Булімія

Булімія – це психічне захворювання із групи розладів харчової поведінки, що характеризується нападами безконтрольного рясного споживання їжі та наступним насильницьким спустошенням шлунка. Пацієнти періодично переїдають, після чого відчувають провину і ненависть до себе, вдаються до різних способів очищення організму: провокують блювання, застосовують клізми, проносні та діуретичні засоби. Для зниження ваги використовують жорсткі дієти та інтенсивні фізичні навантаження. Діагностика булімії виконується клінічним методом та за допомогою психодіагностичних опитувальників. Лікування включає психотерапію, дієтотерапію та прийом антидепресантів.

Термін «булімія» походить з грецької мови, перекладається як «бичачий голод». Активні дослідження хвороби проводяться з 1970-х років. Тоді лікар зі США Дж. Рассел досліджував випадки чергування переїдання та відмови від їжі у студенток університетів і вперше використав поняття «нервова булімія». Синонімічні назви – кінорексія, нейрогенна булімія, вовчий голод. Цей розлад зустрічається в 2-3 рази частіше, ніж анорексія. Епідеміологія серед підлітків та молодих жінок становить 1,6%, серед чоловіків – 0,5%. Захворюваність найбільш висока у період з 15 до 24 років. Близько 90% пацієнтів – дівчата та жінки, вага яких перебуває у межах норми або вище. Більшість із них зайняті у сферах, які потребують контролю маси тіла – танцівниці, гімнастки, моделі, бігунки.

За походженням булімія поліморфна, існують внутрішні та зовнішні, соціальні, сприятливі фактори, а також події, які служать пусковим механізмом для початку захворювання. У більшості пацієнтів спотворене сприйняття їжі, прийом їжі для них є способом знизити емоційну напругу, а не вгамувати голод. До причин розвитку хвороби належать:

• Соматичні захворювання. Приступи неконтрольованого обжерливості можуть виникнути внаслідок органічного ушкодження деяких відділів головного мозку, наприклад, харчового центру або лобових часток кори. Патологічно підвищений апетит також спостерігається при обмінних порушеннях: інсулінорезистентності, цукровому діабеті та гіпертиреозі.
• Емоційно-особистісні особливості. Булімія найчастіше діагностується в осіб із підвищеною відповідальністю, заниженою самооцінкою, нестабільністю образу тілесного та особистісного «Я». Вони схильні до тривалої афективної напруги, страждають від почуття безнадійності, безпорадності та провини.
• Звички, виховання. Переїдання може бути поведінковим патерном, перенесеним з дитинства, із батьківської сім’ї у доросле життя. Ризик розвитку захворювання вище за вимог батьків доїдати порцію, при забороні на викид залишків їжі.
• Стрес. Поглинання смачної їжі дозволяє зменшити неприємні емоційні переживання. Приступи частіше трапляються після впливу стресових факторів: сварок з близькими, високим навчальним або робочим навантаженням, браком часу.

Періодичне неконтрольоване переїдання формується з урахуванням емоційного напруги на кшталт адиктивного поведінки. Булімічним нападам передує наростання афективного дискомфорту: тривоги, смутку, агресії. Чим інтенсивніша негативна емоція, тим сильніший голод. У процесі їди розвивається короткочасний період ейфорії, напруга зникає. Хворі не в змозі контролювати поглинання їжі, не відчувають моменту насичення, припиняють їсти при появі нудоти, почуття розпирання, тяжкості та болю в животі. Ейфорія змінюється переживанням вини, агресії та зневаги до власних звичок. Спроби повернути колишній стан реалізуються за допомогою провокації блювання, прийому проносних засобів та діуретиків. Після спустошення шлунково-кишкового тракту афективні переживання слабшають. Через деякий час напад повторюється. Таким чином, переїдання стає регулятором емоційного життя пацієнтів.

Традиційно булімія поділяється на два типи: очисну або класичну, та неочисну. У першому випадку хворі зловживають клізмами, провокують напад блювання, приймають діуретики та проносні. Неочисна булімія зустрічається рідше, переїдання компенсується голодуванням, активними заняттями спортом. За характером нападів обжерливості виділяють три види захворювання:

• Приступоподібний. Періоди поглинання великих обсягів їжі виникають раптово через якийсь час після процедур очищення. Тривалість часу без ненажерливості коливається від 6-12 годин до кількох діб.
• Постійна. Переїдання змінюється очищенням, практично відразу знову наростає апетит. Важко виділити напади, пацієнти поглинають їжу майже безперервно.
• Нічний. Напади голоду та ненажерливості розвиваються вночі. Вдень апетит нормальний або знижений.

Основна клінічна ознака – напади переїдання. Пацієнти вживають велику кількість їжі за короткий проміжок часу. Апетит наростає раптово, і натомість емоційного дискомфорту, викликаного зовнішніми чи внутрішніми причинами: сварками, невдачами, неприємними спогадами. Поведінка хворих стає імпульсивним, спрямоване на пошук можливості усамітнитися і вгамувати почуття голоду. Вони вибирають продукти з найбільшим вмістом жиру та вуглеводів – тістечка, торти, гарніри з соусом та м’ясом. Процес поглинання їжі, як правило, відбувається на самоті, не піддається контролю, супроводжується почуттям радості, ейфорії, полегшення після напруги.

Пацієнти не відчувають моменту наступу насичення, продовжують їсти доти, доки не закінчиться їжа або не з’являться яскраво виражені фізіологічні симптоми переїдання, такі як нудота, біль у животі, здуття і відчуття розпирання. За один прийом хворі одержують кілька тисяч калорій, що перевищує їх добові енергетичні потреби. Після нападу обжерливості виникає роздратування, агресія, ненависть до себе, почуття провини за скоєне, страх набору ваги. Для зменшення негативних переживань реалізується поведінка, що компенсує. Воно включає різноманітні способи позбавлення від з’їденого: механічну та хімічну провокацію блювання, проведення процедур клізмування, прийом сечогінних та проносних препаратів. Щоб уникнути збільшення ваги пацієнти практикують голодування і активно займаються спортом.

