Для чого потрібно фторувати воду і що буде з вашими зубами якщо цього не робити

Дослідження про переваги фторування води для профілактики карієсу проводяться протягом десятиліть, тоді як про результати припинення фторування набагато менше інформації.

У 2007 році жителі Джуно, столиці Аляски, проголосували за припинення додавання фтору до води, побоюючись можливої ​​шкоди. Вчені з Університету Аляски в Анкориджі з’ясували, до чого це призвело.

Дослідження, результати якого опубликовані у BMC Oral Health, оцінювали дані державних медичних страховок Medicaid двох груп дітей та підлітків віком від 18 років.

Перша група складалася з 853 пацієнтів, які проходили лікування карієсу у 2003 році. Вони перебували в “оптимальних умовах”, коли питну воду фторували. Інша група 1052 пацієнти — проходила лікування карієсу у 2012 році у “несприятливих умовах” (через п’ять років після припинення фторування).

Дослідники определили, що цей часовий розрив призвів до значної різниці у поширеності карієсу в молодшій віковій групі. Діти до 6 років з першої групи в середньому лікували карієс та його наслідки 1,55 разів на рік, тоді як у другій групі цей показник виріс до 2,52. Тобто після припинення фторування діти ходили до стоматолога на один раз на рік частіше.

У дітей та підлітків віком від 6 років ефект був менш вираженим. Дослідники припустили, що вплинув частковий захист, пов’язаний з впливом фтору на зубну емаль у ранньому віці (до заборони у 2007 році).

“Дослідження показує, що без оптимального рівня фтору в питній воді і, отже, у роті та слині, зуби можуть формуватися з більш слабкою емалью і не здатні ремінералізувати ранні ознаки руйнування”, – пояснили дослідники.

Результати доводять, що навіть під час використання фторвмісної зубної пасти, полосканні та професійної профілактики карієсу, фторування води має лікувально-профілактичний ефект для населення.

“Вартість програми фторування, яка фактично полягає у тому, щоб фторувати воду, становить копійки у порівнянні з витратами на лікування порожнин”, – резюмувала Дженніфер Мейєр, провідний автор дослідження.