Доброякісні пухлини уретри

Доброякісні пухлини уретри – це група утворень епітеліального та неепітеліального походження, що розвиваються з різних шарів стінки сечівника. Патологія проявляється утрудненням і хворобливістю сечовипускання, свербінням та печінням у сечівнику, кровотечами. Діагностика потребує проведення уретроскопії, уретрографії, біопсії освіти з морфологічним дослідженням тканин. Виявлення пухлини сечівника є підставою для її трансуретрального висічення.

Серед новоутворень урогенітальної локалізації пухлини уретри становлять 3-4%. У сучасній урології доброякісні пухлини сечівника найчастіше зустрічаються у жінок, що пояснюється анатомо-морфологічними особливостями будовою жіночої уретри. Сечівник у жінок – короткий трубчастий орган довжиною 3-5 см, що складається з 3-х відділів – проксимального, середнього і дистального. Проксимальний відрізок жіночої уретри вистелений перехідним та залізистим епітелієм; середній – переважно лускатим епітелієм; дистальний відділ – змішаним уротелієм. Найчастіше пухлини уретри розташовуються на задній стінці зовнішнього отвору сечівника. Найчастіше неоплазии розвиваються у віці 50-70 років.

Етіологія доброякісних пухлин уретри недостатньо вивчена. Однак відмічено, що розвитку більшості новоутворень передує тривалий перебіг хронічного уретриту, дисфункція яєчників, подразнення уретри патологічними білями при кольпіті та цервіциті, порушення васкуляризації стінок сечовипускального каналу при пологових травмах, запорах, пошкодження уретри та ін.

Серед ІПСШ особлива роль належить хламідіозу, трихомоніазу, уреаплазмозу, гонореї, мікоплазмозу, генітальному герпесу. У розвитку кондилом та папілом уретри етіологічним фактором виступає папіломавірусна інфекція, що передається при статевих контактах. Частота виникнення пухлин уретри збільшується пропорційно до віку, оскільки гормональні зміни, що відбуваються в клімактеричному періоді, нерідко сприяють розвитку гіперпластичних процесів у сечостатевих органах.

Всі доброякісні пухлини уретри прийнято ділити на епітеліальні (уретральні), що беруть початок із слизової оболонки сечовипускального каналу та її залоз, і неепітеліальні (парауретральні), які зазвичай виходять з м’язових і сполучнотканинних волокон. До епітеліальних новоутворень відносяться папіломи, кондиломи, поліпи, карункули; до неепітеліальних – міоми, фіброми, фіброміоми, ангіоми, нейрофіброми та ін.

Папіломи уретри – сосочкоподібні одиночні або множинні утворення, що височіють над слизовою оболонкою. Розрізняють плоскоклітинні, перехідно-клітинні та вистелені багаторядним багатошаровим епітелієм папіломатозні пухлини уретри. Папіломи можуть мати широку основу або довгу ніжку, розміри – до 0,5-1 см.

Поверхня папілом гладка, консистенція м’яка, форма – округла або довгаста, колір – від сірувато-білого до рожевого або темно-червоного. При утворенні конгломератів папіломи нагадують бородавки з безліччю зернистих або ворсинчастих виростів. Папіломи уретри розташовуються переважно в області зовнішнього отвору сечового каналу, на його задній стінці та ростуть у дистальному чи проксимальному напрямку.

Кондиломи сечівника – розростання конусовидної або соскоподібної форми, що частіше розташовуються кільцеподібно навколо зовнішнього отвору уретри. За будовою розрізняються бородавчасті та капілярні кондиломи. Перші мають білувато-сірий або жовтуватий колір, широку основу, щільну консистенцію. Другий тип кондилом відрізняється м’якою консистенцією, вузькою основою, червоним кольором. Капілярні пухлини уретри легко кровоточать при контакті, часто супроводжуються виділеннями, що призводять до мацерації та виразок слизової оболонки.

Поліп сечівника – м’яка васкуляризована пухлина уретри на ніжці, покрита плоским епітелієм. Поліпи мають округлу або краплеподібну форму, яскраво-червоний колір, гладку поверхню, іноді з ділянками виразки. Поліпи розташовуються проксимальніше або дистальніше за зовнішній отвор уретри (у чоловіків у простатичному відділі) і часто перекривають просвіт сечовипускального каналу.

