Депресивний невроз (дистимія, невротична депресія)

Депресивний невроз – вид невротичного розладу, що характеризується постійно сумним настроєм, гіподинамією та загальною загальмованістю. Депресивний невроз супроводжується вегетативно-соматичними розладами та порушеннями сну. Йому притаманні такі риси, як оптимістичний погляд на майбутнє, збереження здатності до професійної діяльності, відсутність глибоких змін особистості. Для діагностики депресивного неврозу потрібна консультація психоневролога. Лікування здійснюється поєднанням психотерапевтичних методик із застосуванням медикаментозних препаратів (антидепресантів, нейролептиків, психостимуляторів, седативних засобів) та фізіотерапії (водолікування, рефлексотерапії, електросна, масажу).

У неврології, психології та психіатрії поряд з терміном «депресивний невроз» використовується також назва «невротична депресія», яка була введена в медицину ще 1895р. У світовій практиці не всі лікарі схильні виділяти депресивний невроз як самостійне захворювання. Наприклад, американські фахівці включають його до такого поняття, як ситуаційна депресія.

Найбільш схильні до розвитку депресивного неврозу прямолінійні і цілеспрямовані люди, категоричні у своїх думках, які звикли стримувати зовнішні прояви своїх внутрішніх переживань. Другу групу за частотою розвитку депресивного неврозу складають люди із заниженою самооцінкою, які зазнають труднощів при прийнятті рішень і погано пристосовуються до змін, що відбуваються в житті.

Депресивний невроз є психогенно обумовленим станом, тобто його виникнення пов’язане із зовнішніми психотравмуючими обставинами. Причинні ситуації, як правило, відрізняються особливою значимістю для хворого і мають тривалий перебіг. Виділяють 2 основні групи психотравмуючих ситуацій, що призводять до депресивного неврозу.

1. Перша – це численні невдачі, що виникають відразу в кількох сферах діяльності пацієнта і викликають у нього відчуття “невдалого життя”.
2. Друга група — це звані обставини емоційного позбавлення, коли пацієнт змушений приховувати якісь взаємовідносини, неспроможна встановити контакт із близьким йому людиною, перебуває у розлуці з коханими людьми, немає можливості займатися тим, що йому по-душі тощо. .

Зазвичай депресивний невроз виникає на тлі довготривалих психотравмуючих обставин. При цьому пацієнт вважає ситуацію, що виникла, нерозв’язною і спрямовує свої зусилля не на пошук вирішення проблеми, а на приховування пов’язаних з нею негативних емоцій. Це призводить до розвитку функціональних порушень у ЦНС та насамперед до вегетативно-соматичних розладів, що супроводжують початок депресивного неврозу.

У класичному випадку депресивний невроз характеризується тріадою типових симптомів: зниженням життєвої активності та навіть деякою загальною загальмованістю, пригніченим настроєм, уповільненням мислення та мови. На початку захворювання знижений фон настрою та загальна слабкість поєднуються з різними вегетативно-соматичними симптомами: запамороченням, серцебиттям, коливаннями артеріального тиску, зниженням апетиту, функціональними порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту. Як правило, ці прояви змушують пацієнтів відвідати терапевта, який призначає їм симптоматичну терапію.

Однак, незважаючи на терапевтичне лікування, що проводиться, у хворих з невротичною депресією прогресує відчуття слабкості, розвивається стійка артеріальна гіпотонія, найчастіше виникає спастичний коліт. Пацієнти відзначають ще більше погіршення настрою, постійний смуток та апатію, відсутність позитивних емоцій від радісних подій.

Типово зменшення рухової активності, мізерна міміка, сповільнений темп мислення, тихе і повільне мовлення. Зниження життєвої активності та апатія виявляються в основному при виборі розваг або при необхідності з кимось контактувати, часто не торкаючись професійної діяльності пацієнта. Навпаки, у багатьох пацієнтів відбувається «втеча в роботу» (особливо якщо причинна ситуація пов’язана з сімейними відносинами).

