Дромоманія

Дромоманія – це емоційно-вольовий розлад, що характеризується імпульсивним, неконтрольованим потягом до зміни місць, бродяжництва. Виявляється раптовими відходами з дому, спонтанними поїздками та подорожами. Епізоди розвиваються незалежно від зовнішніх умов: під час робочого тижня чи хвороби, за збережених зобов’язань перед дітьми, партнером. Діагностика виконується методом клінічної розмови за допомогою психодіагностичних опитувальників. Лікування передбачає тривалу психотерапію, прийом протитривожних, заспокійливих препаратів.

Термін “дромоманія” в перекладі з давньогрецької мови означає “потяг до втечі, до шляху”. Синонімічні назви – вагабондаж, паріоманія. Воно розвивається і натомість психічних захворювань, і самостійно, як особливість поведінки, що підвищує ризик соціальної дезадаптації. При тяжкому перебігу може бути віднесено до групи розладів звичок та потягів, але найчастіше розглядається поза контекстом захворювань. Нерідко випадки дромоманії залишаються не діагностованими. Поширеність у загальній популяції коливається від 1 до 3%. Епідеміологічний пік посідає підлітковий і юнацький вік.

Неконтрольований потяг до виходу з дому найчастіше проявляється у ситуації емоційної нестабільності. Спровокувати епізод може сварка з близькою людиною, труднощі на роботі, загострення психічного захворювання. Серед причин дромоманії можна виділити три основні групи:

1. Виражений стрес. Тривала та/або сильна емоційна напруга, пов’язана з роботою, сім’єю, фінансами часто викликає бажання «втекти», «поїхати куди подалі» від проблем. Такі складні періоди провокують поодинокі епізоди дромоманії.
2. Вікова криза. На певних етапах психічного розвитку відбуваються якісні зміни темпераменту, цінностей, поведінки. Це супроводжується пошуком нового досвіду, перевіркою своїх можливостей. У дорослих прагнення виїхати, залишити будинок може бути проявом кризи середнього віку.
3. Психічний розлад. Імпульсивне бродяжництво розвивається при невротичних та психотичних захворюваннях. При біполярному афективному розладі епізоди відбуваються під час манії, при шизофренії, неврозах – під час загострення.

Основа дромоманії – імпульсивний потяг, непереборна потяг до досягнення мети, яка неадекватна реальній ситуації. За підсумками цього почуття реалізується імпульсивне поведінка (догляд з дому), що відбувається без внутрішнього опору. Критичне ставлення до своїх дій виникає набагато пізніше, коли людина стикається з труднощами в дорозі. У момент початку епізоду ухвалення рішення відбувається за секунди, без урахування ризиків та наслідків.

На рівні фізіології головного мозку активуються центри прийняття рішень, пошуку новизни, що у глибоких підкіркових структурах. Префронтальна кора (складніша, «молода» зона), що відповідає за аналіз, планування та контроль дій не бере участі у прийнятті імпульсивних рішень. Тому людина з дромоманією не усвідомлює проблем, які будуть викликані її спонтанною «подорожею», бродяжництвом, поневірянням. Слабка активність префронтальних областей кори й у багатьох психічних розладів, і навіть стану стресу.

Дромоманія буває соціально адаптована та дезадаптуюча. У першому варіанті людина після одиничного епізоду розуміє, що їй багато що необхідно змінити, щоб часта зміна місць не погіршувала якість життя. В результаті він відмовляється від ідеї завести сім’ю, знаходить дистанційну роботу чи інше джерело доходу. Другий варіант – дезадаптивний. Відходи з дому, часті подорожі призводять до розпаду шлюбу, звільнення з роботи, а в результаті – до фінансової потреби, самотності. Інша класифікація поділяє дромоманію на три типи:

1. Поодинока. Разові догляди та епізоди поневірянь виникають як результат сильного стресу, не є наслідком відхилень з боку психіки. Виникають рідко, але можуть закріпитися як реакція на проблеми. Як правило, не призводять до дезадаптації чи депресії.
2. Клінічна. Періоди бродяжництва, мандрівок повторюються регулярно. Часто супроводжуються загостренням психічного розладу (шизофренії, БАР, психопатії). Розгортаються і натомість зниження критичних здібностей, порушення адекватності сприйняття.
3. Хибна. Не є власне дромоманією, хоч зовні її нагадує. План подорожі складається заздалегідь, закладається бюджет, приблизний термін. Початок збігається зі стресовою ситуацією, конфліктом, тому виглядає для оточуючих як раптовий, спонтанний догляд.

Ключовий прояв – потяг до скитання, прагнення залишити звичне місце перебування. Цим дромоманія відрізняється від пристрасті до подорожей, коли метою є бажання відвідати нові місця. Епізод розвивається зненацька, раптово. Хворий впливає виникнення потягу та її реалізацію, відстежити причини складно. Після затихання афекту не може пояснити мотиви своїх дій і вчинків.

