Генералізований тривожний розлад

Генералізований тривожний розлад – психічний розлад, основним симптомом якого є стійка тривога, не пов’язана з певними об’єктами чи ситуаціями. Супроводжується знервованістю, метушливістю, м’язовою напругою, пітливістю, запамороченням, неможливістю розслабитися і постійними, але невизначеними передчуттями нещастя, яке може статися з самим хворим або його близькими. Зазвичай виникає у ситуаціях хронічного стресу. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, скарг пацієнта та даних додаткових досліджень. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Генералізований тривожний розлад (застаріла назва – тривожний невроз) – психічний розлад, що виявляється стійкою нефіксованою тривогою, яка зберігається протягом кількох тижнів або місяців. За даними різних досліджень, поширеність розладу коливається від 0,1 до 8,5%. Тривожний розлад часто поєднується з депресією, панічним розладом та неврозом нав’язливих станів. Зазвичай розвивається у віці 20-40 років, рідше виявляється у дітей та підлітків. Жінки страждають удвічі частіше за чоловіків. Відзначається схильність до хвилеподібної чи хронічної течії. Лікування тривожного розладу здійснюють фахівці у галузі психотерапії та психіатрії.

Основним проявом ГТР є патологічна тривога. На відміну від звичайної ситуативної тривоги, яка провокується зовнішніми обставинами, така тривога є наслідком фізіологічних реакцій організму та психологічних особливостей сприйняття хворого. Перша концепція механізму розвитку патологічної тривоги належить Зигмунду Фрейду, який серед інших психічних розладів описав і генералізоване тривожне розлад (тривожний невроз).

Засновник психоаналізу вважав, що патологічна тривога, поряд з іншими симптомами невротичних розладів, виникає у ситуації внутрішнього конфлікту між Воно (інстинктивними потягами) та Над-Я (закладеними з дитинства моральними та моральними нормами). Послідовники Фрейда розвинули та доповнили цю концепцію. Сучасні психоаналітики вважають, що тривожний розлад є відображенням глибинного внутрішнього конфлікту, що виник у ситуації постійної непереборної загрози для майбутнього або за умов тривалого незадоволення базових потреб хворого.

Прихильники біхевіоризму розглядають тривожні розлади як результат навчання, виникнення стійкої умовно-рефлекторної реакції на страхітливі чи хворобливі стимули. Однією з найпопулярніших нині є когнітивна теорія Бека, який розглядав патологічну тривогу як порушення нормальної реакцію небезпеку. Хворий на тривожний розлад акцентує свою увагу на можливих негативних наслідках зовнішньої ситуації та власних дій.

Виборча увага породжує спотворення при сприйнятті та переробці інформації, в результаті пацієнт, який страждає на тривожний розлад, переоцінює небезпеку і почувається безсилим перед обставинами. Через постійну тривогу хворий швидко втомлюється і не виконує навіть необхідних справ, що тягне за собою проблеми у професійній діяльності, соціальній та особистій сфері. Накопичені проблеми, у свою чергу, підвищують рівень патологічної тривоги. Виникає порочне коло, що стає основним тривожним розладом.

Поштовхом для розвитку ГТР може стати погіршення відносин у сім’ї, хронічний стрес, конфлікт на роботі або зміна звичного розпорядку: вступ до інституту, переїзд, пристрій на нову роботу тощо. до стресів, малорухливий спосіб життя, куріння, вживання наркотиків, алкоголю, стимуляторів (міцної кави, тонізуючих напоїв) та деяких лікарських препаратів.

Мають значення особливості характеру та особистості пацієнтів. Генералізований тривожний розлад частіше розвивається у вразливих, вразливих хворих, схильних приховувати свої переживання від оточуючих, а також у пацієнтів, які страждають на олекситимію (недостатньою здатністю розпізнавати і висловлювати власні почуття). Встановлено, що ГТР також нерідко діагностується у людей, які пережили фізичне, сексуальне чи психологічне насильство. Ще одним фактором, що сприяє виникненню тривожного розладу, є довга бідність та відсутність перспектив покращення матеріального становища.

Існують дослідження, що вказують на зв’язок ГТР із зміною рівня нейромедіаторів у головному мозку. При цьому більшість дослідників вважають тривожні розлади змішаним станом (частково вродженим, частково набутим). Генетично обумовлена ​​схильність турбуватися з незначних приводів посилюється помилковими діями батьків і вчителів: зайвою критикою, нереалістичними вимогами, невизнанням переваг і досягнень дитини, відсутністю емоційної підтримки у значних ситуаціях. Все перераховане формує відчуття постійної небезпеки та нездатності впоратися із ситуацією, стаючи благодатним ґрунтом для розвитку патологічної тривоги.

Виділяють три основні групи симптомів ГТР: нефіксовану тривогу, моторну напругу та підвищену активність вегетативної нервової системи. Нефіксована тривога проявляється постійним передчуттям можливого лиха, яке може загрожувати самому хворому тривожним розладом або його близьким. Зв’язок тривоги з певним об’єктом або ситуацією відсутній: сьогодні хворий може представляти автокатастрофу, в яку міг потрапити партнер, що затримався, завтра – хвилюватися, що дитину залишать на другий рік через погані оцінки, післязавтра – переживати через можливий конфлікт з колегами. Відмінною особливістю тривоги при генералізованому тривожному розладі є невизначене, невиразне, але стійке передчуття жахливих, катастрофічних наслідків, як правило, вкрай малоймовірних.

