Бронхообструктивний синдром у дітей

Бронхообструктивний синдром у дітей – Комплекс симптомів, який характеризується порушенням прохідності бронхіального дерева функціонального або органічного походження. Клінічно він проявляється пролонгованим і галасливим видихом, нападами ядухи, активацією допоміжної дихальної мускулатури, сухим або малопродуктивним кашлем. Основна діагностика бронхообструктивного синдрому у дітей включає збір анамнестичних даних, об’єктивний огляд, рентгенографію, бронхоскопію і спірометрію. Лікування – бронхолітична фармакотерапія β2-адреноміметиками, усунення провідного етіологічного фактора.

Бронхообструктивний синдром (БОС) – клінічний симптомокомплекс, який характеризується звуженням або оклюзією бронхів різних калібрів внаслідок скупчення бронхіального секрету, потовщення стінки, спазму гладком’язової мускулатури, зменшення мобільності легені або стискання оточуючими структурами. БОС – поширений патологічний стан у педіатрії, особливо серед дітей віком до 3 років. Згідно з різними статистичними даними, на тлі гострих захворювань дихальної системи БОС зустрічається у 5-45% випадків. За наявності обтяженого анамнезу цей показник становить 35-55%. Прогноз при БОС варіює і залежить від етіології. В одних випадках відбувається повне зникнення клінічних проявів на тлі адекватного етіотропного лікування, в інших спостерігається хронізація процесу, інвалідність або навіть смерть.

Основна причина розвитку бронхообструктивного синдрому у дітей – інфекційні захворювання та алергічні реакції. Серед ГРВІ бронхіальну обструкцію найчастіше провокують віруси парагрипу (тип ІІІ) та РС-інфекція. Інші ймовірні причини: вроджені вади серця та бронхолегеневої системи, РДС, генетичні захворювання, імунодефіцитні стани, бронхолегенева дисплазія, аспірація чужорідних тіл, ГЕРХ, круглі гельмінти, гіперплазія регіонарних лімфатичних вузлів, новоутворення бронхів та ділянок.

Крім основних причин бронхообструктивного синдрому у дітей виділяють сприятливі фактори, які суттєво підвищують ризик розвитку захворювання та погіршують його перебіг. У педіатрії до таких відносяться генетична схильність до атопічних реакцій, пасивне куріння, підвищена реактивність бронхіального дерева та його анатомо-фізіологічні особливості у дитячому віці, гіперплазія вилочкової залози, дефіцит вітаміну D, вигодовування штучними сумішами, дефіцит штучними сумішами, дефіцит. Всі вони здатні посилювати вплив один одного на організм дитини та посилювати перебіг бронхообструктивного синдрому у дітей.

Патогенетично-бронхообструктивний синдром у дітей може бути обумовлений запальною реакцією бронхіальної стінки, спазмом гладком’язової мускулатури, оклюзією або компресією бронха. Вищезгадані механізми здатні викликати звуження бронхіального просвіту, порушення мукоциліарного кліренсу та згущення секрету, набряк слизової оболонки, деструкцію епітелію у великих бронхах та його гіперплазію у дрібних. Як результат – розвивається погіршення прохідності, дисфункція легень та дихальна недостатність.

Залежно від патогенезу бронхообструктивного синдрому в дітей віком виділяють такі форми патології:

1. БОС алергічного генезу. Виникає на тлі бронхіальної астми, реакцій гіперчутливості, полінозів та алергічних бронхітів, синдрому Леффлера.
2. БОС, спричинений інфекційними захворюваннями. Основні причини: гострі та хронічні вірусні бронхіти, ГРВІ, пневмонії, бронхіоліти, бронхоектатичні зміни.
3. БОС, що розвинулася на тлі спадкових чи вроджених захворювань. Найчастіше це муковісцидоз, недостатність α-антитрипсину, синдроми Картагенера та Вільямса-Кемпбелла, ГЕРХ, імунодефіцитні стани, гемосидероз, міопатія, емфізема та аномалії розвитку бронхів.
4. БОС, що виник у результаті неонатальних патологій. Найчастіше він формується на тлі СДР, аспіраційного синдрому, стридора, грижі діафрагми, трахеоезофагеального нориці і т.д.
5. БОС як вияв інших нозологій. Бронхообструктивний синдром у дітей може бути спровокований сторонніми тілами в бронхіальному дереві, тимомегалією, гіперплазією регіональних лімфатичних вузлів, доброякісними або злоякісними новоутвореннями бронхів або прилеглих тканин.

За тривалістю перебігу бронхообструктивний синдром у дітей поділяють на:

• Гострий. Клінічна картина спостерігається трохи більше 10 діб.
• Затяжний. Ознаки бронхіальної обструкції виявляються протягом 10 днів і більше.
• Рецидивний. Гострий БОС виникає 3-6 разів на рік.
• Безперервно рецидивуючий. Характеризується короткими ремісіями між епізодами затяжного БОС або повною їх відсутністю.

