) та змішаний бронхоальвеолярний рак.

Локалізовані форми аденокарциноми протікають безсимптомно і виявляються випадково під час профоглядів або рентгенологічних обстежень з іншого приводу. Зміни на рентгенограмі часом виявляються за 2-8 років до перших клінічних проявів захворювання. Потім з’являється кашель. У більшості пацієнтів він сухий, болісний. При муцинозному гістотипі раку рідке мокротиння з домішкою слизу виділяється у великій кількості (до 4 літрів на добу). Часто спостерігається кровохаркання.

У міру поширення пухлини неухильно наростає задишка. Почуття нестачі повітря при фізичних навантаженнях змінюється утрудненням дихання у стані спокою. Прогресує дихальна недостатність. З’являються біль у грудях. Приєднуються симптоми загальної інтоксикації: невмотивована слабкість, пітливість, відсутність апетиту. Поступово знижується маса тіла. Температура може підвищуватися до субфебрильних чи фебрильних цифр. Довго поточний процес сприяє виникненню деформацій нігтьових фаланг пальців на кшталт барабанних паличок.

Без лікування процес повільно, але неухильно прогресує. Бронхіолоальвеолярний рак «стеліться» по міжальвеолярних перегородках, поширюється і займає все більші ділянки легеневої паренхіми. З’являється та наростає дихальна недостатність, яка згодом стає причиною інвалідизації та смерті хворого. Одним із частих ускладнень поширеного легеневого аденоматозу є кровохаркання. Бронхорея виникає у 10-20% хворих та призводить до електролітного дисбалансу. Зрідка внаслідок розриву субплеврально розташованих вогнищ розвивається пневмоторакс.

При огляді пацієнта з підозрою на бронхіолоальвеолярний багатовузловий або дисемінований рак виявляються ознаки хронічної гіпоксемії: ціаноз шкірних покривів, задишка, гіпертрофічна дистальна остеоартропатія. Перкуторно над осередком ураження відзначається вкорочення легеневого звуку. При аускультації іноді вдається вислухати нечисленні хрипи, що кріплять. Остаточний діагноз встановлюється на підставі таких досліджень:

• Променеві методики. При вузловій формі раку на рентгенограмах і КТ легень визначається одне або кілька округлих периферичних утворень неоднорідної структури з бугристими контурами, що розходяться вбік лінійними тяжами. Для пневмонієподібної форми характерне злиття вогнищ в єдиний гомогенний інфільтрат. Дисемінований варіант проявляється наявністю безлічі різнокаліберних фокусів або ознаками ураження легеневої інтерстиції.
• Ендоскопічні методи. Візуалізувати неопластичний ріст за допомогою фібробронхоскопії неможливо через ураження бронхів малого калібру. Цінність процедури полягає у отриманні промивних вод. Подальше цитологічне дослідження бронхіального лаважу дає змогу виявити атипові клітини.
• Дослідження біопсійного матеріалу. Є основним методом діагностики. Дозволяє найбільш точно диференціювати пухлину з іншими гранульоматозними та інтерстиціальними захворюваннями органів дихання. Біопсія ділянки легеневої тканини здійснюється при торакотомії або пункції. При подальшому дослідженні виявляються пухлинні клітини, що визначається гістотипом раку.

Бронхіолоальвеолярний рак часто протікає під маскою інших респіраторних хвороб. Насамперед, його слід диференціювати з пневмонією, туберкульозом та саркоїдозом легень. За відсутності позитивної рентгенологічної динаміки або появи нових вогнищ на фоні лікування перерахованих патологій антибактеріальними або протитуберкульозними препаратами слід провести комплексне обстеження хворого для виключення інвазивної аденокарциноми.

Вибір методу лікування визначається поширеністю процесу, наявністю чи відсутністю метастазів, загальним станом хворого. Радикальне видалення пухлини можливе у пацієнтів із 1-3 стадіями новоутворення за умови, що ураження легені є одностороннім. Призначення симптоматичного лікування хворому з 4 стадією допомагає усунути тяжкі прояви хвороби та покращити якість життя.

Хірургічне лікування

Операція є радикальним методом лікування бронхоальвеолярного раку. Вибір лоб-, білоб-або пульмонектомії залежить від масивності ураження легень. При поодиноких ракових пухлинах невеликих розмірів та відсутності метастазів у регіонарні лімфатичні вузли може проводитися крайова, сегментарна або клиноподібна резекція легені, але хірургічне втручання у такому обсязі здійснюється рідко через високий ризик виникнення рецидиву. Оперативне лікування часто доповнюється радіотерапією.

Консервативна терапія

Основним консервативним методом лікування є променева терапія. Вона призначається в комплексі з хірургічними методиками та як монотерапія. Ізольована радіотерапія застосовується за неможливості проведення операції через наявність протипоказань або відмову хворого від хірургічного лікування. Ефективність консервативного лікування нижче, ніж радикального висічення пухлини, хвороба рецидивує частіше та швидше. Виняток становить стереотаксичне опромінення – неінвазивне втручання за допомогою кіберножу, результати якого можна порівняти з радикальною хірургією.

Експериментальне лікування

Бронхіолоальвеолярний рак вважається резистентним до хіміотерапевтичного лікування. Однак при експериментальних дослідженнях у ряду пацієнтів з 3-4 стадіями карциноми відзначається позитивна відповідь на терапію протипухлинними препаратами групи інгібіторів рецептора епідермального фактора росту. Проводиться генетичне тестування неоплазій та активний пошук фармакологічних засобів, що діють на них. До експериментальних методів лікування можна віднести трансплантацію легень. За відсутності рецидиву ця методика забезпечує хороші результати виживання.

Паліативне лікування

Паліативна допомога надається хворим на дифузну форму аденокарциноми легень при неможливості радикального видалення пухлини. Її метою є усунення симптомів хвороби, що важко переносяться. Паліативна радіотерапія знижує пухлинне навантаження, полегшуючи стан пацієнта – зменшується кашель, задишка та бронхорея. Ненаркотичні та наркотичні анальгетики купірують больовий синдром. Пацієнт з термінальною стадією раку не може самостійно пересуватися та обслуговувати себе, потребує постійного догляду та психологічної підтримки.

Бронхіолоальвеолярний рак відрізняється найсприятливішою течією серед усіх злоякісних новоутворень легень. Радикальне лікування дозволяє досягти 100% п’ятирічного виживання у хворих з 1 стадією пухлинного росту. На пізніх стадіях ефективність лікування залежить від гістотипу пухлини та наявності метастазів. Прогноз при дифузних формах раку несприятливий, але через повільне перебіг хвороби тривалість життя пацієнтів іноді досягає 8-14 років. Первинна профілактика не розроблена. Для раннього виявлення захворювання необхідно своєчасно виконувати профілактичну рентгенографію ОГК.