Гіпоменструальний синдром

Гіпоменструальний синдром – менструальне порушення, яке може виражатися у урізанні місячних, скороченні їх тривалості чи зменшенні крововтрати порівняно з фізіологічною нормою. Безпосередніми проявами гіпоменструального синдрому служать надміру рідкісні, короткі або мізерні місячні. Обстеження пацієнток включає загальний та гінекологічний огляд, проведення тестів функціональної діагностики, інструментальних (УЗД, гістероскопія, РДВ) та лабораторних досліджень (аналіз мазків, визначення рівня гормонів). Лікування гіпоменструального синдрому – корекція виявлених порушень, гормонотерапія, фізіотерапія, вітамінотерапія та ін.

Гіпоменструальний синдром поєднує у собі різні розлади менструальної функції, що характеризуються скороченням тривалості, частоти, інтенсивності місячних. Належить до порушень менструального циклу, однак у пубертатному та пременопаузальному періодах у зв’язку з фізіологічними змінами функції яєчників може бути варіантом норми. У пременопаузі гіпоменструальний синдром зазвичай передує аменореї. У жінок дітородного віку гіпоменструальний синдром нерідко супроводжується безпліддям, що ставить його в низку найбільш актуальних проблем гінекології та репродуктивної медицини.

За часом виникнення гіпоменструальний синдром поділяється на первинний та вторинний. При первинній формі короткі, рідкісні або мізерні місячні мають місце від початку менструальної функції. Вторинний гіпоменструальний синдром виникає під впливом патологічних процесів після періоду менструацій нормальної тривалості, ритмічності та інтенсивності.

Варіанти прояву гіпоменструального синдрому можуть відрізнятися за такими параметрами:

• циклічності (Бради-або опсоменорея – рідкісні місячні, що повторюються через 5-8 тижнів; спаніоменорея – вкрай рідкісні місячні, що виникають 2-4 рази на рік)
• тривалості (Олігоменорея – менструальна кровотеча триває менше 2-х днів)
• інтенсивності (Гіпоменорея – мізерні місячні з крововтратою менше 40 мл).

Гіпоменструальний синдром у моноформі зустрічається рідко, набагато частіше перелічені порушення поєднуються між собою: наприклад, гіпоменорея може супроводжуватись опсоменореєю або олігоменореєю.

Первинний гіпоменструальний синдром обумовлений зниженням функції залоз внутрішньої секреції, що регулюють менструальний цикл (гіпофіза, яєчників, надниркових залоз). У таких пацієнток може мати місце загальний та генітальний інфантилізм, вроджені аномалії розвитку репродуктивних органів, адреногенітальний синдром, ознаки верилізації (гірсутизм, інтерсексуальні чи чоловічі риси зовнішності). У здорових дівчат рідкісні, мізерні або нетривалі місячні можуть спостерігатися в період становлення менструального циклу протягом перших двох років після настання менархе.

Причини вторинного гіпоменструального синдрому варіабельні, але завжди мають набутий характер. Пусковим фактором даного менструального розладу можуть виступати ендокринні патології, що виснажують інфекційні або загальні захворювання, значна втрата ваги (в т. ч. анорексія), нервові навантаження і стреси, хронічна інтоксикація, променевий вплив, анемія, гіповітаміноз та ін. з травмуванням базального шару ендометрію при виконанні внутрішньоматкових втручань (РДВ, медабортів), резекцією або видаленням яєчника (оофоректомією), інфекційними процесами (хронічним ендометритом, генітальним туберкульозом). Значно рідше гіпоменструальний синдром є побічним ефектом неправильного прийому або неадекватного підбору гормональних контрацептивів. Під час пременопаузи (45-50 років) гіпоменструальний синдром вважається нормальним явищем, що відбиває природне згасання функції яєчників.

Опсоменорея (Брадименорея) характеризується подовженням менструального інтервалу до 5-8 тижнів (у порівнянні з нормальним 21-35 днів). Крайнім проявом ушкодження ритму менструацій є спаніоменорея – стан, коли місячні трапляються не частіше двох-чотирьох разів на рік. При даній формі гіпоменструального синдрому цикл зберігає свою двофазність, проте тривалість фаз може змінюватись у бік укорочення чи подовження. На підставі цього критерію виділяють три варіанти перебігу опсоменореї:

1) менструальний цикл, у якому фолікулярна фаза подовжена, а лютеїнова має нормальну тривалість. У зв’язку із уповільненням дозрівання фолікула, овуляція відбувається на 17-30 день.

