Диспраксія (Синдром незграбності)

Диспраксія − це розлад моторної сфери, що характеризується складністю та неточністю виконання цілеспрямованих рухових актів. Для диспраксії характерні різні види моторної недостатності: незграбність, погана координація, незручність рухів рук, неточність артикуляції, труднощі на письмі. Розлад виявляється при нейропсихологічному та логопедичному обстеженні дитини, з методів медичної діагностики використовується ЕЕГ, ВП. Терапія включає фізичну реабілітацію (кінезіотерапію, масаж), нейрокорекцію (сенсорну інтеграцію, мозочкову стимуляцію), логотерапію (мовленнєву гімнастику, логоритміку).

Диспраксія (синдром незграбності) – труднощі з плануванням та виконанням точних рухів. Виявляється приблизно у кожної 12-ї дитини у віці 5-7 років (за іншими даними, у 2-20% дітей у популяції). Серед хлопчиків цей стан реєструється вчетверо частіше, ніж серед дівчаток. Диспраксія негативно впливає на повсякденну активність дитини, самообслуговування, шкільну успішність, поведінку, комунікативну сферу, тому потребує своєчасної цілеспрямованої корекції.

Найчастіше диспраксія розвивається у віддаленому періоді після перенесеного мінімального перинатального ушкодження ЦНС. У її основі лежать функціональні розлади вищих кіркових функцій, які забезпечують формування праксису. Діти з диспраксией відсутні паралічі, парези, м’язові дистонії, різні захворювання, які можуть викликати рухову дисфункцію. Причинами наступних локомоторних розладів у дитячому віці є:

Також в даний час не виключається генетична природа диспраксії, коли моторна незручність та незграбність є сімейною рисою. Частина дітей не вдається простежити ймовірний етіофактор.

Патогенетичним ядром диспраксії є затримка дозрівання кіркових та субкортикальних структур, що забезпечують різні види моторики. У здійсненні рухового наміру задіяно складний ланцюжок взаємодії різних церебральних структур.

Прийняття рішення про виконання цілеспрямованого руху відбувається у лімбічній корі та таламусі. За формування плану моторних дій на основі різних сенсорних стимулів відповідальні префронтальна, скронево-потилична, тім’яна асоціативна зона, а також базальні ганглії.

На етапі внутрішнього програмування рухів задіяні моторна і премоторна кора, таламус, мозок, базальні ядра. Зрештою, у безпосередньому виконанні моторного акту беруть участь рухова кора, вестибулярна система, мотонейрони спинного мозку, периферичні м’язи (скелетні, артикуляційні, мімічні).

При диспраксії має місце ретардація та функціональна неузгодженість діяльності зазначених структур, що призводить як до порушення загальної моторики, так і до парціального недорозвинення праксису (мовного, зорово-просторового, конструктивного тощо).

В рамках патогенетичного підходу виділяють первинну диспраксію, обумовлену незрілістю рухового аналізатора та пірамідних шляхів, та вторинну, пов’язану з порушенням обробки сенсорних стимулів. Вторинна форма зустрічається частіше та протікає важче. Розпад довільних рухів у дорослих зветься апраксією.

У психології диспраксію класифікують за декількома визначальними критеріями. В однієї дитини може відзначатися кілька видів диспраксичних порушень, як усередині однієї групи, так і в різних:

1. За механізмом:

• кінетична (рухова) – проблеми перемикання з одного елемента руху на інший; виникає при залученні премоторної кори лівої півкулі;
• кінестетична (чутлива) – складнощі пошуку укладу, пози; вказує на ураження нижньої тім’яної кори зліва.

2. За задумом:

• ідеомоторна – Неможливе виконання дій по команді при збереженні спонтанних рухів;
• ідеаторна – Потерпає план реалізації дії, серія послідовних рухів при виконанні будь-якої складної операції.

3. За видом діяльності:

• конструктивна – Проблеми процесів на складання цілого з елементів (складання розрізної картинки, збирання конструктора);
• просторова – дезорганізація рухів у просторі, несформованість понять «спереду-ззаду», «ліворуч-праворуч», «вгорі-внизу»;
• графомоторна – Проблеми при накресленні графічних знаків (цифр, букв);
• виразна – Нездатність відобразити спектр емоцій за допомогою мімічної мускулатури.

4. По локалізації:

• пальцева – Складності відтворення рухів пальців рук;
• оральна – складності виконання рухів губами та язиком;
• артикуляційна – Проблеми відтворення укладів органів мови, що супроводжуються вимовними порушеннями і т. д.

Усі диспраксические прояви в дітей віком об’єднуються в 4 групи: проблеми з виконанням рухів і утриманням рівноваги; складнощі з рухливими іграми; мовні порушення; графічні проблеми.

