Гемангіома хребта

Гемангіома хребта – Це доброякісна пухлина, що вражає один, рідше кілька хребців. Є однією з найпоширеніших неоплазій хребта. Чи не схильна до злоякісного переродження. Найчастіше протікає безсимптомно. Рідше спричиняє больовий синдром. Може стати причиною патологічних переломів хребта, що супроводжуються компресією спинного мозку або нервових корінців. Діагноз виставляється на підставі клінічної картини, результатів рентгенографії, КТ та МРТ. Лікування оперативне, зазвичай застосовується алколізація або емболізація гемангіоми або проводиться вертебропластика.

Гемангіома хребта – поширена доброякісна пухлина судинного генезу. За різними даними зустрічається у 1,5-11% населення, жінки страждають частіше за чоловіків. Гемангіома хребта становить 1-1,5% загальної кількості доброякісних новоутворень скелета. Посідає перше місце серед гемангіом кісток. Не схильна до малігнізації, злоякісне переродження спостерігається менш ніж у 1% хворих.

Більше 80% гемангіом хребта локалізуються в грудному відділі, найчастіше страждає на VI грудний хребець. Друге місце за поширеністю займають гемангіоми поперекового відділу. Поразка крижового та шийного відділу виявляється у 1% пацієнтів. Як правило, гемангіома виявляється в одному хребці, рідше діагностуються множинні новоутворення, що вражають 2-5 хребців. Лікування гемангіом хребта здійснюють фахівці у галузі вертебрології, неврології та клінічної онкології.

Фахівці вважають, що основною причиною виникнення цієї патології є генетична схильність. На користь цієї гіпотези свідчить п’ятикратне підвищення ризику розвитку гемангіом хребта за наявності близьких родичів, які страждали на гемангіоми різної локалізації (у тому числі – і позахребетними). Серед інших факторів ризику – тканинна гіпоксія, високий рівень естрогенів та травматичні ушкодження хребта.

На думку дослідників, гемангіома хребта розвивається наступним чином: вроджена неповноцінність стінки судин, розташованих у певному хребці, у поєднанні з підвищеним навантаженням, травмами та іншими факторами стає причиною крововиливів, що повторюються. В області крововиливів формуються тромби, а потім активуються остеокласти (клітини, що руйнують кісткову тканину). На місці зруйнованої кісткової тканини розростаються нові судини із неповноцінною стінкою. Гемангіома хребта збільшується обсягом. Надалі стінки цих судин також розриваються, відбуваються нові крововиливи, процес повторюється. При руйнуванні значної частини кістки порушується опорність пошкодженого хребця, він стає вразливішим до механічних впливів. Зростає можливість розвитку патологічного перелому.

З урахуванням особливостей гістологічної будови виділяють чотири види гемангіом хребта:

• Капілярні – утворені безліччю капілярів, що переплітаються. Шари капілярів розділені прошарками жирової та фіброзної тканини.
• Рацематозні – Складаються з більших вен або артерій.
• Кавернозні – являють собою скупчення великої кількості порожнин різного розміру та форми. Стінки порожнин складаються з тонких прошарків сполучної тканини, покритої ендотелієм. Порожнини повідомляються між собою.
• Змішані – мають риси капілярних, рацематозних та кавернозних гемангіом.

З урахуванням локалізації та обсягу ураження розрізняють п’ять типів гемангіом хребта:

• 1 тип – гемангіома поширюється на весь хребець.
• 2 тип – страждає лише тіло хребця.
• 3 тип – уражається лише заднє півкільце.
• 4 тип – страждає тіло та частина заднього півкільця.
• 5 тип – Гемангіома розташована епідурально.

Пухлина часто протікає безсимптомно і стає випадковою знахідкою під час проведення обстеження у зв’язку з іншими захворюваннями чи травмами. У 10-15% пацієнтів із гемангіомою хребта виявляються локальні болі в області хребця або паравертебральній зоні. Болі зазвичай тупі, ниючі, що посилюються в нічний час і після фізичного навантаження. Причиною розвитку больового синдрому при гемангіомі хребта є подразнення больових рецепторів окістя та задньої поздовжньої зв’язки.

У деяких хворих виявляються симптоми подразнення спинного мозку та нервових корінців внаслідок тиску м’якотканого компонента гемангіоми, розташованого в епідуральному просторі. У 3-4% випадків відзначається агресивне зростання гемангіоми хребта, що призводить до суттєвого зниження міцності кістки та розвитку патологічних переломів. Можливі порушення чутливості, парези, паралічі та розлади функції тазових органів, зумовлені скупченням крові в екстрадуральному просторі.

С учетом клинических и рентгенологических симптомов различают четыре вида гемангиом позвоночника: асимптоматические неагрессивные (без клинических и рентгенологических признаков агрессивности), симптоматические неагрессивные (с клиническими проявлениями, но без рентгенологических признаков агрессивности), асимптоматические агрессивные (бессимптомные, но с рентгенологическими признаками агрессивности), симптоматические агресивні (з клінічними та рентгенологічними ознаками агресивності).

