Дисграфія

Дисграфія – це частковий розлад процесу письма, пов’язане з недостатньою сформованістю (або розпадом) психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі писемного мовлення. Дисграфія проявляється стійкими, типовими та повторюваними помилками на листі, які не зникають самостійно, без цілеспрямованого навчання. Діагностика дисграфії включає аналіз письмових робіт, обстеження усного та письмового мовлення за спеціальною методикою. Корекційна робота з подолання дисграфії вимагає усунення порушень звуковимови, розвитку фонематичних процесів, лексики, граматики, зв’язного мовлення, немовних функцій.

Дисграфія – специфічні недоліки письма, спричинені порушенням ВПФ, які беруть участь у процесі писемного мовлення. Згідно з дослідженнями, дисграфія виявляється у 53% учнів других класів та 37-39% учнів середньої ланки, що говорить про стійкість цієї форми мовного порушення. Висока поширеність дисграфії серед школярів пов’язана з тим фактом, що близько половини випускників дитячих садків вступають до першого класу з ФФН або ЗНР, за наявності яких неможливий процес повноцінного оволодіння грамотою.

За ступенем виразності розладів процесу письма у вітчизняній логопедії розрізняють дисграфію та аграфію. При дисграфії лист спотворюється, але продовжує функціонувати як спілкування. Аграфію характеризує первинна нездатність опанувати навичками письма, їхня повна втрата. Оскільки лист та читання нерозривно пов’язані, порушення письма (дисграфія, аграфія) зазвичай супроводжується порушенням читання (дислексією, олексією).

Опанування процесом письма перебуває у тісному взаємозв’язку зі ступенем сформованості всіх сторін мовлення: звуковимови, фонематичного сприйняття, лексико-граматичної сторони мови, зв’язного мовлення. Тому в основі розвитку дисграфії можуть лежати ті ж самі органічні та функціональні причини, що викликають дислалію, алалію, дизартрію, афазію, затримку мовного розвитку (ЗРР).

1. Органічні фактори. До подальшої появи дисграфії може призводити недорозвинення або ураження головного мозку в пренатальному, натальному, постнатальному періодах: патологія вагітності, родові травми, асфіксія, менінгіти та енцефаліти, інфекції та тяжкі соматичні захворювання, що спричиняють виснаження нервової системи дитини.
2. Соціально-психологічні чинники. Включають двомовність (білінгвізм) у ній, нечітку чи неправильну мову оточуючих, дефіцит мовних контактів, неувага до промови дитини з боку дорослих, невиправдано раннє навчання дитини грамоті за відсутності в нього психологічної готовності.

Групу ризику виникнення дисграфії становлять діти з конституційною схильністю, різними мовними порушеннями, ЗПР. До дисграфії чи аграфії у дорослих найчастіше призводять черепно-мозкові травми, інсульти, пухлини головного мозку, нейрохірургічні втручання.

Лист є складним багаторівневим процесом, у реалізації якого беруть участь різні аналізатори: речедвигательный, речеслуховой, зоровий, руховий, здійснюють послідовний переклад артикулемы в фонему, фонеми в графему, графеми в кинему. Запорукою успішного оволодіння листом є досить високий рівень розвитку мовлення. Однак, на відміну від мовлення, письмове мовлення може розвиватися тільки за умови цілеспрямованого навчання.

Відповідно до сучасних уявлень, патогенез дисграфії у дітей пов’язаний з несвоєчасним становленням процесу латералізації функцій головного мозку, в т. ч. встановлення домінантного з управління мовними функціями великої півкулі. У нормі ці процеси мають бути завершені на початок шкільного навчання. У разі затримки латералізації та наявності у дитини прихованого лівша кірковий контроль над процесом листа порушується. При дисграфії має місце несформованість ВПФ (сприйняття, пам’яті, мислення), емоційно-вольової сфери, зорового аналізу та синтезу, оптико-просторових уявлень, фонематичних процесів, складового аналізу та синтезу, лексико-граматичної сторони мови.