Діти з диспраксією зазвичай пізніше опановують різні моторні навички: із затримкою починають перевертатися, сидіти і повзати, ходити. Вони повільно вчаться самостійно пити і їсти, важко можуть користуватися столовими приладами. Відзначається незручність у виконанні будь-яких точних дій: одяганні, застібці гудзиків, зав’язуванні шнурків, взаємодії з іграшками. У дітей із диспраксією часто «все валиться з рук», вони мають погану рухову координацію – постійно спотикаються «на рівному місці», падають, натикаються на перешкоди (меблі, інших людей), «не вписуються» у дверні отвори.

Дитина з диспраксією виявляє незручність у різних рухливих іграх, особливо з предметами. Йому погано вдається ловити, кидати та штовхати м’яч, стрибати зі скакалкою. Труднощі викликає навчання їзді велосипедом, самокаті, катанню на ковзанах (дитина довго не може навчитися тримати рівновагу). Як правило, діти не люблять грати в конструктор, збирати пазли, працювати з папером та ножицями.

Артикуляційна диспраксія проявляється у перепустках, спотвореннях, замінах складних звуків більш простими. Відзначаються змазаність та неточності вимови, перестановки та елізії складів. Дитина неправильно тримає олівець та ручку, погано малює, має низьку швидкість письма, поганий почерк.

Диспраксія негативно відбивається на повсякденній побутовій діяльності дитини. Неволодіння елементарними навичками самообслуговування формує неохайність, неохайність. Невміння грати у колективні ігри викликає проблеми з пошуком друзів, комунікацією з однолітками. Низька рухова активність призводить до гіподинамії, порушення гармонійного розвитку дитини.

Часто у дітей виникають проблеми з поведінкою, багато з них мають синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Для дітей із диспраксією характерне порушення шкільної успішності, пов’язане з дисграфією, дислексією.

У міжнародній практиці прийнято використовувати діагностичну шкалу DSM-IV, яка визначає такі критерії диспраксії:

1. Виражене моторне недорозвинення.
2. Двигуна недостатність погіршує повсякденну активність та успішність.
3. Координаційні порушення є наслідком інших органічних захворювань.
4. Моторна незручність не пов’язана з первазивним розладом розвитку.
5. ЗПР не впливає на тяжкість рухових порушень.

У діагностиці дітей із диспраксією задіяні дитячі неврологи, нейропсихології, логопеди. Усі необхідні відомості утворюються в результаті клінічної, нейрофізіологічної, нейропсихологічної, логопедичної діагностики.

• Клініко-анамнестичні дані. У більшості дітей із диспраксією простежується несприятливий перинатальний анамнез, затримка моторного та мовного розвитку. Відзначається виснаженість уваги, проблеми засинання, тривожність. Характерна незграбність, нестійкість пози.
• Електрофізіологічні дослідження. Реєстрація ЕЕГ дозволяє підтвердити функціональний характер мозкових порушень. Також досліджуються викликані потенціали різної модальності (когнітивні, зорові, соматосенсорні, слухові), проводиться електронейроміографія, яка виключає органічну природу рухових порушень.
• Нейропсіхологічне обстеження. Проводяться тести та проби, спрямовані на визначення порушень різних видів праксису. Найбільш показовими є проби Хеда, Озерецького, «кулак-ребро-долоня», графічні проби, стрибковий тест та ін.
• Логопедичне обстеження. При диспраксії діти не можуть утримувати і повторювати артикуляційні позиції. Демонструють різні види звукозносних дефектів. Лексичне та граматичний розвиток у межах вікової норми.

Фізична реабілітація

Діти з диспраксією потребують комплексної корекції рухових навичок. Їм корисні різні види фізичної активності (катання на велосипеді та біговелі, роликах, стрибки на батуті, плавання та ін), рухливі ігри на спритність, точність рухів. З медичних методів застосовуються:

Нейропсихологічна корекція

У рамках цього підходу широко застосовуються методи сенсорної інтеграції: тактильна, зорова, нюхова та смакова стимуляція. На заняттях дитячі психологи використовують суджок-терапію, пальчикову гімнастику, бізіборди. З молодшими дітьми проводяться сенсомоторні ігри, з старшими – сеанси пісочної терапії, арт-терапії. При диспраксії показані тренування на балансувальній дошці – мозочкова стимуляція.

Логопедичні заняття

Логопедична робота будується з урахуванням виявлених порушень усного та письмового мовлення. Спочатку проводиться уточнення артикуляції проблемних звуків, наявних дефектів. В рамках підготовчого етапу здійснюється масаж органів артикуляції, пасивна та активна гімнастика. Після вироблення необхідних кінестезій переходять до звукопостановки, закріплення звуків. До структури занять з корекції диспраксії артикуляції включаються елементи фонетичної та логопедичної ритміки.

За допомогою цілеспрямованої психолого-педагогічної корекції більшості дітей вдається подолати диспраксію, покращити моторну координацію, успішно освоїти навчальну програму. Разом з тим залишкові прояви синдромом незграбності можуть зберігатися аж до дорослого віку. Профілактика диспраксії починається ще до народження дитини та включає весь комплекс заходів з перинатальної охорони плода та новонародженого. Корекцію виявлених диспраксичних порушень доцільно розпочинати якомога раніше.