Найчастіше при депресивному неврозі виникають порушення сну. Найбільш типовими є утруднене засинання та нічні пробудження, що супроводжуються серцебиттям та почуттям тривоги. Однак, на відміну від іпохондричного неврозу, вони не призводять до фіксації пацієнта на неприємних відчуттях у серцевій ділянці. У ранковий час пацієнти з депресивним неврозом відзначають характерну для неврастенії слабкість та розбитість. У них відсутнє типове для депресивного розладу посилення тривожності та туги вранці.

На відміну від класичної (психотичної) депресії, при депресивному неврозі клінічні симптоми не досягають ступеня психозу, а мають менш глибоку невротичну вираженість. Пацієнти, які мають депресивний невроз, здатні зберігати самоконтроль, адекватно сприймають те, що відбувається, і не втрачають контакту з оточуючими. Вони не мають суїцидальних думок і з оптимізмом дивляться у майбутнє.

Депресивний невроз не супроводжується тужливим безперспективним поглядом на майбутнє, як це відбувається за психотичної депресії. Навпаки, при обмірковуванні своїх планів пацієнти як би не враховують несприятливу ситуацію, що склалася. Ця особливість психогенної депресії рядом авторів була виділена як симптом “надії на світле майбутнє”.

Складність діагностики депресивного неврозу пов’язана з тим, що сам пацієнт не пов’язує свій стан із психогенними факторами і в розмові з лікарями ніколи не згадує про наявність хронічної психотравмуючої ситуації. Тому прояви невротичної депресії часто відносять до супутніх симптомів соматичного захворювання (вегето-судинної дистонії, хронічного гастриту, коліту та ін.). У зв’язку з цим важливе значення має консультування подібних пацієнтів у психоневролога, який проводить ретельний розпитування пацієнта, спрямований на визначення причини захворювання та виявлення його переживань, що страждають. З метою виключення соматичної патології пацієнту з депресивним неврозом можуть бути призначені: консультація кардіолога та гастроентеролога, ЕКГ, УЗД черевної порожнини, ЕЕГ, РЕГ, Ехо-ЕГ та ін.

Необхідно диференціювати депресивний невроз від тривожно-фобічного неврозу, іпохондричного неврозу, астенії, неврастенії та синдрому хронічної втоми. У той же час при діагностиці депресивного неврозу слід враховувати можливість поєднання депресивних симптомів та інших невротичних проявів із формуванням іпохондрично-депресивного, астено-депресивного, тривожно-депресивного та фобічно-депресивного синдромів.

Ретельне дослідження анамнезу та психічного статусу пацієнта допомагає диференціювати депресивний невроз від психогенної депресії та депресивної фази маніакально-депресивного психозу, для яких характерний рецидивуючий раптовий характер та значна психічна дезорганізація особистості.

Ефективна терапія депресивного неврозу можлива лише при поєднанні психотерапевтичних впливів із застосуванням лікарських препаратів та фізіотерапевтичних методик. При невротичній депресії психотерапевтами широко застосовується лікування переконанням, яке полягає у логічному опрацюванні психотравмуючої ситуації з метою зміни у пацієнта ставлення до неї. Додатково використовують самонавіювання — промовляння пацієнтом певних фраз, спрямованих формування нового погляду ситуацію.

Основу медикаментозного лікування депресивного неврозу зазвичай становлять антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, моклобемід, міансерин, циталопрам та ін.). Залежно від особливостей перебігу захворювання на схему лікування можуть входити нейролептики, психостимулятори, седативні, ноотропи, транквілізатори. Однак навіть грамотно підібрана медикаментозна терапія без супутньої психотерапії дає лише тимчасове чи часткове покращення.

До фізіотерапевтичних методів впливу, ефективних при депресивному неврозі, належать: дарсонваль, електросон, масаж шийно-комірної зони, загальний масаж (ароматерапевтичний, класичний, точковий, аюрведичний, фітомасаж), водолікування, рефлексотерапія. Підбір оптимального поєднання фізіотерапевтичних процедур складає консультації лікаря-фізіотерапевта з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта.

За умови коректного лікування депресивний невроз має сприятливий прогноз із повним одужанням пацієнта та його поверненням до повноцінного життя. У разі тривалого перебігу невроз трансформується в невротичний розлад особистості.