Дискогенна мієлопатія

Дискогенна мієлопатія – Дистрофічне захворювання спинного мозку, обумовлене його компресією та ішемією в результаті здавлення грижів міжхребцевого диска. Дискогенна мієлопатія в залежності від рівня ураження проявляється спастичними та млявими парезами, порушеннями чутливості, тазовими розладами. Діагностика мієлопатії, обумовленої грижею диска, включає неврологічний огляд, рентгенологічні та томографічні дослідження хребта, електроміографію, при необхідності дослідження цереброспінальної рідини. Дискогенна мієлопатія підлягає оперативному лікуванню (ламінектомія, дискектомія, мікродискектомія), після якого проводиться відновне лікування (медикаменти, ЛФК, фізіотерапія, масаж, рефлексотерапія).

Дегенеративно-дистрофічні ураження спинного мозку (мієлопатії) можуть мати різний генез: вертеброгенний, дисметаболічний, травматичний, атеросклеротичний, пухлинний. Найпоширенішою у клінічній неврології та вертебрології є вертеброгенна мієлопатія, а саме дискогенна мієлопатія. Як видно з назви, дискогенна мієлопатія тісно пов’язана із патологією міжхребцевого диска. Найчастіше вона є важким ускладненням остеохондрозу хребта. Як правило, така дискогенна мієлопатія спостерігається у людей віком 45-60 років, частіше у чоловіків. Для неї характерний поступовий розвиток і посилення симптомів, що захоплює період від кількох місяців до кількох років. У поодиноких випадках дискогенна мієлопатія є наслідком травми хребта. При цьому вона має гостру течію і розглядається в рамках посттравматичної мієлопатії.

Дегенеративні зміни міжхребцевого диска, якими супроводжується остеохондроз хребта, ведуть до розтягування і розривів кільця фіброзного диска, відриву його периферичних волокон від тіл хребців. Це призводить до усунення міжхребцевого диска з утворенням міжхребцевої грижі. Якщо зсув не супроводжується розривом фіброзного кільця, воно позначається як «протрузія диска». При розриві фіброзного кільця та виході пульпозного ядра диска говорять про «екструзію диска». Найчастіше зміщення міжхребцевого диска відбувається в задньо-латеральному напрямку, саме туди, де проходить спинний мозок і кровопостачальні судини.

Дискогенна мієлопатія розвивається не тільки за рахунок прямого здавлення спинного мозку частиною диска, що вийшла з міжхребцевого простору. У патогенезі на перший план може виходити порушення спинального кровообігу, обумовлене здавленням хребетних артерій збільшується міжхребцевою грижею. Ішемія спинного мозку при дискогенної мієлопатії відрізняється поступовим розвитком та має хронічний характер. Причиною дискогенної мієлопатії може стати вторинний процес спаювання після перенесеної операції на хребті або травми. Погіршувати ситуацію можуть остеофіти, що утворюються при остеохондрозі, додатково здавлюють спинний мозок, його коріння і судини.

Зменшення спинального кровообігу за рахунок здавлення хребетних судин та безпосереднє здавлення спинного мозку призводять до гіпоксії та порушень трофіки мозкових клітин. В результаті в ураженому ділянці відбувається загибель нервових клітин, що зумовлює основні клінічні прояви мієлопатії дискогенної.

Дискогенна мієлопатія класифікується залежно від відділу хребта, у якому розвиваються патологічні зміни. Найчастіше зустрічається шийна дискогенна мієлопатія. На другому місці за поширеністю стоїть поперекова дискогенна мієлопатія. У грудному відділі хребта подібна патологія спостерігається в окремих випадках, локалізується вона в основному в нижніх грудних сегментах.

Основу клінічної картини дискогенної мієлопатії становить поступово наростаючий неврологічний дефіцит рухової та чутливої ​​сфер. Рухові порушення дискогенної мієлопатії проявляються зниженням м’язової сили (парезом), супроводжуються порушеннями м’язового тонусу та змінами сухожильних рефлексів. Нижче рівня мієлопатичних змін вони мають центральний (спастичний) характер, але в рівні уражених сегментів спинного мозку — периферичний (млявий) характер. Чутливі порушення виражаються у зниженні поверхневої та глибокої чутливості, появі парестезій. Типовим для дискогенної мієлопатії є переважання рухових розладів над порушеннями чутливості. На початку свого розвитку мієлопатія може проявлятися односторонніми порушеннями, що відповідають стороні ураження спинного мозку. З часом спостерігається “перехід” симптомів на другий бік. Можливі порушення сечовипускання. Найчастіше дискогенна мієлопатія супроводжується радикулітом. Однак корінцеві болі зазвичай виражені помірно і відходять на другий план у порівнянні з руховими порушеннями.

