Дисгідротична екзема

Дисгідротична екзема – це хронічний екзематозний дерматит, що вражає шкіру долонь та підошв і характеризується висипаннями у вигляді серозних бульбашок невеликого розміру. Як і в інших видів екземи, конкретні причини та механізм розвитку дисгідротичної екземи не визначені, відома лише роль деяких провокуючих факторів. Діагностика захворювання проводиться переважно шляхом виключення подібної патології. Лікування дисгідротичної екземи здійснюється мазями, антигістамінними та седативними препаратами, за необхідності кортикостероїдами. Важливу роль грає усунення факторів, що провокують.

Дисгідротична екзема у 80% випадків протікає з ураженням кистей і лише у 20% спостерігаються висипання на підошвах. Захворювання отримало свою назву, тому що раніше передбачався його зв’язок із закупоркою потових залоз. Однак сучасною дерматологією доведено, що у багатьох випадках потові залози при дисгідротичній екземі функціонують нормально. У жінок дисгідротична екзема найчастіше зустрічається у 20-25 років, а у чоловіків віком 40 років. Захворювання зустрічається з однаковою частотою в обох статей.

До розвитку дисгідротичної екземи можуть призвести ендокринні хвороби, захворювання нервової системи, імунні порушення та зрушення в обміні речовин. У багатьох пацієнтів захворювання виникає або загострюється після перенесеного нервового перенапруги, контакту з речовинами, що подразнюють шкіру (найчастіше це різні засоби побутової хімії). Розвитку дисгідротичної екземи сприяє підвищене потовиділення гіпергідроз. Можливий зв’язок із харчовими алергенами. Приблизно у половини пацієнтів із дисгідротичною екземою виявлено спадкову схильність до алергічних захворювань: бронхіальну астму, атопічний дерматит, сінну лихоманку у найближчих родичів.

Основний елемент висипу при дисгідротичній екземі – везикули. Вони є бульбашки розміром 1-5 мм, наповнені прозорою рідиною. При дисгідротичній екземі для бульбашок характерне глибоке розташування в епідермісі і виражений свербіж, який не тільки супроводжує виникнення бульбашок, але може і передувати їм. Висипання при дисгідротичній екземі розташовуються групами на долонній поверхні кистей, підошвах стоп та бічних поверхнях пальців. Везикули можуть виникати і на шкірі тильної поверхні кистей.

З часом бульбашки дисгідротичної екземи лопаються, утворюючи ерозії. Ерозії можуть бути досить великого розміру, якщо вони утворилися після розтину кількох везикул, що злилися разом. Загоєння ерозій відбувається з утворенням плоских жовтих або коричневих скоринок. Процес дозволу везикули займає зазвичай від 1 до 3 тижнів і залишає після себе на шкірі темну цятку гіперпігментації. На цьому перебіг дисгідротичної екземи не закінчується. Надалі відбуваються характерні для екземи хронічні зміни шкіри: почервоніння, потовщення (ліхеніфікація), лущення та утворення тріщин.

Зустрічаються гострі форми дисгідротичної екземи. Але в переважній більшості випадків захворювання має хронічний перебіг із рецидивами. Періоди ремісії можуть тривати від кількох тижнів за кілька місяців. Загострення дисгідротичної екземи часто відбуваються без зв’язку з будь-яким провокуючим фактором і тривають кілька тижнів.

При попаданні в ерозії або тріщини шкіри патогенних мікроорганізмів (в основному стрептококів та стафілококів) відбувається вторинне інфікування. Розвивається гнійне запалення (піодермія) з утворенням на шкірі гнійних пустул. Загальний стан пацієнта з дисгідротичною екземою може погіршуватися. Піднімається температура тіла. З’являються набряклість та болючість уражених ділянок шкіри. Збільшуються регіонарні лімфатичні вузли: ліктьові та пахвові при ураженні кистей, підколінні та пахвинні – при дисгідротичній екземі стоп. Може спостерігатися їхня болючість.

Специфічних методів діагностики дисгідротичної екземи немає. Характерна картина та локалізація висипів дозволяють відразу запідозрити це захворювання, а хронічний рецидивуючий перебіг лише підтверджує діагноз. Проведення додаткових досліджень спрямоване на диференціальну діагностику дисгідротичної екземи з грибковими ураженнями, контактним дерматитом, долонно-підошовною формою псоріазу.

При підозрі на дисгідротичну екзему проводять мікроскопічне дослідження зішкрібання на патогенні гриби, що дозволяє виключити мікозну причину ураження шкіри. Посів ерозій, що відокремлюється, або вмісту бульбашок допомагає підтвердити первинну неінфекційну природу захворювання, а при приєднанні вторинної інфекції адекватно підібрати антибіотикотерапію.

Лікування призначає лікар-дерматолог. Пацієнтам рекомендована дієта, що виключає алкоголь, приправи, гостру їжу та алергенні продукти: яєчка, шоколад, цитрусові, полуницю, мед тощо. Необхідно також обмежувати прийом солі, оскільки вона сприяє накопиченню рідини в організмі та розвитку набряків. При дисгідротичній екземі слід уникати взаємодії з потенційними алергенами: засоби побутової хімії, пральний порошок, пилок квітучих рослин та ін.

При дисгідротичній екземі в період висипання бульбашок, що супроводжується сильним свербінням, для полегшення стану пацієнта призначають примочки із розчином таніну, амідопірину або рідиною Бурова. Для медикаментозного лікування екземи рекомендовані седативні та антигістамінні препарати для вживання: хлоропірамін, цетиризин, клемастин. Сприятливо впливає протягом дисгідротичної екземи таласотерапія, зокрема ванни із солями Мертвого моря.

У лікуванні дисгідротичної екземи часто використовують зроблені за спеціально підібраним рецептом мазі або бовтанки, кортикостероїдні мазі. У деяких випадках вираженого загострення дисгідротичної екземи при неефективності інших способів лікування застосовують короткі курси кортикостероїдної терапії. Їх тривале або часте застосування не рекомендовано через можливість розвитку ускладнень та стероїдної залежності.

Важлива роль у профілактиці інфекційних ускладнень дисгідротичної екземи приділяється дотриманню особистої гігієни. Дезінфікуючу, заспокійливу та лікувальну дію на шкіру надають місцеві ванни з відваром ромашки, кори дуба, шавлії, деревію, череди. Ванни для кистей чи стоп проводять тривалістю 15-20 хвилин. При інфікуванні елементів дисгідротичної екземи проводиться місцева антисептична обробка, застосовуються мазі з антибіотиками.

З фізіотерапевтичних методів лікування при дисгідротичній екземі використовуються лазеротерапія та кріотерапія. Ефективними є процедури дарсонвалізації, ультрафонофорезу, магнітотерапії, загальне УФО. Для нормалізації стану нервової системи та зменшення сверблячки при дисгідротичній екземі призначають сеанси голкорефлексотерапії, загальні заспокійливі фітовані та ароматичні ванни, електросон.