Дитячі страхи

Дитячі страхи – специфічні, пов’язані з віком переживання занепокоєння, тривоги, що виникають як реакція у відповідь реальну чи уявну загрозу. Проявляються змінами емоційного стану, вегетативними симптомами – прискореним серцебиттям, порушенням ритму дихання, напругою м’язів. Поведінка характеризується уникненням потенційно небезпечних ситуацій/об’єктів, надмірною прихильністю до дорослих, страхом самотності. Діагностика проводиться психологом, психотерапевтом, психіатром. Використовується метод розмови, опитувальники, проектні тести. Лікування ґрунтується на психотерапії творчістю, консультуванні батьків.

Страх як реакція організму на уявну/реальну небезпеку є основою інстинкту самозбереження, що мобілізує людину до втечі, боротьби. Специфічне відмінність дитячих страхів – відсутність зв’язку з актуальною загрозою. Вони з’являються з урахуванням одержуваної ззовні інформації, перетворюються фантазією, уявою. Поширеність сягає 90%. Виразність варіюється, здебільшого страх поверхневий, зникає самостійно, в 1-1,5% дітей формуються фобії – емоційні розлади, які потребують лікування. Епідеміологічні показники вищі у дівчаток. Сприятливі чинники – вік батьків понад 35 років, виховання єдиної дитини, обмеженість контактів з однолітками.

Боязнь певних об’єктів чи ситуацій формується в дітей віком з урахуванням психологічних особливостей – вразливості, довірливості, підвищеної тривожності, активної фантазії. Страхи виникають під впливом зовнішніх чинників, найважливішим у тому числі є виховання. Взаємини із батьками нерідко стають джерелом невротизації дитини. Вирізняють такі причини страхів дитячого віку:

• Негативний досвід. Пережиті дитиною травмуючі ситуації – основне джерело стійких страхів. Емоційні відхилення важко піддаються корекції, стають фобіями. Приклад: страх собак (вулиці) після укусу тваринам.
• Залякування. Батьки, вихователі можуть використовувати жахливий образ об’єкта (тварини, людини) чи ситуації для припинення небажаної поведінки дитини. Приклад: «капризуватимеш – віддам чужій тітці».
• Висока тривожність батьків. Емоційне занепокоєння, напруженість дорослих, встановлення на невдачу передаються дитині. Заборони, застереження («впадеш», «вдаришся») зароджують почуття тривоги, що трансформується у страх.
• Агресивна поведінка батьків. Демонстрація сили, домінування батьком знижує почуття базової довіри та безпеки. Боязливість, постійне очікування лиха формує страхи.
• Фільми, комп’ютерні ігри. Сюжети часто містять сцени насильства, загроз. Дитина нездатна критично оцінити можливість подібних ситуацій, починає боятися їхнього повторення.
• Психічні розлади дитини. Страх є симптомом певного захворювання (неврозу, невропатії). Потрібна комплексна діагностика, тривале лікування.

Поява дитячих страхів пояснюється віковими особливостями психічного розвитку. Ключову роль відіграє уяву – розумовий процес створення нових образів та уявлень шляхом переробки раніше отриманої інформації. Здатність до фантазування виникає в 2-3 роки, досягає піку в дошкільному, молодшому шкільному віці. Страхи дітей відрізняються найбільшою різноманітністю, незвичністю, інтенсивністю переживань. Чим вразливіша, тривожна дитина, тим легше вони формуються. Нездатність об’єктивно оцінити ситуацію, критично поставитися до власних емоцій сприяє закріпленню, підтримці страху. У міру зростання ситуації, яких боїться дитина, змінюються. Зміст страхів відбиває значну сферу життя цьому віковому етапі. Немовля – страх розлуки з матір’ю; раннє дитинство, дошкільний вік – страх темряви, тварин, вигаданих істот; шкільний період – соціальні страхи

Дитячі страхи класифікуються за безліччю різних параметрів. Широко поширене розподіл страхів на біологічні та соціальні. Природні з’являються рано, базуються на інстинкт самозбереження. Соціальні формуються у розвитку дитини, пов’язані зі сферою міжособистісних контактів. За об’єктом, причинами, особливостями проявів, тривалістю, інтенсивністю страхи поділяють на:

• Надцінні. Найбільш поширені є результатом фантазії дитини. З’являються за певних обставин, поступово поширюються, охоплюють усі думки, переживання.
• Нав’язливі. Пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями (страх висоти, відкритого простору). Легко провокують паніку.
• Маячні. Виникнення страху не піддається логічному поясненню. Зв’язок з об’єктом/ситуацією має незвичайний, дивний характер. Приклад: дитина впала, гуляючи в черевиках – сформувався страх взуття.

З періоду новонародженості до півроку страхи виявляються інстинктивним здриганням, закиданням ручок, загальною напругою, занепокоєнням. Злякавшись, малюк плаче, підзиваючи матір. Провокуючим чинником може бути гучний звук, яскраве світло, втрата опори, швидке наближення незнайомого великого предмета. У 6-7 місяців формується почуття прихильності до мами. За її тривалої відсутності дитина стає неспокійною. Основа страху – реакція, схожа на тривогу самотності, розлуки. Такі переживання можуть зберігатися до 2,5-3 років. З восьми місяців виникають страхи перед незнайомими людьми. Побоювання редукується до півтора року.

