Двигунні і мозочкові порушення

Етіологія

Порушення рухів (дискінезії) можливі у формі як уповільнення цілеспрямованих рухів (гіпокінезія), так і надлишкових довільних або патологічних мимовільних рухів (гіперкінезія). При ураженнях мозочка страждають швидкість, амплітуда і сила рухів, але ці зміни, за винятком тремору, не прийнято відносити до рухових порушень.

Для довільних рухів необхідні взаємодії між кортікоспінальних (пірамідними) трактами рессию з витяжкою проводять протягом 5-6 діб. Потім, шию іммобілізують на 8-12 тижнів в На1о-апараті (ортопедична техніка, призначена для фіксації положення черепа відносно тулуба) з рентгенографическим контролем стабілізації. Якщо витягування не применшує здавлення, показана хірургічна декомпресія (з вентральним або дорсальним доступом). Якщо нестабільність зберігається і після декомпресії необхідна задня фіксація (стабілізація). При деяких захворюваннях (наприклад, при ревматоїдному артриті) зовнішня іммобілізація рідко приводить до успіху, частіше потрібно задня фіксація або передня декомпресія і стабілізація.

Для стабілізації на той час, поки кістки не зростуться, застосовують різні методи (наприклад , пластини). Загалом необхідно домогтися зрощення для кожної з нестабільних областей.

При метастатичних пухлинах кісток часто ефективні променева терапія і жорсткий шийний ортопедичний комір. При хворобі Педжета можуть допомогти кальцитонін, мітраміцін і бісфосфонати (з’єднують кору мозку з руховими центрами стовбура і спинного мозку), базальними гангліями (хвостате ядро, шкарлупа, блідий куля, чорна субстанція, знаходяться в глибині переднього мозку і утворюють екстрапірамідних систему, імпульси якої спрямовуються переважно рострально через таламус до кори головного мозку) і мозочком, центром координації рухів. Більшість поразок, що призводять до порушень рухів, локалізуються в естрапірамідной системі; тому рухові порушення ще називають екстрапірамідними порушеннями.

Гіпокінезія

Більшість гипокинетический порушень паркінсонічні.

Відомо безліч гіперкінетичних порушень, серед яких розрізняють ритмічні і неритмічні.

Ритмічні гіперкінези представлені в першу чергу тремором – регулярні чергуються або осциляторні рухи, що проявляються, головним чином, у спокої або при рухах (інтенційний тремор).

Неритмічні гіперкінези поділяють на повільні або стійкі (наприклад, атетоз, дистонія) і швидкі. Швидкі гіперкінези поділяють на пригнічувані (наприклад, тики) і неподавляемие (наприклад, гемібаллізм, хорея, міоклонус).

Атетоз – неритмічні, повільні, червоподібні рухи переважно в дистальних м’язах кінцівок; чергування положень проксимальних відділів кінцівки створює картину змієподібних рухів. Атетоз часто поєднується з хореєю (хореоатетоз).

Дистонії обумовлені мимовільними безперервними скороченнями м’язів, часто змінюють положення тіла.

Тікі – неритмічні, швидкі, прості або складні, ідіосінкратіческіе, повторювані рухи, вироблені майже підсвідомо. На короткі періоди їх можна довільно придушувати. Прості тики (наприклад, моргання) часто з’являються в дитячому віці або пізніше, потім спонтанно зникають. Тики – руху більш складні, ніж міоклонус і не настільки постійні, як хореїчні. Тікозние порушення включають синдром Туретта.

Гемібаллізм – неритмічне, швидке, неподавляемое унилатеральное різкий рух в проксимальному відділі руки за типом кидка.

Хорея – неритмічні, хаотичні , швидкі рухи, які неможливо довільно придушити, залучає переважно дистальні м’язи або особа. Рухи можуть зливатися в цілеспрямовані і квазіцеленаправленние акти, що маскує їх мимовільність. Часто розвивається як компонент хореоатетоза. Хорея спостерігається при хворобі Хантінгтона (див. далі).

Міоклонус – довільно неподавляемие неритмічні швидкі, уривчасті руху, здатні виникати в багатьох м’язах одночасно.

Подальша інформація

Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин. Інформація призначена тільки для медичних фахівців.