Дивертикул сечового міхура

Дивертикул сечового міхура – це мішковидне заглиблення у стінці сечового міхура, яке повідомляється з основною порожниною органу за допомогою каналу – шийки дивертикула. Захворювання проявляється утрудненим сечовипусканням, що здійснюється у два прийоми; може ускладнюватися розвитком циститу, сечокам’яної хвороби, пієлонефриту. Дивертикул розпізнається під час проведення УЗД сечового міхура, оглядової цистоскопії, цистографії, томографічних досліджень. Лікування патології полягає у виконанні дивертикулектомії, трансуретральному розсіченні шийки дивертикула.

Дивертикул є пролабірування стінки сечового міхура з утворенням додаткової патологічної мішковидної порожнини. Порожнина дивертикула повідомляється з сечовим міхуром за допомогою шийки, що з’єднує їх. Наявність випинання сприяє застою сечі та, як наслідок, розвитку запальних урологічних захворювань (циститів, пієлонефритів), утворенню конкрементів у сечовому міхурі (мочекамінній хворобі), розвитку гідронефрозу.

Зазвичай дивертикул формується в області задньої та бічних стінок сечового міхура, біля гирла сечоводу; рідше – в ділянці дна або верхівки сечового міхура. Може бути невеликим або мати розміри, що перевищують обсяг сечового міхура. У чоловіків дивертикули сечового міхура розвиваються у 15 разів частіше, ніж у жінок, що пов’язано із захворюваннями простати.

Природжений дивертикул утворюється внаслідок дизембріогенетичної аномалії розвитку стінки сечового міхура – ​​слабкості детрузора. Набута патологія розвивається внаслідок тривалого підвищення внутрішньоміхурового тиску, перерозтягнення стінки та розбіжності волокон м’язового шару. Такий стан найчастіше буває обумовлено інфравезикальною обструкцією при аденомі передміхурової залози, стриктурі уретри, склерозі шийки сечового міхура та інших причинах, що перешкоджають вільному відтоку сечі. Необхідність натужування при сечовипусканні призводить до поступового ослаблення та розтягування стінки сечового міхура, тобто формування дивертикула.

За етіологією та часом розвитку дивертикули сечового міхура поділяються на вроджені (первинні) та набуті (вторинні). Фахівці у сфері клінічної урології частіше стикаються з набутими випинаннями. Залежно від кількості додаткових порожнин дивертикули можуть бути одиночними та множинними. При багатьох дивертикулах патологія розцінюється як дивертикулез сечового міхура.

За своєю будовою дивертикули бувають істинними та хибними. У разі справжнього дивертикула його стінка представлена ​​тими ж шарами, що і стінка сечового міхура (слизової оболонки, підслизової основи, м’язової та зовнішньої адвентиційної оболонки). У помилкового дивертикула стінка утворена лише слизовим шаром органу, який, подібно до грижі, випинається через волокна детрузора. Набуті випинання, як правило, є хибними, а вроджені – істинними.

Невеликий одиночний дивертикул сечового міхура може викликати ніякої симптоматики. Клінічно значущим захворювання стає зі збільшенням розмірів, коли випинання служить перешкодою повного випорожнення сечового міхура. Провідними проявами дивертикула служать дизуричні розлади та уростаз. Пацієнт не може одномоментно випорожнити сечовий міхур: сечовипускання відбувається у два прийоми – спочатку сеча відтікає із сечового міхура, а потім із порожнини дивертикула. Тривалість акту сечовипускання при цьому також зростає; може відзначатись гематурія, термінальна піурія (наприкінці сечовипускання виділяється гній), іноді виникає повна затримка сечі.

Застій сечі в дивертикулі призводить до приєднання вторинної інфекції та розвитку завзятого, не піддається терапії, циститу та дивертикуліту, утворення конкрементів або пухлин. У тому випадку, якщо гирло сечоводу відкривається в порожнину дивертикулу, розвивається міхурово-сечовідний рефлюкс, що загрожує виникненням пієлонефриту, гідронефрозу та ниркової недостатності.

Виявлення дивертикулу сечового міхура часто відбувається під час обстеження пацієнта щодо частих рецидивуючих циститів та пієлонефритів. Основними методами діагностики є УЗД сечового міхура, цистоскопія та цистографія. У процесі цистографії сечовий міхур заповнюється рентгеноконтрастною речовиною, потім виконується серія знімків. При випорожненні сечового міхура контраст затримується в дивертикулі, у зв’язку з чим його тінь виглядає щільнішою порівняно з тінню порожнини міхура. Тінь випинання зазвичай визначається бічній чи косий проекції.

Проведення цистоскопії дозволяє виявити перешийок, що з’єднує сечовий міхур із дивертикулом. Якщо цистоскоп вдається ввести в порожнину дивертикулу, то можна визначити наявність міхурово-сечовідного рефлюксу та додаткових новоутворень, тип дивертикула (хибний, правдивий). Ехографія (УЗД) сечового міхура сприяє оцінці розташування, величини, форми утворення, розмірів його шийки, дозволяє судити про просторові взаємовідносини з навколишніми структурами, наявність пухлин, каміння. Для визначення інфравезикальної обструкції обов’язковим є проведення уродинамічних досліджень – урофлоуметрії, цистометрії та ін.

Дивертикул невеликого розміру, що не викликає дизуричних явищ і запалень, що рецидивують, може бути залишений під динамічне спостереження лікаря-уролога. При визначенні залишкової сечі, конкрементів, пухлин, значного розміру дивертикула, клініки здавлення сусідніх органів застосовується оперативна допомога. Хірургічні операції можуть виконуватись ендоскопічним або відкритим доступом.

• Ендоскопічна методика. До ендоскопічних (трансуретральних) операцій вдаються до виконання пластики шийки істинного дивертикула: проводиться розтин каналу патологічної порожнини і створюється адекватне повідомлення дивертикула з сечовим міхуром.
• Відкрита дивертикулектомія. Найчастіше в урологічній практиці потрібно виконання відкритої операції – дивертикулектомії. Операція виконується через надлобковий розріз. Після виділення сечового міхура розкривають його передню стінку, визначають знаходження дивертикула і відсікають його біля місця впадання сечовий міхур. Рана пошарово зашивається та дренується. У післяопераційному періоді проводиться тривала катетеризація сечового міхура.

При наявності сечоводу, що відкривається в дивертикул, проводиться його пересадка в стінку сечового міхура – формується уретеро-цистонеоанастомоз. При помилкових (придбаних) дивертикулах потрібна хірургічна ліквідація причин інфравезикальної обструкції.

Профілактика набутих дивертикулів потребує своєчасного усунення причин, що сприяють виникненню патології (гіперплазії простати, склерозу шийки сечового міхура, стриктури уретри та ін.). Хірургічне лікування дає хороші результати та дозволяє уникнути розвитку сечокам’яної хвороби, рецидивуючого пієлонефриту, циститу, дивертикуліту, сечокам’яної хвороби, гідронефрозу та ниркової недостатності.