Шийна дискогенна мієлопатія проявляється периферичним парезом у руках та спастичним парезом у ногах. Відзначаються парестезії у кистях рук, невелика поверхнева гіпестезія та непостійне зниження глибокої чутливості в руках, зниження або випадання всіх видів чутливості на тулубі та в ногах. Характерні м’язові атрофії у проксимальних відділах рук. Шийна дискогенна мієлопатія може розвиватися разом із синдромом хребетної артерії. У таких випадках поряд із симптомами мієлопатії відзначаються ознаки дисциркуляторної енцефалопатії у вертебро-базилярному басейні: запаморочення, зниження пам’яті, вестибулярна атаксія, шум у голові, порушення сну та ін.

Поперекова дискогенна мієлопатія характеризується периферичним парезом ніг, що супроводжується м’язовими атрофіями, зниженням або відсутністю колінних та ахілових рефлексів, затримкою сечовипускання та сенситивною атаксією. Може спостерігатися синдром кульгавості, що вимагає диференціальної діагностики з облітеруючим атеросклерозом і облітеруючим ендартеріїтом судин нижніх кінцівок.

Детальне неврологічне дослідження допомагає неврологу виявити ознаки ураження спинного мозку та визначити рівень його локалізації. Для більш точної діагностики причин розвитку мієлопатії потрібна консультація ортопеда або вертебролога. Рентгенографія хребта при дискогенної мієлопатії визначає характерні для остеохондрозу звуження міжхребцевих щілин, поява країв хребців остеофітних розростань. Для визначення рівня та ступеня компресії спинного мозку пацієнтам з дискогенною мієлопатією проводять мієлографію. З метою візуалізації грижі диска та виключення інших причин розвитку мієлопатії застосовують МРТ хребта та КТ хребта.

У діагностиці дискогенної мієлопатії також використовується електронейрографія та електроміографія. При необхідності оцінити кровообіг ураженої ділянки хребта вдаються до ангіографії. Шийна дискогенна мієлопатія з ознаками недостатності кровообігу у вертебро-базилярному басейні є показанням для проведення РЕГ та УЗДГ судин голови та шиї.

Дискогенна мієлопатія вимагає диференціювання від пухлин спинного мозку, судинної мієлопатії, бічного аміотрофічного склерозу, спинальних захворювань запального генезу (мієліт), розсіяного склерозу, фунікулярного мієлозу. В рамках диференціальної діагностики дискогенної мієлопатії може бути проведена люмбальна пункція. При дискогенної мієлопатії в цереброспінальній рідині не відзначається будь-яких суттєвих змін, характерних для інших захворювань спинного мозку. Може спостерігатись деяке підвищення вмісту білка, проте воно не досягає такого ступеня, як при спинномозкових пухлинах.

Компресія спинного мозку із розвитком дискогенної мієлопатії є показанням до хірургічного лікування. Такі консервативні способи лікування, як сухе та підводне витягування хребта, можуть застосовуватись у лікуванні гриж міжхребцевих дисків, не ускладнених мієлопатією.

Найбільш поширеною операцією при дискогенної мієлопатії є декомпресія хребетного каналу шляхом ламінектомії. При необхідності вона може бути доповнена фасетектомією. У поперековому відділі може застосовуватися пункційна декомпресія диска. До більш радикальних способів лікування, що застосовуються в основному при грижах великого розміру, відносяться дискектомія та мікродискектомія.

У післяопераційному періоді потрібне комплексне реабілітаційне лікування, спрямоване на максимальне відновлення втрачених внаслідок дискогенної мієлопатії рухових функцій. Воно включає лікарську терапію (метаболіти, хондропротектори, вітаміни групи В, антихолінестеразні та судинні препарати), масаж (класичний та міофасціальний), ЛФК, електростимуляцію, водолікування (хвойні, радонові, сірководневі ванни) та грязелікування, різні види.

Здавлення спинного мозку призводить до загибелі його нейронів, що спричиняє появу стійкого неврологічного дефіциту в руховій та чутливій сферах. Лише у початковій стадії дискогенної мієлопатії хірургічне лікування та подальша реабілітація пацієнтів дозволяють домогтися відновлення рухової функції. Операція, проведена в пізніші терміни, зупиняє прогресування симптомів мієлопатії, але неврологічні порушення, що сформувалися, як правило, мають незворотний характер і призводять до інвалідизації хворого.

Профілактика дискогенної мієлопатії зводиться до попередження та своєчасного лікування остеохондрозу хребта та гриж міжхребцевих дисків.