Клінічна картина бронхообструктивного синдрому в дітей віком багато в чому залежить від основного захворювання чи чинника, що провокує цю патологію. Загальний стан дитини в більшості випадків середньотяжкий, спостерігається загальна слабкість, примхливість, порушення сну, втрата апетиту, ознаки інтоксикації і т.д. видиху.

Також спостерігається участь допоміжної мускулатури в акті дихання, напади апное, задишка експіраторного (частіше) чи змішаного характеру, сухий чи малопродуктивний кашель. При затяжному перебігу бронхообструктивного синдрому в дітей віком може формуватися бочкообразная грудна клітина – розширення і випинання міжреберних проміжків, горизонтальний перебіг ребер. Залежно від фонової патології також може бути лихоманка, дефіцит маси тіла, слизові або гнійні виділення з носа, часте відрижка, блювання та ін.

Діагностика бронхообструктивного синдрому у дітей ґрунтується на зборі анамнестичних даних, об’єктивному дослідженні, лабораторних та інструментальних методах. При опитуванні матері педіатром чи неонатологом акцентується увага на можливих етіологічних чинниках: хронічних захворюваннях, вадах розвитку, наявності алергії, епізодах БОС у минулому тощо. буд. Дуже інформативним при бронхообструктивном синдромі в дітей віком є ​​фізикальне обстеження дитини. Перкуторно визначається посилення легеневого звуку до тимпанита. Аускультативна картина характеризується жорстким чи ослабленим диханням, сухими, свистячими, у дитинстві – дрібнокаліберними вологими хрипами.

Лабораторна діагностика при бронхообструктивному синдромі у дітей включає загальні аналізи і додаткові тести. В ОАК, як правило, визначають неспецифічні зміни, що вказують на наявність осередку запалення: лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ, за наявності алергічного компонента – еозинофілію. При неможливості встановити точну етіологію показано додаткові аналізи: ІФА з визначенням IgM та IgG до ймовірних інфекційних агентів, серологічні проби, тест із визначенням рівня хлоридів у поті при підозрі на муковісцидоз тощо.

p align=”justify”> Серед інструментальних методів, які можуть застосовуватися при бронхообструктивному синдромі у дітей, найбільш часто використовують рентгенографію ОГК, бронхоскопію, спірометрію, рідше – КТ і МРТ. Рентгенографія дає можливість побачити розширене коріння легень, ознаки супутнього ураження паренхіми, наявність новоутворень чи розширених лімфовузлів. Бронхоскопія дозволяє виявити та видалити стороннє тіло з бронхів, оцінити прохідність та стан слизових оболонок. Спірометрія проводиться при тривалому перебігу бронхообструктивного синдрому у дітей з метою оцінки функції зовнішнього дихання, КТ та МРТ – за низької інформативності рентгенографії та бронхоскопії.

Лікування бронхообструктивного синдрому у дітей спрямоване на виключення факторів, що спричиняють обструкцію. Незалежно від етіології у всіх випадках показана госпіталізація дитини та невідкладна бронхолітична терапія з використанням β2-адреноміметиків. Надалі можуть використовуватись антихолінергічні препарати, інгаляційні кортикостероїди, системні глюкокортикостероїди. Як допоміжні препарати застосовуються муколітичні та антигістамінні засоби, метилксантини, інфузійна терапія. Після визначення походження бронхообструктивного синдрому у дітей призначається етіотропна терапія: антибактеріальні, противірусні, протитуберкульозні засоби, хіміотерапія. В окремих випадках може знадобитися оперативне втручання. За наявності анамнестичних даних, що вказують на можливе попадання стороннього тіла у дихальні шляхи, здійснюється екстрена бронхоскопія.

Прогноз при бронхообструктивному синдромі в дітей віком завжди серйозний. Чим молодша дитина – тим важчий її стан. Також результат БОС багато в чому залежить від фонового захворювання. При гострих обструктивних бронхітах та бронхіолітах, як правило, спостерігається одужання, рідко зберігається гіперреактивність бронхіального дерева. БОС при бронхолегеневій дисплазії супроводжується частими ГРВІ, але найчастіше стабілізується до дворічного віку. У 15-25% таких дітей він трансформується у бронхіальну астму. Безпосередньо бронхіальна астма може мати різний перебіг: легка форма переходить в ремісію вже в молодшому шкільному віці, важка, особливо на тлі неадекватної терапії, характеризується погіршенням якості життя, регулярними загостреннями з летальним кінцем в 1-6% випадків. БОС на тлі облітеруючого бронхіоліту часто призводить до емфіземи та прогресуючої серцевої недостатності.

Профілактика бронхообструктивного синдрому в дітей віком передбачає виключення всіх потенційних етіологічних чинників чи мінімізацію їх на організм дитини. Сюди відноситься антенатальна охорона плода, планування сім’ї, медико-генетичне консультування, раціональне застосування медикаментів, рання діагностика та адекватне лікування гострих та хронічних захворювань дихальної системи тощо.