Дискоїдний меніск

Дискоїдний меніск – це вроджена патологія розвитку, коли він зовнішня, рідше – внутрішня хрящова прокладка в колінному суглобі є структуру у вигляді півмісяця, як завжди, а плоский диск. Порушення пов’язане з підвищеною схильністю до травмування. Може проявлятися клацанням при рухах, болями, блокадами, синовітами, що рецидивують, набряклістю суглоба. Діагноз виставляється на підставі даних анамнезу та об’єктивного обстеження, результатів рентгенографії, УЗД, МРТ та артроскопії. За відсутності симптомів лікування не потрібне. При ушкодженнях, наявності клінічних проявів виконують часткову, рідше повну меніскектомію.

Дискоїдний (дископодібний) меніск – вроджена аномалія, яка нерідко протікає безсимптомно, але супроводжується підвищеною ймовірністю травм. Змінений зовнішній меніск вперше був описаний в 1889, зустрічається у 1-5% населення. Дискоїдний внутрішній меніск, відомий з 1941 року, виявляється набагато рідше – 0,1-0,9% від загальної кількості випадків патології. Приблизно у 20% випадків порушення має двосторонній характер. Найчастіше страждають японці, рідше – американці та жителі скандинавських країн.

Причини утворення дискоїдних менісків остаточно не встановлено. У середині минулого століття провідною була теорія, згідно з якою патологія з’являється, тому що меніск «застряє» на ембріональній стадії розвитку, не проходячи через фазу резорбції центральних відділів. Надалі ця концепція була спростована, оскільки в ембріонів не вдалося виявити дискоїдну стадію формування анатомічної структури.

В даний час більшість дослідників дотримуються точки зору, згідно з якою дискоїдний меніск є наслідком порушення морфогенезу. Гіпотеза щодо можливості виникнення патології після народження внаслідок деяких особливостей зв’язкового апарату не приймається більшістю вчених, оскільки не пояснює наявність проміжних варіантів будови латерального та ураження медіального меніска. Деякі фахівці вважають цей стан варіантом норми, що передається у спадок.

Меніск – хрящовий прошарок, який розташовується між суглобовими поверхнями великогомілкової та стегнової кістки, відіграє роль амортизатора при рухах. У нормі має форму півмісяця (відсутня центральна частина). Якщо меніск виглядає як диск (центральна частина повністю або частково заповнена) – говорять про дискоїдний меніск.

Такий меніск відрізняється від нормального як формою, а й особливостями структури. При гістологічному дослідженні виявляється зменшення кількості колагенових волокон та порушення їх розташування. Нерідко виявляються ознаки слизової дегенерації, аномально велику кількість судин. Перелічені зміни у поєднанні із збільшеною товщиною підвищують схильність меніска до розривів.

У сучасній травматології та ортопедії використовується така класифікація дискоїдних менісків:

• Повний тип. Хрящова прокладка повністю закриває плато великогомілкової кістки, її фіксація без відхилень, гіпермобільність відсутня.
• Неповний тип. Меніск тонкий, закриває плато тибіальне менш ніж на 80%.
• Гіпермобільний тип. Виявляється лише із зовнішнього боку. Фіксація меніска до задньої поверхні плато відсутня, виявляється зв’язка Wrisberg.

Існує систематизація з урахуванням МРТ-ознаки наявності чи відсутності зміщення меніска, що дозволяє визначити тактику лікування. Відповідно до цієї класифікації виділяють 4 варіанти: без усунення, зі зміщенням до центру, допереду і до центру, взад і в бік центру. При визначенні варіанта хірургічного втручання може застосовуватися артроскопічна класифікація за місцем розриву: за типом задньолатерального кута, переднього або заднього рогу.

При патології повного та неповного типу клінічні прояви у перші 5-14 років життя не виявляються. Надалі так з’являються клацання при рухах. Після травми можливе виникнення випоту, блокад, набряклості, атрофії м’язів стегна. Хворі відзначають скутість, відчуття нестабільності та присутності стороннього предмета у суглобі. За відсутності лікування симптоматика поступово посилюється.

Для гіпермобільного типу характерний ранній розвиток та прогресування симптомів через постійні утиски меніска в міжвиростковому просторі. Пацієнти пред’являють скарги на біль на зовнішній поверхні суглоба, що посилюються при перегинанні кінцівки. Виявляються клацання, рецидивні синовіти, повторні блокади, обмеження рухів, атрофія стегнових м’язів, припухлість колінного суглоба.

