Гломерулонефрит

Форми хронічного гломерулонефриту

Хроническим гломерулонефритом в медичній практиці називається швидко прогресуюче дифузне захворювання нирок, яке може виникнути в наслідок невилікуваного гострого нефриту, або самостійно. Встановити причину виникнення даного захворювання вдається не завжди. Розвитку його хронічного перебігу можуть передувати переохолодження, наявність інфекції в організмі хворого, гепатит В, вроджена дисплазія нирок.

Сучасна медицина виділяє 5 основних форм хронічного гломерулонефриту, в кожній з яких розрізняють періоди компенсації та декомпенсації. Латентний хронічний гломерулонефрит зустрічається в 45% з усіх випадків захворювання і характеризується наявністю таких ознак:

• Зміна сечі. Вона може мати домішки крові (гематурія), лейкоцитів (лейкоцітонурія), білка (протеїнурія).
• Підвищення кров’яного тиску.
• Збільшення маси тіла.

Дане захворювання прогресує, як правило, дуже повільно. Хворий при цьому може займатися звичайними для нього видами діяльності, але вимагає обов’язкового періодичного амбулаторного лікування.

Другим за поширеністю захворювання є нефротичний гломерулонефрит (25% від всіх хронічних випадків), для якого характерна наявність таких симптомів:

• Наявність у сечі великої кількості білка.
• Зниження обсягу сечі.
• Часті набряки обличчя і нижніх кінцівок.
• Зниження рівня білка і підвищення рівня холестерину в крові.

Часто даній формі захворювання може супроводжувати швидке прогресування ниркової недостатності з підвищенням артеріального тиску, зменшенням набряків, зниженням відносної щільності сечі і порушенням концентраційної функції нирок.

Гіпертонічний гломерулонефрит становить 20% від усіх випадків хронічного перебігу захворювання і характеризується:

• Підвищенням артеріального тиску.
• Незначними змінами сечі, наявністю в ній мінімальних домішок крові і білка.

Дане захворювання протікає дуже повільно і нагадує латентну форму гломерулонефриту. Найбільш серйозними його наслідками є хронічна ниркова недостатність і серцева астма (як прояв серцевої недостатності лівого шлуночка).

Щодо рідкісною формою захворювання вважається гематуричний гломерулонефрит, що зустрічається у 5% хворих. Основним його симптомом є наявність помітного неозброєним оком кількості крові в сечі хворого. Встановлення точного діагнозу проводиться в стаціонарі, лікування і подальше спостереження пацієнта не вимагає обов’язкової госпіталізації, ниркова недостатність розвивається вкрай рідко.

НЕФРОТИЧНИМ-гіпертонічний або змішаний гломерулонефрит є найважчою формою захворювання, зустрічається тільки у 7% хворих і вимагає обов’язкового стаціонарного лікування. Змішаний тип гломерулонефриту небезпечний тим, що він досить швидко прогресує і здатний розвиватися в хронічну ниркову недостатність.

Діагностика хронічного гломерулонефриту полягає в проведенні наступних досліджень пацієнта:

• Загальний аналіз сечі, при цьому враховується її питома вага (у нормі або підвищений).
• Аналіз крові.
• Електрокардіографія.
• Ультразвукове дослідження нирок.

Проведена в деяких випадках біопсія нирок дозволяє уточнити форму гломерулонефриту, його прогресування, виключити захворювання, що мають подібну симптоматику.

Лікування хронічного гломерулонефриту

Лікування хронічного гломерулонефриту увазі в першу чергу дотримання спеціальної дієти, що призначається відповідно з формою захворювання. Лікування нефротической і змішаної форми передбачає практично повну відмову від солі. Норма її добового споживання не повинна перевищувати 2,5 м. При відсутності набряків особи і нижніх кінцівок рекомендується вживати їжу, багату вмістом тваринного білка, що компенсує білкові втрати і дозволяє нормалізувати азотистий баланс організму. Дієта при гіпертонічній формі захворювання дозволяє вживати в їжу невелику кількість солі (до 4 г на добу). При латентній формі гломерулонефриту особлива дієта не потрібна, однак в харчуванні хворих повинно бути присутнім якомога більше вітамінів груп А, В, С. Основою лікування захворювання є насильства терапія із застосуванням преднізолону (2000 мг на один курс лікування) і тріамцинолона (1500 мг на курс лікування). Лікування, як правило, проводиться в умовах диспансеризації і починається з невеликих доз препарату з постійним їх збільшенням до 80 мг на добу. При загостреннях захворювання курс повторюється.

Насильства терапія часто стає причиною загострення багатьох прихованих хронічних захворювань, тому багато фахівців рекомендують поєднувати лікування із застосуванням антибіотиків. Основним протипоказанням для лікування кортикостероїдними препаратами є швидко прогресуюча азотемія (наявність в крові хворого великої кількості індікана, сечової кислоти, сечовини). При неефективності подібного способу лікування показано застосування таких негормональних імунодепресантів, як циклофосфан, 6-меркаптопурин, имуран. На пізніх стадіях захворювання застосування даних препаратів протипоказано, оскільки імунологічна активність у клубочках нирок вже відсутня, а продовження лікування лише посилює зниження кров’яного тиску.

При змішаній формі хронічного гломерулонефриту призначаються натрійуретиків, які надають помітне гіпотензивну і діуретичну дію. При набряках показано внутрішньовенне застосування декстрану. Гіпертонічна форма захворювання увазі лікування такими препаратами, як: резерпін, адельфан, кристепін, трирезид.

Відсутність лікування хронічного гломерулонефриту призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності. Повне одужання можливе тільки при своєчасному кваліфікованому лікуванні і дотриманні всіх лікарських приписів.

Подальша інформація

Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин. Інформація призначена тільки для медичних фахівців.