Ексгібіціонізм

Ексгібіціонізм – це сексуальна поведінка, що відхиляється, при якій статеве збудження досягається при демонстрації статевих органів незнайомим людям, найчастіше представникам протилежної статі та дітям. Найбільше задоволення викликає спостереження за реакцією жертв, які відчувають збентеження, переляк, страх. Акти ексгібіціонізму можуть супроводжуватися мастурбацією, прилюдним вступом у статевий контакт із партнером. Діагностика виконується психіатром за допомогою клінічних методів, для уточнення діагнозу призначається психологічне тестування, огляд неврологом. Лікування включає психотерапію, прийом медикаментів.

Термін «ексгібіціонізм» походить з латинської мови, означає «демонстрація, показування». Перші випадки описані ще за часів античності, що відображають уявлення про ганебність наготи. В окремих культурах, де носіння одягу необов’язкове (племінні поселення у теплих широтах), ексгібіціонізм відсутній. У високорозвинених країнах з домінуючою пуританської ідеологією і придушенням сексуальності цей розлад зустрічається частіше, виражено яскравіше. Про поширеність ексгібіціонізму у жінок судити важко – його прояви набувають соціально схвалюваного характеру (стриптиз, еротичні шоу). У популяції чоловіків віком до 40 років етіологічний показник становить 4-4,5%.

Серед психологічних особливостей ексгібіціоністів найбільш характерними вважаються глибинний особистісний дисбаланс, прагнення самоствердитися в очах оточуючих, потреба компенсувати уявну чи реальну неповноцінність. За підсумками цих проблем під впливом несприятливих чинників розвивається розлад сексуального поведінки. Пусковими механізмами є:

• Втрата контролю поведінки. Причиною може стати психічне захворювання, органічна поразка ЦНС, стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Ексгібіціонізм схильні до пацієнтів з шизофренією, травмою або атрофією лобових часток мозку.
• Психотравмуючий досвід. Зв’язок сексуального збудження та демонстрації геніталій виникає у людей, які випадково помічені сторонніми при мастурбації. Іншим прикладом психотравми служить примус у дитинстві чи підлітництві до роздягання, фото-або відеозйомки у оголеному вигляді.
• Копіювання поведінки. Зв’язок між сексуальним задоволенням та оголеністю може сформуватися в ході дитячих та підліткових ігор, перегляду фільмів та шоу з еротичним змістом. У таких випадках ексгібіціонізм є формою стереотипної поведінки.

Зоологами встановлено факт існування ексгібіціонізму у тваринному світі – самці демонструють ерегований статевий член суперникам як символ виклику, агресії, готовності нападати. Очікувана реакція ворога – переляк, подив, страх перед можливим нападом. Серед людей подібний символізм відображається у непристойних жестах, що імітують фалос.

Згідно з припущенням психоаналітиків, ексгібіціонізм у людини є реліктовим (давнім, неактуальним) інстинктом, що дозволяє самоствердитись серед незнайомих людей, продемонструвати значущість власної особистості. У відповідь очікується комплекс емоцій жертви: здивування, переляк, цікавість і страх бути підданим насильству.

Акт справжнього ексгібіціонізму завжди імпульсивний, відбувається у стані звуженої свідомості, викликаної стресом, високою тривогою, інтенсивними некерованими сексуальними фантазіями. Свідоме протистояння оголенню виявляється неможливим. Після нападу настає ремісія, тривалість якої коливається від кількох днів до місяців.

Необхідність розрізнення форм ексгібіціонізму виникає в процесі встановлення діагнозу, особливо в рамках судово-психіатричної експертизи, при складанні прогнозу, доборі лікування та реабілітаційних заходів. Класифікація заснована на клінічних проявах та патологічних механізмах, що лежать в основі патології. Виділяють три види цього сексуального розладу:

1. Справжній ексгібіціонізм. Належить до розладів сексуальної переваги. Пацієнт втрачає контроль над своїми діями, відчуває сильне сексуальне збудження при публічному оголенні тіла.
2. Кандаулезізм. На додаток до основних симптомів виникає бажання прилюдно роздягнути партнера та здійснити акт злягання. Дії неконтрольовані, часто завершуються еякуляцією.
3. Помилковий ексгібіціонізм. Демонстрація геніталій є частиною хуліганських дій. Ексгібіціоніст діє згідно з попереднім планом, а не під напливом емоцій.

Акту ексгібіціонізму передує стан психоемоційного напруження: пацієнт відчуває тривогу, перебуває під впливом стресового фактора (конфлікт, трагічне повідомлення), тривалий час страждає від сексуальної депривації, що породжує фантазії. Порушення та почуття задоволення стають центральною потребою, що визначає думки, емоції та вчинки хворого. Свідомість звужується – втрачається можливість об’єктивно оцінювати навколишнє оточення, планувати і контролювати власні дії.