З погляду психолінгвістики, механізми дисграфії розглядаються як порушення операцій породження письмового висловлювання: задуму та внутрішнього програмування, лексико-граматичного структурування, поділу речення на слова, фонематичного аналізу, співвідношення фонеми з графемою, моторної реалізації листа під зоровим та кінестетичним контролем.

Залежно від несформованості чи порушення тієї чи іншої операції листи виділяють 5 форм дисграфії:

• артикуляторно-акустичну дисграфію, пов’язану з порушенням артикуляції, звуковимови та фонематичного сприйняття;
• акустичну дисграфію, пов’язану з порушенням фонемного розпізнавання;
• дисграфію на ґрунті несформованості мовного аналізу та синтезу;
• граматичну дисграфію, пов’язану з недорозвиненням лексико-граматичної сторони мови;
• оптичну дисграфію, пов’язану з несформованістю зорово-просторових уявлень.

Поряд із «чистими» формами дисграфії, у логопедичній практиці зустрічаються змішані форми. Сучасна класифікація виділяє:

I. Специфічні порушення листа:

1. Дисграфії:

• Дисфонологічні дисграфії (паралалічні, фонематичні).
• Метамовні дисграфії (диспрактичні чи моторні, дисграфії внаслідок порушення мовних операцій).

2. Дизорфографії:

• Морфологічна дизорфографія.
• Синтаксичні дизорфографії.

ІІ. Неспецифічні порушення листапов’язані з педагогічною занедбаністю, ЗПР, УО тощо.

Ознаки, що характеризують дисграфію, включають типові помилки стійкого характеру, що повторюються на листі, не пов’язані з незнанням правил і норм мови. Типові помилки, що зустрічаються при різних видах дисграфії, можуть виявлятися:

• змішанням і замінами графічно подібних рукописних літер (ш-щ, т-ш, в-д, м-л) або фонетично подібних звуків на листі (б-п, д-т, г-к, ш-ж);
• спотворенням буквенно-слоговой структури слова (перепустками, перестановками, додаванням букв і складів);
• порушенням злитості та роздільності написання слів;
• аграматизмами на листі (порушенням словозміни та узгодження слів у реченні).

Крім цього, при дисграфії діти пишуть повільно, їхній почерк зазвичай важко помітити. Можуть мати місце коливання висоти і нахилу букв, зісковзування з рядка, заміни великих букв малими і навпаки. Про наявність дисграфії можна говорити тільки після того, як дитина опановує техніку листа, тобто не раніше 8–8,5 років.

Досить часто при дисграфії виявляється немовна симптоматика: неврологічні порушення, зниження працездатності, відволікання, гіперактивність, зниження обсягу пам’яті та ін.

Артикуляторно-акустична дисграфія

У разі артикуляторно-акустичної дисграфії специфічні помилки на листі пов’язані з неправильним звуковимовою (як вимовляє, так і пише). У цьому випадку заміни та пропуски букв на листі повторюють відповідні звукові помилки в мовленні. Артикуляторно-акустична дисграфія зустрічається при поліморфній дислалії, ринолалії, дизартрії (тобто у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мови).

Акустична дисграфія

При акустичній дисграфії звуковимова не порушена, проте фонематичне сприйняття сформоване недостатньо. Помилки на листі носять характер замін букв, що відповідають фонетично подібним звукам (свистять – шиплячими, дзвінких – глухими і навпаки, афрікат – їх компонентами).

Дисграфія на ґрунті порушення мовного аналізу та синтезу

Характеризується порушенням розподілу слів склади, а речень на слова. При цій формі дисграфії учень пропускає, повторює або переставляє місцями літери та склади; пише зайві літери у слові чи дописує закінчення слів; пише слова з прийменниками разом, а з приставками окремо. Дисграфія на ґрунті порушення мовного аналізу та синтезу зустрічається серед школярів найчастіше.