Протягом драматичного нападу відсутнє усвідомлення відповідальності перед суспільством, близькими людьми. Тому хворий здатний піти з робочого місця посередині дня або залишити маленьку дитину вдома одну. Він не попереджає нікого про свій відхід, здатний обірвати зв’язок із сім’єю, колегами на період поневіряння.

Несподіваність нападу не дозволяє обміркувати план подорожі, проаналізувати фінансові витрати, визначити терміни. Кожен новий пункт вибирається ситуативно, інтуїтивно. Навіть сам дромоман не знає, куди він попрямує. Не враховуються можливі ризики, небезпеки, тому часто такі люди опиняються у незнайомій обстановці, без грошей, ночівлі. Вони можуть поневірятися в домашньому одязі, піжамі, спати на вулиці. Нерідко їх затримують поліцейські.

Коли напад неконтрольованого потягу завершується, людина ніби «приходить до тями». Він намагається проаналізувати причини того, що сталося, пов’язує звільнення з дому з сильною тривогою, нездатністю всидіти на місці. Іноді є зовнішні причини (конфлікти, сварки). Тривалість епізоду залежить від наявності та тяжкості основного психічного захворювання: у здорових людей у ​​ситуації стресу поневіряння тривають 1-2 дні або менше, у осіб із психопатологією від кількох днів до тижнів.

Наслідки дромоманії можуть стати небезпечними для хворого, для його близьких людей. Відсутність здатності усвідомити ризики, що призводить до втрати роботи, друзів, сім’ї. Нерідко поневіряння без документів та грошей призводять до конфліктів із правоохоронними органами. Дромомани опиняються в камерах попереднього ув’язнення, стають жертвами вуличних злочинців, вплутуються в бійки, дрібні крадіжки. Формується тенденція до девіантної, асоціальної поведінки.

Обстеження пацієнтів із підозрою на дромоманію проводить лікар-психіатр. Для уточнення характеру розладу до діагностики можна підключити: невролог, клінічний психолог. Найчастіше на прийомі виявляються пацієнти з наявним психіатричним діагнозом. Обстеження включає:

• Збір анамнезу. Лікар визначає наявність психічних та соматичних (неврологічних, ендокринних) захворювань, уточнює час початку епізодів, їх частоту, тривалість. У разі потреби розпитування проводиться у присутності члена сім’ї.
• Клінічна розмова. Спілкування з пацієнтом дозволяє визначити збереження критичного ставлення себе, здатність відповідати питання, дотримуватися заданої теми. Також у ході бесіди виявляється наявність характерних ознак дромоманії: раптовість нападів, знижене почуття відповідальності під час епізоду, тривога як причина виходу з дому.
• Психодіагностичне тестування. Опитувальники дозволяють виявити характерні дромоманії емоційні стану, риси характеру. Більшість пацієнтів діагностується імпульсивність, тривожність, схильність до необдуманого прийняття рішень. Для оцінки ступеня тяжкості дромоманії може бути використана Шкала клінічної оцінки синдрому догляду та бродяжництва.

Розлад має тенденцію до прогресування, тому потрібна своєчасна комплексна медична допомога. Схема лікування залежить від наявності/відсутності психічного захворювання, і навіть від частоти дромоманических епізодів. Пацієнтам, які мають психічних захворювань, буває достатньо курсу психотерапії, націленого освоєння досвіду впорання зі стресом. При клінічній дромоманії лікування включає наступні заходи:

• Медикаментозна корекція. Ліки підбираються індивідуально, з урахуванням домінуючих симптомів та основного захворювання. При виражених поведінкових порушеннях, психомоторному збудженні призначаються нейролептики. Для усунення тривоги, депресії – анксіолітики, антидепресанти. При порушеннях настрою, епілепсії – протисудомні препарати.
• Психотерапія. Сеанси показані пацієнтам із збереженими критичними здібностями, поза загостренням психотичного захворювання. Вони проводяться у форматі групових тренінгів та індивідуальних зустрічей із спеціалістом. Зусилля націлені на усвідомлення нападів імпульсивного потягу та корекцію поведінки.
• Реабілітація. Допомога у соціалізації допомагає хворим повернутися на роботу, відновити добрі стосунки всередині сім’ї. За необхідності проводиться трудотерапія, створюються умови на навчання новим трудовим навичкам, проводиться сімейна психотерапія.

При комплексному підході до лікування нападів дромоманії вдається повністю усунути, відновить достатній рівень адаптованості пацієнта до життя в суспільстві. Основний профілактичний захід – дотримання правил психогігієни. Важливо уникати перевтоми, збалансувати режим праці та відпочинку, регулярно займатися спортом та підтримувати соціальні контакти. Для людей з психічними розладами необхідні регулярні відвідування лікаря, що підтримують лікувальні заходи.