Основним ускладненням є пошкодження меніска – надриви, відриви та здавлення хрящового прошарку суглобовими поверхнями. За відсутності лікувальних заходів пошкоджений дискоїдний меніск підвищує ймовірність розвитку гонартрозу через постійну травмацію хряща, що покриває суглобові кінці кісток.

Діагноз дискоїдного меніска встановлюється лікарем-ортопедом з урахуванням анамнестичних даних, результатів зовнішнього огляду та об’єктивних досліджень. Програма обстеження включає:

• Збір анамнезу. Під час опитування підтверджується поява «клацаючого коліна» у дитячому чи підлітковому віці. Виявляється наявність травматичних ушкоджень коліна історія хворого, досліджується динаміка клінічних проявів.
• Фізичне обстеження. При пальпації під час рухів може визначатися бавовна або хрускіт. Іноді край меніска випинається за межі суглоба та промацується на рівні суглобової щілини. Можлива болючість при пасивному розгинанні суглоба (симптом Байкова) і при розгинанні болю з розворотом гомілки досередини (симптом Мак Мюррея).
• Рентгенографія колінного суглоба. Не дозволяє оцінити стан хрящової тканини. Призначається для виключення інших патологій та виявлення супутніх змін кісткових структур: розширення суглобової щілини, сплощення суглобових поверхонь стегнової та великогомілкової кістки на стороні ураження.
• УЗД колінного суглоба. Через наявність анатомічних структур, що перешкоджають вивченню особливостей будови менісків, не завжди дає можливість підтвердити діагноз. Виявляє відриви менісків, випіт, ознаки кістозного переродження.
• МРТ колінного суглоба. Є золотим стандартом за даної патології. Підтверджує підвищену товщину меніска, порушення співвідношень між максимальним діаметром та шириною рогів, зміна співвідношень між шириною меніска та тибіального плато.
• Артроскопія колінного суглоба. Призначається при неоднозначних результатах МРТ чи етапі підготовки до хірургічного втручання. Виявляє надзвичайно велику площу меніска, при травматичних ушкодженнях виявляє розриви.

Диференціальну діагностику проводять з травмами незмінених менісків, вродженою або постравматичною нестабільністю зчленування великогомілкової та малогомілкової кістки. Іноді потрібно диференціювання з нестабільністю надколінка.

Хірургічне лікування

При безсимптомному перебігу лікувальні заходи не потрібні. За наявності клінічної симптоматики показано хірургічне втручання. Операції провадяться з використанням артроскопічного обладнання. Залежно від характеру патології можливі:

• Резекція меніска. Видалення надлишків тканин та надання дискоїдному меніску нормальної анатомічної форми є оптимальним варіантом за відсутності грубих уражень хрящової прокладки, оскільки дозволяє зберегти її амортизаційну функцію. При гіпермобільному типі додатково здійснюють підшивання заднього рога до суглобової капсули.
• Тотальна меніскектомія. Виключає ризик подальших розривів зміненої хрящової тканини, але тягне у себе втрату конгруентності суглобових поверхонь, постійне навантаження суглоба. Повне висічення забезпечує найгірші віддалені результати, тому застосовується переважно при важких розривах.

Післяопераційна реабілітація

У ранньому післяопераційному періоді рекомендується використання еластичного бинта чи носіння наколінника. Опора на ногу дозволяється з першої доби після втручання, для розвантаження кінцівки бажано застосовувати тростину або милиці. Заняття лікувальною фізкультурою розпочинають із першого дня.

Спочатку виконують вправи з ізометричною напругою м’язів, рухи в гомілковостопному суглобі та суглобах стопи. З другого дня додають безболісні пасивні, з сьомого – активні рухи в ділянці колінного суглоба. Шви знімають на 7-10 добу. Призначають масаж та фізіотерапевтичні процедури: лазеротерапію, магнітотерапію, ультразвукову терапію. Проводять електростимуляцію, лімфодренаж.

Прогноз зазвичай сприятливий. Наявність дискоїдної хрящової прокладки 1 і 2 типів може не виявлятися протягом життя. Проведення часткової меніскектомії при травмах та дискоїдному гіпермобільному меніску забезпечує хороший віддалений ефект, дозволяє повністю відновити функцію суглоба. За правильного вибору тактики операції ризик розвитку артрозу незначний.

Первинна профілактика відсутня через вроджений характер та неясність причин формування дискоїдного меніска. Людям з цією патологією необхідно приділяти особливу увагу визначенню режиму фізичної активності при заняттях спортом, уникати перевантажень суглоба, використовувати ортопедичні засоби для зниження ймовірності травм.