Стійка тривога зберігається протягом кількох тижнів, місяців і навіть років. Постійне занепокоєння про майбутні невдачі вимотує пацієнта та погіршує якість його життя. Хворий на тривожний розлад відчуває труднощі при спробі зосередитися, швидко втомлюється, легко відволікається, постійно страждає від відчуття безсилля. Спостерігаються дратівливість, підвищена чутливість до гучних звуків та яскравого світла. Можливі порушення пам’яті, зумовлені розсіяністю та швидкою стомлюваністю. Багато пацієнтів з тривожним розладом скаржаться на пригнічений настрій, іноді виявляються транзиторні нав’язливості.

Часто виникають розлади сну: труднощі під час засинання, нічні кошмари, неспокійний поверхневий сон і занепокоєння при пробудженні. Ранні пробудження ГТР нехарактерні, приєднання цього симптому свідчить про розвиток супутньої депресії. Моторна напруга при тривожному розладі проявляється метушливістю, нездатністю розслабитися, постійною напругою м’язів, особливо вираженим у плечових областях та верхній частині спини, а також головними болями напруги. Головні болі при тривожному розладі зазвичай білатеральні, виникають на тлі стресу, локалізуються в лобовій, тім’яній або потиличній ділянці, зберігаються протягом кількох годин, рідше – кількох днів.

Характерною ознакою тривожного розладу є підвищена активність нервової вегетативної системи. З боку травної системи спостерігаються сухість у роті, труднощі при ковтанні, неприємні відчуття в епігастральній ділянці, нудота, метеоризм, бурчання в животі та порушення випорожнень. З боку дихальної системи турбують відчуття утруднення вдиху та почуття стиснення у грудях. При посиленні тривоги у деяких пацієнтів з тривожним розладом з’являється короткочасна гіпервентиляція, що супроводжується занепокоєнням, відчуттям серцебиття, запамороченням, тимчасовими порушеннями зору, слабкістю, поколюванням і судомами в кінцівках.

З боку серцево-судинної системи при тривожному розладі можуть виникати серцебиття, відчуття відсутності серцебиття, болі та неприємні відчуття у серці. З боку сечостатевої системи відзначається почастішання сечовипускання, припинення або нерегулярність менструацій, зниження лібідо та зникнення ерекції. Вегетативні порушення при тривожних розладах нерідко виходять першому плані, маскують патологічну тривогу і змушують пацієнтів звертатися до лікарів загального профілю. Особливо часто переважання вегетативної симптоматики спостерігається у хворих на тривожний розлад, які з засудженням і зневагою ставляться до психологічного неблагополуччя, вважають психічні розлади «ганебними», які заслуговують на засудження.

Діагноз встановлюють на підставі скарг та анамнезу захворювання. Діагностичними критеріями є недиференційована тривога, моторна напруга та підвищена активність вегетативної нервової системи, що зберігаються протягом кількох тижнів чи місяців. Генералізоване тривожне розлад диференціюють з панічним розладом, фобічними розладами, депресією та неврозом нав’язливих станів. При поєднанні ГТР із переліченими розладами основний діагноз виставляють з урахуванням переважної симптоматики.

Тактику лікування визначають з урахуванням тяжкості захворювання, наявності супутніх розладів та психологічного стану хворого. Зазвичай терапію тривожних розладів проводять у амбулаторних умовах, окремих випадках потрібно госпіталізація у відділення неврозів. Пацієнтам роз’яснюють суть та причини виникнення розладу, акцентуючи увагу на тому, що вегетативні прояви не є ознакою соматичного захворювання, а провокуються зміною психологічного та емоційного стану. Хворим на тривожний розлад рекомендують нормалізувати режим праці та відпочинку, більше бувати на свіжому повітрі, достатньо рухатися, відмовитися від вживання стимуляторів та алкоголю.

Пацієнтів навчають технікам релаксації (аутотренінг, прикладна релаксація, прогресивна м’язова релаксація, абдомінальне дихання). Навчання ауторелаксації поєднують із психотерапією. Найбільш ефективною при тривожному розладі вважається когнітивно-поведінкова терапія. У ряді випадків використовують гештальт-терапію, арт-терапію, тілесно-орієнтовану терапію та інші методики. За наявності застарілих внутрішніх конфліктів іноді застосовують довготривалі методики (класичний психоаналіз, глибинну психоаналітичну терапію).

У тяжких випадках немедикаментозне лікування тривожного розладу проводять на фоні фармакотерапії. Лікарську терапію зазвичай призначають на початковому етапі, щоб зменшити вираженість симптомів, швидко покращити стан хворого та забезпечити сприятливі умови для ефективної психотерапії. Як правило, при тривожних розладах використовують транквілізатори та антидепресанти. Щоб уникнути розвитку залежності, термін прийому транквілізаторів обмежують кількома тижнями. При стійкій тахікардії іноді застосовують препарати групи бета-блокаторів.

Прогноз при тривожному розладі

Прогноз при тривожному розладі залежить від багатьох факторів. При нерізко вираженій симптоматиці, ранньому зверненні до психотерапевта, дотриманні рекомендацій лікаря, гарної соціальної адаптації на момент появи симптомів тривожного розладу та відсутності інших психічних розладів можливе повне одужання. Епідеміологічні дослідження, проведені американськими фахівцями у галузі психічного здоров’я, показали, що у 39% випадків усі симптоми зникають протягом 2 років після першого звернення. У 40% випадків прояви тривожного розладу зберігаються протягом п’яти років. Можливий хвилеподібний або безперервний хронічний перебіг.