Різновидом поліпів уретри є карункули – невеликі пухлини на ніжці яскраво-червоного кольору, м’які по консистенції, з борозенчастою поверхнею. Через рясну васкуляризацію карункули схильні до кровоточивості; вони розташовуються на задній стінці біля зовнішнього отвору сечівника.

Неепітеліальні пухлини уретри (фіброми, міоми, фіброміоми та ін) зустрічаються рідко і зазвичай мають змішану будову. Їхнє розташування – підслизове між стінками уретри та піхви, поверхня гладка, розміри – від вишні до курячого яйця. Ангіоми уретри – дрібні судинні пухлини синювато-червоного кольору, що локалізуються поблизу зовнішнього отвору каналу. Ангіоми легко травмуються та кровоточать.

Доброякісні пухлини уретри залежно від розмірів, локалізації, гістологічної структури можуть давати різноманітну симптоматику. У більшості випадків неоплазії збільшуються повільно і тривалий час не викликають розладів. До ранніх і типових ознак пухлин відносяться печіння і свербіж у сечівнику, відчуття дискомфорту при сечовипусканні.

Дизуричні розлади можуть проявлятися імперативними позивами, роздвоєнням або відхиленням струменя сечі (у чоловіків – розбризкуванням струменя), частковим нетриманням сечі. У разі розвитку уретриту або висхідного циститу сечовипускання стає прискореним, супроводжується різями, гноетечія з уретри. Поліпи та папіломи можуть викликати інфравезикальну обструкцію з повною затримкою сечі.

Доброякісні пухлини уретри схильні до кровоточивості – від незначних контактних виділень до рясної та завзятої уретрорагії. У жінок досить часто відзначається болючість при статевих зносинах. У чоловіків розвивається порушення статевої функції – гемоспермія, сперматорея, передчасна еякуляція, спонтанні ерекції та ін.

При невеликих безсимптомних пухлинах уретри діагноз встановлюється дуже рідко. Звернення до фахівця-уролога та цілеспрямоване урологічне обстеження проводиться у разі розвитку типових скарг. У процесі діагностики доброякісні неоплазії диференціюють від пролапсу сечовипускального каналу, раку уретри, пухлин вульви та піхви, сторонніх тіл та каміння сечовипускального каналу.

Враховуючи можливість інфекційної природи новоутворення, виконується бактеріологічне дослідження мазка з уретри, ПЛР діагностика статевих інфекцій, мікроскопія мазка із сечівника, дослідження відбитків новоутворень. При фізикальному обстеженні проводиться пальпація пухлини, дослідження піхви з оцінкою розмірів, характеру поверхні, виразності ніжки або ширини основи новоутворення.

Якщо неоплазия не визначається під час зовнішнього огляду, вдаються до проведення уретроскопії та уретрографії. На уретрограмах зазвичай виявляється деформація будь-якого відділу сечівника. За допомогою уретроскопії вдається розглянути доброякісну пухлину, оцінити її розміри, біопсію. Остаточна верифікація діагнозу проводиться за допомогою цитологічного та морфологічного дослідження біоптату.

Завдяки впровадженню в урологічну практику ендоскопічних методик лікування пухлин проводиться малоінвазивно. Кондиломи уретри можуть бути піддані хімічній деструкції солкодермом, хірургічного висічення, видалення радіохвильовим методом, за допомогою лазера, рідкого азоту, плазмової коагуляції або електрокоагуляції.

Видалення неоплазій, розташованих дистальніше за зовнішній отвор, виконується трансуретрально через канал уретроскопа. У цих випадках зазвичай проводиться циркулярне або клиноподібне висічення пухлин уретри в межах здорових тканин. Дрібні доброякісні новоутворення видаляють електроексцизією. У післяопераційному періоді проводиться тривала (на 3-4 доби) катетеризація сечового міхура. При небезпеці розвитку стриктур уретри виконується її бужування.

Видалення доброякісних пухлин уретри запобігає їхній можливій малігнізації. Радикальне висічення пухлин уретри виключає рецидиви. Однак у разі вірусної природи новоутворення лікування має бути доповнено курсом консервативної терапії.

Прогноз зазвичай сприятливий, при повному видаленні доброякісного новоутворення настає одужання. Для запобігання розвитку пухлин уретри важливі профілактичні огляди гінеколога та уролога, виключення статевих інфекцій та травмування сечівника.