Аграматична дисграфія

Відрізняється множинними аграматизмами на листі: неправильною зміною слів за відмінками, пологами та числами; порушенням узгодження слів у реченні; порушенням прийменникових конструкцій (неправильною послідовністю слів, перепустками членів речення тощо). Аграматична дисграфія зазвичай супроводжує загальне недорозвинення мови, зумовлене алалією, дизартрією.

Оптична дисграфія

При оптичній дисграфії на листі замінюються або поєднуються графічно подібні літери. Якщо порушується впізнавання та відтворення ізольованих букв, говорять про літеральну оптичну дисграфію; якщо порушується зображення букв у слові, – про вербальну оптичну дисграфію. До типових помилок, що зустрічаються при оптичній дисграфії, відноситься недописування або додавання елементів букв (“л” замість “м”; “х” замість “ж” і навпаки), дзеркальне написання букв.

Для виявлення органічних причин дисграфії, а також виключення дефектів зору та слуху, які можуть призвести до порушень листа, необхідні консультації невролога (дитячого невролога), офтальмолога (дитячого окуліста), отоларинголога (дитячого ЛОР). Обстеження рівня сформованості мовної функції проводиться логопедом.

Завданнями діагностики писемного мовлення є розмежування дисграфії з елементарним незнанням правил правопису, а також визначення її форми. Обстеження під час дисграфії здійснюється у кілька етапів:

• проводиться вивчення та аналіз письмових робіт;
• уважно вивчається загальний та мовний розвиток дитини для з’ясування можливих причин дисграфії;
• звертається увага на стан ЦНС, зору, слуху;
• досліджується будова апарату артикуляції, мовна і ручна моторика, визначається провідна рука;
• проводиться оцінка стану звуковимови, фонематичного аналізу та синтезу; слуховий диференціації звуків; складової структури слова; особливостей словникового запасу та граматичного ладу мови.

Тільки після всебічного вивчення сформованості мовлення переходять до обстеження письмової мови: дитині або дорослій з дисграфією даються завдання на списування друкованого та рукописного тексту, лист під диктовку, складання опису за картинкою, читання складів, слів, текстів тощо. На підставі аналізу Типових помилок, відбитих у протоколі обстеження промови, виноситься логопедичний висновок.

Логопедична робота з корекції дисграфії вибудовується з урахуванням механізмів та форми порушення писемного мовлення. Загальні підходи до подолання дисграфії припускають заповнення прогалин у звуковимовленні та фонематичних процесах; збагачення словника та формування граматичної сторони мови; розвиток зв’язного мовлення.

Важливе значення у структурі логопедичних занять з корекції дисграфії займає розвиток аналітико-синтетичної діяльності, слухового та просторового сприйняття, пам’яті, мислення, рухової сфери. Отримані навички мовлення закріплюються за допомогою письмових вправ.

За основним захворюванням особам з дисграфією та аграфією можуть призначатися курси медикаментозної терапії та реабілітаційного лікування (фізіотерапія, масаж, ЛФК, гідротерапія).

Для подолання дисграфії потрібна злагоджена робота логопеда, педагога, невролога, дитини та її батьків (чи дорослого пацієнта). Оскільки порушення письма самостійно не зникають у процесі шкільного навчання, діти з дисграфією мають отримувати логопедичну допомогу на шкільному логопункті.

Попередження дисграфії має починатися ще на початок навчання дитини грамоті. У профілактичну роботу необхідно включати цілеспрямований розвиток ВПФ, що сприяють нормальному оволодінню процесами письма та читання, сенсорних функцій, просторових уявлень, слухових та зорових диференціювань, конструктивного праксису, графомоторних навичок. Важливе значення має своєчасна корекція порушень мовлення, подолання фонетичного, фонетико-фонематичного та загального недорозвинення мови.

Складну проблему є питання оцінки успішності з української мови дітей з дисграфією. У період проведення корекційної роботи доцільно здійснювати спільну перевірку контрольних робіт з російської мови вчителем та логопедом, виділення специфічних дисграфічних помилок, які не повинні враховуватись при виставленні оцінки.