Відслонення відбувається у присутності статевого партнера чи сторонніх людей. Найчастіше жертвами стають жінки, діти та люди похилого віку. Порушення наростає при яскравій виразності емоцій – переляку, подиву, страху. Деякі ексгібіціоністи прилюдно мастурбують, провокуючи ерекцію та сім’явипорскування, інші здійснюють статевий акт зі своїм партнером. Випадки насильства рідкісні.

Прояви жіночого ексгібіціонізму відмінні від чоловічого. Більшість дослідників стверджують, що жінки демонструють оголене тіло, у тому числі статеві органи, не для сексуального задоволення, а для отримання чуттєвого задоволення. Воно виникає при усвідомленні власної привабливості та бажаності чоловіками. Демонстрація оголеного тіла необхідна для емоційної розрядки, підвищення самооцінки, позбавлення від комплексів, пов’язаних із стосунками та зовнішністю.

Ексгібіціоністки освоюють професії, що дозволяють реалізовувати прагнення оголення тіла щодо прийнятними способами. Вони стають танцівницями стриптизу, еротичних танців, фотомоделями стилю “ню”, актрисами порнографічних фільмів. Відсутність жорсткого суспільного осуду та можливість зберігати соціальну адаптованість згладжують проблему жіночого ексгібіціонізму.

Ексгібіціонізм ускладнюється емоційними порушеннями – у період ремісії пацієнти усвідомлюють непристойність своєї поведінки, відчувають почуття провини та сорому. Серед випадкових жертв виявляються знайомі, сусіди, в результаті розлад негативно впливає на соціальну адаптацію. Хворі проводять більшу частину часу вдома, стають замкнутими, зазнають труднощів при знайомстві, спілкуванні, часто опиняються в ситуації судових розглядів. Непристойне відслонення не є підставою для кримінального переслідування, але необхідний експертний висновок про наявність справжнього розладу.

Обстеження пацієнтів із ексгібіціонізмом проводиться лікарем-психіатром. Основні діагностичні завдання – виявити факт наявності розладу та визначити його походження, тобто диференціювати ізольовані форми від симптомів інших захворювань – шизофренії, розумової відсталості з поведінковими відхиленнями, лобової атрофії, локальних уражень фронтальних відділів кори. Загальна діагностична схема включає такі процедури:

• Консультація психіатра. Методом клінічної розмови лікар збирає анамнез, уточнює симптоми. Для підтвердження ексгібіціонізму має бути встановлено, що акти прилюдного відслонення виникали регулярно протягом півроку і довше, були основним або єдиним способом отримання статевого задоволення.
• Консультація невролога Фахівець здійснює опитування та огляд пацієнта. При підозрі ураження лобових зон мозку призначає інструментальні обстеження (МРТ, КТ мозку).
• Психологічна діагностика Психолог проводить дослідження когнітивної сфери та особистісних характеристик. Результати дозволяють виявити шизофренію, олігофренію, ознаки розладу особистості чи неврозу, оцінити рівень дезадаптації, емоційної напруженості, ризик агресивних насильницьких дій.

Медико-психологічна допомога ексгібіціоністам надається у добровільному та примусовому порядку. Найчастіше осуд дій хворих з боку суспільства перешкоджає їхньому самостійному зверненню до лікаря, ініціаторами виступають подружжя, або терапія проводиться в установленому судом порядку. Комплексний підхід включає три компоненти:

• Психотерапію. Сеанси спрямовані на усвідомлення пацієнтом причин ексгібіціонізму – дитячої психотравми, негативного досвіду, відсутності довільності поведінки, а також на вироблення нових стереотипів – відновлення зв’язку між статевим збудженням та сексуальною поведінкою партнера. Використовуються методи психоаналізу, когнітивно-поведінкової та біхевіоральної терапії.
• Медикаментозне лікування. Лікарська терапія орієнтована зниження статевого потягу, імпульсивності поведінки. Показано застосування психотропних та гіпотензивних засобів, гормональних препаратів, що знижують вироблення тестостерону.
• Реабілітацію. Для попередження рецидивів необхідне запровадження пацієнта соціально значущі сфери, відновлення сімейних, особливо подружніх відносин. Реабілітаційні заходи проводяться зусиллями психологів та близьких родичів, включають професійні консультації, відкрите обговорення сексуальних проблем подружжям, профілактику стресових ситуацій, попередження психологічного тиску близьких.

Ефективність терапії ексгібіціонізму залежить від її своєчасності, бажання пацієнта позбутися розладу, підтримки родичів. Чим рідше відбуваються акти оголення, чим більше людина мотивована на одужання, тим сприятливіший прогноз. Ризик рецидиву знижується при реабілітаційних заходах, що правильно проводяться.

Для профілактики ексгібіціонізму необхідно дотримуватися правил сексуального виховання дітей і підлітків: відкрито обговорювати теми статевих відносин у міру виникнення інтересу (використовувати спеціальну літературу), захистити від перегляду порнографічних зображень і фільмів, стежити, щоб в оточенні не було осіб, схильних до дій сексуального характеру щодо дітей.