До рентгенологічних ознак агресивності гемангіоми хребта включають локалізацію в проміжку між III і IX грудними хребцями, ураження всього тіла, нечіткі краї та розширення кортикального шару, розширення пухлини до кореня дужки. При проведенні КТ та МРТ агресивних новоутворень виявляються осередки неправильної форми та м’якоткані утворення в епідуральному просторі. Наявність трьох і більше з перелічених ознак розглядається як свідчення агресивності гемангіоми хребта.

Діагноз гемангіома хребта встановлюється за результатами огляду онколога, невролога та вертебролога на підставі клінічних симптомів та результатів радіологічних досліджень.

• Рентгенографія хребта. Виявляється структурна перебудова хребця у вакулеподібному, стовпчастому чи сітчастому варіанті. При вакулеподібному варіанті гемангіома хребта проглядається у вигляді овальних зон розрідження, обмежених обідками склеротично ущільненої кістки. При стовпчастому варіанті на знімку виявляються «стовпчики» – кісткові перегородки, що добре проглядаються на тлі ділянки розрідження. При сітчастому варіанті рентгенологічна картина гемангіоми хребта нагадує дрібну губку.
• Томографія хребта. Для уточнення характеру та ступеня ураження кісткових структур та м’яких тканин після рентгенографії хворого направляють на КТ або МРТ хребта. За даними МРТ визначається гіпер-або ізоінтенсивний поцяткований сигнал на Т1- і Т2-зважених зображеннях. За результатами КТ хребта виявляється освіта з комірчастою структурою, яка на вигляд нагадує стільники.

У процесі лікування неоплазії використовуються різні методики, у тому числі – хірургічні операції, променева терапія, алкоголізація, емболізація та черезшкірна пункційна вертебропластика.

• Резекція хребця. Класична методика, що застосовується при лікуванні гемангіоми хребта з 30-х років минулого століття – оперативне видалення змінених м’яких тканин та резекція уражених ділянок кістки. У наші дні має дуже вузький спектр застосування через недостатню ефективність та високу небезпеку розвитку профузної кровотечі з судин або каверн новоутворення. Показана при компресії спинного мозку та нервових корінців.
• Променева терапія. В результаті опромінення судини пухлини спадаються, м’якотканий компонент піддається фіброзному переродженню, а уражена кісткова тканина, пронизана капілярами або великими судинами, залишається незміненою. Методика ефективніша і менш небезпечна проти хірургічним втручанням. В даний час рідко використовується через велике променеве навантаження і високу ймовірність розвитку неврологічних порушень.
• Алкоголізація гемангіоми хребта. Щодо нової методики, розробленої наприкінці XX століття. Спирт, введений у порожнину новоутворення, викликає тромбоз судин та руйнування ендотелію, внаслідок чого пухлина зменшується у розмірі. Незважаючи на добрі найближчі результати, даний метод лікування гемангіоми хребта не набув широкого поширення через велику кількість ускладнень у віддаленому періоді. За даними фахівців, які розробили методику, є досить висока ймовірність виникнення патологічних переломів. Інші дослідники вказують, що після алкоголізації гемангіоми хребта можуть розвиватися паравертебральні абсцеси та мієлопатія із синдромом Броуна-Секара (спастичний параліч та порушення глибокої чутливості в одній половині тіла у поєднанні зі зниженням температурної та больової чутливості в іншій половині тіла).
• Емобалізація гемангіоми хребта. Застосовується з кінця 60-х років минулого століття. В даний час використовують два способи емболізації – трансвазальну та селективну. У першому випадку емболи вводять у прилеглі судини, у другому – безпосередньо в область новоутворення. Трансвазальна емболізація гемангіоми хребта менш ефективна, оскільки після проведення процедури залишаються дрібні судини, що живлять, які в подальшому можуть збільшуватися і живити пухлину, що викликає її рецидивування.
• Надшкірна пункційна вертебропластика. Вважається найбільш ефективним та безпечним методом лікування гемангіоми хребта. У процесі вертебропластики область пухлини вводять кістковий цемент. Для заповнення гемангіоми хребта, розташованої у грудному хребці, потрібно близько 4 мл цементу, у поперековому хребці – 6-7 мл цементу. Посудини або каверни пухлини ушкоджуються, здавлюються та руйнуються. Порожнина гемангіоми хребта заповнюється матеріалом, що забезпечує цілісність та високу міцність хребця. Таким чином, одночасно вдається усунути новоутворення та запобігти розвитку патологічних переломів. Черезшкірна пункційна вертебропластика відноситься до категорії малоінвазивних хірургічних втручань. Пацієнтів активізують лише через кілька годин після закінчення операції. Зменшення болю відзначається вже у першу добу.

Прогноз сприятливий. Зазвичай гемангіома хребта протікає безсимптомно. Вихід при проведенні черезшкірної пункційної вертебропластики в більшості випадків задовільний, ймовірність ускладнень коливається в межах 1-10%, значна частина ускладнень виникає при проведенні операції (загальна гіпертермія та болі під час введення цементу) і не спричиняє віддалених наслідків. Злоякісне переродження гемангіоми хребта спостерігається дуже рідко. Профілактика не розроблена.