Головна / unsorted / Гідраденіт

Гідраденіт

Гідраденіт – Гнійний запальний процес, що відбувається в апокринових потових залозах при проникненні в них стафілококової інфекції. У більшості випадків відбувається ураження апокринових залоз пахвових западин. Але може зустрічатися гідраденіт околопупочной області, пахових складок, ануса, мошонки, великих статевих губ. Діагностика гідраденіту здійснюється за характерною для нього клінічною картиною. Для адекватного підбору антибіотикотерапії проводиться посів відокремлюваного з антибіотикограмою. Гідраденіт небезпечний гнійними ускладненнями до розвитку сепсису. Його своєчасне та правильне лікування дозволяє уникнути подібних ускладнень, проте не виключає повторення захворювання.

Загальні відомості

Гідраденіт ніколи не спостерігається у дітей та людей похилого віку. Це пов’язано з тим, що функціонування апокринових потових залоз починається тільки до пубертатного періоду і згасає у похилому віці. Більшість захворювань гидраденитом (близько 85%) посідає жінок віком від 16 до 55 років. Найчастіше гидраденит виникає у період статевого дозрівання, у разі виникнення гормонального дисбалансу й у клімактеричному періоді. В основі гідрадиніту лежать різні фактори, що призводять до розвитку в апокриновій потовій залозі інфекційно-запального процесу.

Гідраденіт

Причини гідраденіту

Гідраденіт є гнійним захворюванням потових залоз і відноситься до піодермії. Найчастіше причиною гідраденіту є золотистий стафілокок. Збудник проникає в апокринові залози безпосередньо через їх вивідні протоки або лімфатичними шляхами через пошкодження поверхневого шару шкіри. Пошкодження шкіри можуть виникати під час гоління, при проведенні епіляції або при розчісуванні шкіри через сверблячі дерматози. Постійне мокнення та мацерація шкіри через підвищену пітливість також призводить до зниження її бар’єрної функції та проникнення мікроорганізмів.

Розвиток інфекційного процесу в апокриновій залозі відбувається при ослабленні захисних сил організму. Виникненню гідраденіту сприяють зміщення рН поту в лужний бік, зневага правилами гігієни, ендокринні захворювання (порушення з боку статевих залоз, цукровий діабет, ожиріння), хронічні запальні процеси.

Симптоми гідраденіту

Найчастіше гидраденит буває одностороннім, але трапляються і двосторонні поразки. На початку розвитку гідраденіту (стадія інфільтрації) у шкірі з’являються окремі щільні вузлики невеликого розміру. Вони супроводжуються сверблячкою та легкою хворобливістю, що збільшується при натисканні на вузлик. Вузлики швидко збільшуються в розмірах і перетворюються на великі (до 1,5 см) щільні спаяні зі шкірою вузли грушоподібної форми. Вони виступають над поверхнею шкіри, нагадуючи соски. Шкіра в місці утворення вузлів набуває червоно-синього кольору, виникає набряклість, відзначається сильна болючість. Збільшуючись, окремі вузли гідраденіту можуть зливатися один з одним, утворюючи розлитий інфільтрат щільної консистенції, що має дископодібну форму і схожий на картину флегмони. При цьому сильний біль відзначається не тільки під час руху пацієнта, а й у спокої. Описана клінічна картина відповідає стадії дозрівання гідраденіту. Вона супроводжується загальними порушеннями: нездужанням, підвищенням температури тіла, вираженим больовим синдромом.

Надалі відбувається поступове розм’якшення центральної частини вузлів і розтин гідраденіту з виділенням гною, що за своєю консистенцією нагадує густу сметану. Гнійні маси можуть містити домішку крові. Особливістю, що відрізняє гідраденіт від фурункула, є відсутність некротичного стрижня. Розтин вузла гідраденіту зазвичай відбувається через 7-10 днів після його виникнення і супроводжується поліпшенням загального стану та зменшенням хворобливості. На місці вузла, що розкрився, утворюється виразка, яка потім гоїться, залишаючи після себе втягнутий рубець.

Повний цикл розвитку гідраденіту займає приблизно 2 тижні. Але поруч із вже рубцюючими утвореннями, можуть нагноюватися залучені у запальний процес поруч розташовані потові залози. Гідраденіт приймає затяжний або хронічний рецидивний перебіг, при якому загострення можуть виникати десятки разів. Це частіше спостерігається при несвоєчасному чи неадекватному лікуванні, недотриманні особистої гігієни та у пацієнтів із супутніми захворюваннями, що знижують імунітет.

Ускладнення гідраденіту

При гідраденіті ускладнення виникають в основному у ослаблених пацієнтів або за відсутності лікування. Поширення гнійного процесу на навколишні м’які тканини без адекватного дренування гнійного вогнища призводить до утворення абсцесу або флегмони. У стадіях гідраденіту, що далеко зайшли, гнійна інфекція може потрапити в кровотік і розноситися по всьому організму — виникає сепсис.