У багатьох хворих маса тіла відповідає нормі або дещо її перевищує. При цьому пацієнти надмірно стурбовані уявною чи реальною зайвою вагою, не задоволені формою тіла, незадоволені зовнішнім виглядом і прагнуть схуднути. Типова поведінка – вживання низькокалорійних дієтичних страв у присутності інших людей та подальше обжерливість висококалорійними продуктами на самоті. На відміну від нервової анорексії при булімії пацієнти більш критичні до свого стану, усвідомлюють наявність розладу харчування, відчувають жаль та провину, частіше визнаються оточуючим у наявності хвороби та пов’язаних із нею переживань. Завдяки цьому вони менш соціально ізольовані, рідше здійснюють імпульсивні вчинки, не пов’язані з харчуванням, менш схильні до депресії, наркоманії та алкоголізму. Тривожні розлади у булімиків зустрічаються частіше.

Примусове спустошення шлунка та кишечника призводить до розвитку стійких соматичних захворювань. Блювота, посилений діурез та діарея провокують зневоднення, порушення водно-електролітного балансу та ниркову недостатність. Переїдання та часте блювання можуть стати причиною розриву стравоходу або шлунка. Блювотні маси ушкоджують зубну емаль, збільшують ризик карієсу та хвороб ясен. Зловживання проносними формує залежність, гіпотонію кишечника, запори. Серцево-судинні захворювання – аритмії, кардіоміопатії – викликаються дефіцитом магнію та калію, тривалим застосуванням сиропу іпекакуани (блювотного засобу). З боку емоційно-особистісної сфери ускладнення булімії представлені афективним біполярним та обсесивно-компульсивним розладами.

Діагноз встановлюється на основі клініко-анамнестичних даних, отриманих під час бесіди психіатра чи психотерапевта з хворим та його родичами. Серед симптомів клініцист виділяє невротичні (депресія, самозвинувачення, тривога), соматичні (зміни ваги, розлади травлення) та поведінкові (переїдання, провокація діареї, блювання). Додатково можуть використовуватися специфічні психодіагностичні опитувальники, наприклад Тест відношення до прийому їжі EAT-26. Диференціальна діагностика передбачає розрізнення булімії із захворюваннями ШКТ, що призводять до рецидивів блювоти, і з психопатологічними розладами особистості, що супроводжуються своєрідною поведінкою, що відхиляється. Для підтвердження діагнозу необхідно виявити наявність трьох клінічних критеріїв:

1. Періодичне переїдання. Епізоди ненажерливості спостерігаються не рідше 1 разу на тиждень протягом 3-х і більше місяців. Споживання великої кількості їжі супроводжується втратою контролю, нездатністю відчути момент насичення.
2. Рецидивна компенсаторна поведінка. Не менше разу на тиждень протягом 3 місяців виникають поведінкові епізоди, спрямовані на порятунок організму від їжі та/або схуднення. До цієї категорії відноситься викликання блювання, прийом аноректиків, діуретиків, проносних, періоди голодування, інтенсивних тренувань.
3. Невротичні переживання. Мотивація, інтереси та думки пацієнтів сконцентровані навколо зайвої ваги, форми тіла та зовнішнього вигляду. Визначається страх ожиріння, залежність самооцінки від зовнішності та ваги тіла.

При комплексній терапії більшість розладів мають оборотний характер. Лікування має проводитися лікарем-психіатром, психотерапевтом та дієтологом. За наявності ускладнень потрібна допомога вузьких спеціалістів – гастроентеролога, стоматолога, кардіолога. Найчастіше всі заходи виконуються амбулаторно. Вони націлені на стабілізацію соматичного стану, відновлення нормального апетиту, редукцію поведінкових епізодів очищення ШКТ. Найбільш ефективними вважаються такі методи лікування:

• Поведінкова психотерапія. Сеанси когнітивно-біхевіоральної терапії підвищують мотивацію пацієнта до нормального харчування, знижують занепокоєння щодо зовнішності та ваги, усувають прагнення до переїдання. Психотерапевт допомагає освоїти продуктивні способи подолання стресу, ввести і закріпити правильні харчові звички. Ефективність цього методу при ізольованому застосуванні досягає 50%, при комплексному підході – вище.
• Міжособистісна психотерапія. Основа лікування – виявлення та вирішення особистісних проблем, що провокують булімію. Сеанси проводяться індивідуально та у групах. Підвищення самооцінки хворого, його соціальну активність дозволяє замінити непродуктивний спосіб зняття напруги (ненажерливість) корисними.
• Прийом СІЗЗС. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну діють як антидепресанти, знижуючи тривогу та пригніченість хворих. Також вони мають легку анорексигенну дію – зменшують апетит і потяг до висококалорійних продуктів. При прийомі препаратів скорочується частота переїдання, блювання.

Комплексне лікування булімії займає 4-8 місяців, але забезпечує високу ефективність – 80% пацієнтів повністю виліковується від патологічних харчових звичок. Незважаючи на це зберігається підвищена увага до ваги тіла та прийомів їжі, що підвищує ризик рецидиву. Головний профілактичний захід – правильне ставлення до їжі та зовнішнього вигляду в сім’ї. Звичка до здорового харчування формується на підставі стійкої самооцінки дитини, її впевненості у собі. Забороняється використовувати їжу для винагороди за успіхи або позбавляти їжі покарання за помилки та непослух.