2) менструальний цикл, у якому фолікулярна фаза подовжена, а лютеїнова укорочена. Характеризується запізнілою овуляцією, неповноцінністю жовтого тіла, лютеїновою недостатністю, залізистою гіперплазією ендометрію.

3) менструальний цикл, у якому фолікулярна фаза має нормальну тривалість, а лютеїнова фаза подовжена.

Олігоменорея діагностується при скороченні тривалості менструації до 2-х та менше днів. Жінки, які страждають на олігоменорею, нерідко мають чоловікоподібну статуру та оволосіння, розвинену мускулатуру, надмірну вагу, підвищене потовиділення, вугровий висип на тілі. Гіпоменорея характеризується мізерними менструальними виділеннями, обсяг крововтрати під час місячних становить менше 50-40 мл. У цьому менструації можуть протікати безболісно і безсимптомно чи поєднуватися з хворобливими спазмами у животі, головний біль, диспепсическим синдромом.

Крім порушення нормального ритму, тривалості та інтенсивності менструацій, гіпоменструальний синдром може супроводжуватися альгоменореєю, стомлюваністю, нервозністю, депресією, зниженням лібідо, безплідністю.

Діагноз гіпоменструального синдрому встановлюється акушером-гінекологом з урахуванням даних загального та гінекологічного огляду, УЗД, функціональних та гормональних тестів, інструментальних методів. Для визначення причини ослаблення менструацій можуть бути потрібні консультації вузьких фахівців: ендокринолога, невролога, психотерапевта.

При розмові з пацієнткою гінеколог з’ясовує скарги, загальний, акушерсько-гінекологічний та сімейний анамнез – це допомагає визначитися з формою (опсо-, оліго, гіпоменорея або їх поєднання) та типом (первинний, вторинний) гіпоменструального синдрому. Під час загального огляду акцентується на конституційних особливостях жінки, оцінюється стан молочних залоз, шкіри, характер оволосіння. Огляд на кріслі та бімануальне дослідження дозволяють виключити вагітність, виявити аномалії будови геніталій, провести забір мазків для мікроскопічного та кольпоцитологічного дослідження, провести функціональні тести. Оцінка стану внутрішніх репродуктивних органів дається за результатами УЗД органів малого тазу.

Для визначення характеру гормональних порушень першорядне значення має визначення концентрації ФСГ, ЛГ, естрогенів, прогестерону, тестостерону, пролактину, ТТГ у крові; 17-КС у сечі. На заключному етапі для візуального та гістологічного підтвердження передбачуваної патології може виконуватися гістероскопія, роздільне діагностичне вишкрібання, лапароскопія.

Терапія гіпоменструального синдрому призначається за наслідками проведеного обстеження. Якщо причиною порушень менструації стали стреси, надмірні фізичні навантаження, неповноцінне або недостатнє харчування, даються рекомендації щодо нормалізації режиму, призначаються седативні засоби, вітамінотерапія, дієтотерапія. При виявленні анемії провадиться її корекція шляхом призначення препаратів заліза, фолієвої кислоти, вітаміну В12, аскорбінової кислоти.

У разі гіпоменструального синдрому, пов’язаного з порушенням гормональної регуляції циклу, призначається гормонотерпія естроген-гестагенними препаратами, потім – стимуляція фолікулогенезу та овуляції. Схема гормонального лікування підбирається індивідуально. У разі інфекційно-запальної етіології синдрому проводиться відповідне протимікробне та імуностимулююче лікування.

У ряді випадків ефективне застосування фізіотерапевтичних процедур, що сприяють нормалізації функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарно-яєчниково-надниркової системи та поліпшенню кровопостачання органів малого тазу. Для лікування гіпоменструального синдрому використовується гінекологічний масаж, електрофорез, гальванізація, ампліпульстерепія, індуктотермія, зовнішня та вагінальна лазеротерапія, внутрішньопорожнинна ультратонотерапія та інші методики. Рекомендується санаторно-курортне оздоровлення з включенням до лікувальних курсів гідротерапії (гідромасаж, радонові ванни, висхідний душ), грязелікування, фітотерапії, акупунктури. Гіпоменструальний синдром у пубертатному та пременопаузальному періоді лікування не вимагає.

З метою збереження репродуктивного здоров’я важливо виключити вплив чинників, які б розвитку гипоменструального синдрому. Для цього слід дотримуватись режиму праці та відпочинку, уникати стресових ситуацій, використовувати надійні методи контрацепції, регулярно відвідувати гінеколога. Жінці необхідно стежити за характером менструацій, відзначаючи їхню тривалість, інтенсивність, регулярність у своєму менструальному календарі. Ці ж навички мами повинні прищеплювати своїм дочкам, що підростають.