Діагностика гідраденіту

Діагностика проводиться за характерною клінічною картиною гідраденіту. У клінічному аналізі крові спостерігаються ознаки запалення: прискорення ШОЕ, підвищений вміст лейкоцитів. Для адекватної антибіотикотерапії гідраденіту роблять бакпосів, що відокремлюється з визначенням чутливості до антибактеріальних препаратів. При затяжному та рецидивному перебігу гідраденіту проводять дослідження імунної системи організму – імунограму.

Диференціювати гідраденіт необхідно від фурункула, лімфаденіту, туберкульозу пахвових лімфатичних вузлів, лімфогранулематозу.

Лікування гідраденіту

Хворі на гідраденіт повинні дотримуватися спеціальної дієти. Протягом 3-х місяців їм необхідно утримуватись від гострих страв, алкоголю, приправ, слід обмежити споживання солодощів. У той же час, харчування має бути спрямоване на підвищення захисних сил організму. Рекомендована вітамінізована їжа, багата фосфором і залізом: яблука, морква, ягоди, капуста, цитрусові, мигдаль, волоські горіхи, шипшина і т.п.

Для запобігання поширенню інфекції на інші потові залози шкіру навколо вогнищ гідраденіту 3-4 рази на день необхідно протирати саліциловим, борним чи камфорним спиртом. Оскільки вода також може сприяти поширенню інфекції, то купатися краще під душем, попередньо закривши місце гідраденіту пов’язкою із пластиром.

Загальна терапія гідраденіту проводиться за принципами лікування піодермії, в основному антибіотиками (доксициклін, еритроміцин та ін.). При рецидивах гідраденіту показано імуностимулююче лікування, яке призначається тільки за даними імунограми. При підтвердженні стафілококової природи гідраденіту може застосовуватися специфічна імунотерапія: стафілококовий гамма-глобулін, стафілококова вакцина.

У стадії інфільтрації гідраденіту показано консервативну терапію. У зоні ураження та навколо неї вистригають волосся. Виробляють обробку шкіри над інфільтратом антисептиками: 3% розчин діамантового зеленого, 96% етиловий спирт, 2% спиртовий розчин саліцилової кислоти, 5% йодна настойка та ін. 1% розчин новокаїну з антибіотиками.

Перші 3-5 днів гідраденіту рекомендовані напівспиртові волого-висихаючі пов’язки. Застосування пов’язок з мазями може спричинити мацерацію шкіри та сприяти поширенню процесу. Лікування гідраденіту різноманітних компресами протипоказано. Воно посилює інфільтрацію та прискорює нагноєння. У лікуванні може використовуватися тільки сухе тепло: нагрітий праскою махровий рушник, 5-хвилинні прогрівання синьою лампою на відстані 15-20 см, сонячні прогрівання в теплу пору року (від 10 до 30 хвилин в залежності від інтенсивності сонячних променів).

Дозрілий (розм’якшився) гідраденіт підлягає хірургічному лікуванню. Звичайне розтин та дренування гідраденіту не дає позитивного результату, оскільки його інфільтрат представлений безліччю мікроабсцесів, які при такому лікуванні залишаються в осередку, продовжують дозрівати та продукувати гній. Розтин гідраденіту проводять широким розрізом, що проходить через інфільтрат до здорових тканин. Після евакуації гною роблять видалення всієї інфільтрованої жирової клітковини.

При повторюваних рецидивах гідраденіту виробляють його радикальне хірургічне лікування. Оперативне втручання складається із 2 етапів. На першому етапі гнійне вогнище широко розкривають і січуть всю запалену клітковину. Загоєння рани проходить у відкритих умовах та з обов’язковою антибіотикотерапією. Після стихання запальних процесів та появи грануляцій проводять другий етап оперативного лікування – повне видалення шкіри та підшкірної жирової клітковини ураженої гідраденітом зони. Закриття дефекту, що утворився, проводиться переміщеними клаптями власної шкіри пацієнта (аутодермопластика). Проведення радикального хірургічного лікування гідраденіту одномоментною операцією не доцільно через часті нагноєння післяопераційної рани після таких втручань і її тривалого загоєння з утворенням грубого рубця.

З фізіотерапевтичних методів лікування за призначенням фізіотерапевта на стадії інфільтрації гідраденіту можливе застосування УВЧ, СМВ-терапії, локальної УФО-терапії. Однак деякі автори не рекомендують проведення будь-яких фізіотерапевтичних процедур на початку захворювання. Після оперативного лікування використовують локальне інфрачервоне опромінення, УФО-терапію, лазеротерапію та магнітотерапію. При лікуванні рецидивуючих та затяжних форм гідраденіту призначають ультразвукову терапію, електрофорез з діоніном, кодеїном або унітіолом.

При наполегливій течії гідраденіту, що багаторазово повторюється, може застосовуватися рентгенотерапія, в ході якої відбувається руйнування потових залоз.