Страхи другого року життя пов’язані з несподіваною появою сторонніх людей, перебуванням на висоті, болем, різким звуком, самотністю. З 2 років діти починають побоюватися окремих об’єктів – вуличних собак, автомобілів, що рухаються, вогню. Трирічний вік – період становлення свого «Я», відокремлення від оточуючих, самостійного вибудовування відносин. З’являється страх перед покаранням, який відбиває розуміння наслідків вчинків, страх недостатнього уваги (любові) батька.

У дошкільнят зберігається страх болю, темряви, відкритого/замкнутого простору, небезпечних об’єктів, покарання, засудження батьками. Додається страх казкових, нереальних істот – будинкових, скелетів, привидів, тролів. У молодших школярів, підлітків переважають страхи соціальних взаємодій. Діти бояться отримати погану оцінку, виступати публічно, виявитися підданими осміянню, засудженню, заперечення.

З 6 років нерідко формується страх смерті як невідворотної події, неминучої кінцівки життя. Виникає страх хвороб, аварій, пожеж, техногенних і природних катастроф. Дитячі страхи проявляються змінами поведінки, емоцій. Дитина прагне уникнути страшних об’єктів/ситуацій, стає тривожною, неспокійною, плаксивою. Переживання відбиваються на самопочутті – порушується сон, знижується апетит, виникають біль різної локалізації (головні, абдомінальні, м’язові, суглобові, серцеві).

За відсутності адекватної допомоги батьків, психологів, педагогів дитячі страхи здатні трансформуватися у фобії – виражені інтенсивні реакції занепокоєння, паніки. Фобії відрізняються стійкістю, часто ірраціональні, провокуються ситуаціями/об’єктами, які не становлять реальної загрози. На основі дитячих страхів розвивається невроз нав’язливих станів (обсесивно-компульсивний розлад, нав’язливе повторення думок та дій). Характер підлітка набуває рис недовірливості, тривожності, невпевненості. Будь-яке з перелічених ускладнень проявляється обмежувальним поведінкою, прагненням уникнення певних ситуацій, труднощами соціальної адаптації.

Дитячі страхи стають причиною звернення до психологів, психотерапевтів, психіатрів. Діагностичний процес ґрунтується на клінічній бесіді – діти не приховують своїх переживань, після знайомства, встановлення контакту з фахівцем розповідають про ситуації, що викликають на сполох. З метою об’єктивного визначення інтенсивності страхів використовуються психодіагностичні методи:

• Опитувальники. Існує безліч стандартизованих методик, орієнтованих дослідження дитячих страхів. Дошкільникам, молодшим школярам питання ставлять безпосередньо. Підліткам надають бланки самостійного заповнення – за відсутності контролю юнаки та дівчата відповідають чесніше. Опитувальники підбирають з урахуванням віку дитини. Використовують Методику діагностики дитячих страхів (Захаров), структурний опитувальник дитячих страхів (Акопян).
• Проектні методики. Для обстеження дітей дошкільного віку, виявлення неусвідомлюваних страхів у школярів застосовують малюнки, діагностичні казки, тести інтерпретації ситуацій. Відсутність структурованих питань створює більш довірчу обстановку між психологом та дитиною, дозволяє обійти захисні механізми, страх осуду. Поширені методики – “Намалюй свій страх” (Захаров), тест “Казка” (Дюсс), Тематичний апперцептивний тест (Мюррей).

Допомога пацієнтам заснована на створенні домашньої обстановки, що підтримуватиме відчуття спокою, безпеки. Додатково застосовуються методи психотерапії, дозволяють повністю усвідомити, переробити негативні емоції – занепокоєння, тривогу, страх. Комплексне лікування проводиться психотерапевтом, психологом, психіатром. Включає:

• Сімейне консультування. Зустрічі необхідні виявлення причин, що формують і підтримують страх . Обговорюються методи виховання, особливості внутрішньосімейних відносин (конфлікти, прояви агресії) та дозвілля дитини. Фахівець дає рекомендації щодо корекції поведінки батьків, кращим способам взаємодії з дитиною.
• Психотерапія. Заняття проводяться індивідуально. У першому етапі відбувається обговорення страхів. Довірча бесіда частково знімає емоційну напруженість. З другого краю етапі здійснюється переробка страхів. Поширений спосіб казкотерапії – складається історія про страх з оптимальним кінцем. Ефективні заняття з творчим компонентом – створений страх (малюнок, виліплена фігурка) переробляється чи ритуально знищується.
• Прийом медикаментів. Лікарська терапія потрібна при виражених, тривалих симптомах. Застосовується на початку комплексного лікування, до позитивного ефекту психотерапії. Лікар-психіатр призначає анксіолітики, седативні препарати. Схема лікування, дозування, тривалість прийому визначаються індивідуально.

Згодом дитина «переростає» більшість дитячих страхів. Імовірність сприятливого результату підвищується за правильної батьківської та психотерапевтичної допомоги. Для запобігання розвитку страху у дитини необхідно встановити та підтримувати з нею довірчі відносини, відмовитися від демонстрації домінування, застосування фізичної сили, не показувати власну тривожність та побоювання. Важливо правильно організовувати дозвілля, віддаючи перевагу рухливим та творчим заняттям у колективі, а не перегляду телевізора та віртуальним іграм на самоті.