Глибокий карієс

Глибокий карієс – остання стадія каріозного процесу, що характеризується широким ураженням твердих тканин зуба, що захоплює глибокі шари дентину. Клінічно глибокий карієс виражається наявністю глибокої каріозної порожнини, руйнуванням коронки зуба, больовими відчуттями при температурних, механічних або хімічних подразників. Глибокий карієс діагностується на підставі даних огляду, характерних скарг, зондування каріозної порожнини, термодіагностики, електроодонтодіагностики, рентгенографії. Лікування глибокого карієсу включає етапи препарування каріозної порожнини, накладання лікувальної та ізолюючої прокладок та пломбування.

Глибокий карієс – найважча стадія демінералізації та деструкції твердих тканин зуба. Згідно з топографічною класифікацією, у стоматології виділяють такі стадії неускладненого карієсу: стадію каріозної плями, поверхневий, середній та глибокий карієс. Таким чином, термін «глибокий карієс» (сaries profunda) відображає глибину ураження та патоморфологічні зміни, що розвиваються при прогресуванні деструкції твердих тканин зуба та ураженні навколопульпарного дентину. При глибокому карієсі каріозну порожнину від пульпи відокремлює тонкий шар дентину. Найважливішими завданнями лікування глибокого карієсу є збереження функціональної повноцінності зуба, попередження ускладненого перебігу карієсу – пульпіту чи періодонтиту.

Глибокий карієс може розвиватися первинно, як наслідок прогресування нелікованого середнього карієсу, або вдруге – у раніше препарованому зубі (під пломбою, при дефектах лікування, при сколі пломби тощо). В іншому причини та механізми розвитку глибокого карієсу аналогічні етіології та патогенезу каріозної хвороби в цілому. Провідна роль тут приділяється процесу бродіння вуглеводів, в результаті якого в порожнині рота утворюються органічні кислоти (зокрема, молочна кислота), що викликають пошкодження зубної емалі і відкривають доступ карієсогенних бактерій в дентинні канальці. Це супроводжується виходом із дентину солей кальцію, його розм’якшенням та руйнуванням твердих тканин зуба.

Колонії карієсогенних бактерій присутні в зубному нальоті, що накопичується у фісурах, міжзубних проміжках, під яснами, на поверхнях зубів. Тому недостатня гігієна порожнини рота та несвоєчасне видалення зубного нальоту сприяє подальшому прогресу карієсу. У виникненні глибокого карієсу велика роль характеру слиновиділення: кількості та pH слини, її потенціалу, що ремінералізує, буферних властивостей, специфічних і неспецифічних факторів захисту.

Крім локальних мікробних та хімічних факторів, виникнення глибокого карієсу може бути пов’язане зі спадковою схильністю, порушенням мінерального, вуглеводного та білкового обміну в організмі, неповноцінністю структури емалі та дентину, низькою якістю питної води, неповноцінним харчуванням, особливо в періоди прорізування та зміни зубів.

Крім первинного та вторинного (рецидивного) глибокого карієсу, відмінності між якими ми позначили раніше, виділяють гостру та хронічну форми патологічного процесу. При гострій течії каріозна порожнина має вузький вхідний отвір та широку основу; больові відчуття викликаються головним чином термічними або хімічними подразниками. Хронічна форма глибокого карієсу характеризується наявністю лійкоподібної каріозної порожнини з широким вхідним отвором та вузьким дном; болючість пов’язана з механічним подразненням дна порожнини (при попаданні їжі в глибоке дупло, зондуванні).

За клінічним перебігом розрізняють компенсовану, субкомпенсовану та декомпенсовану форми глибокого карієсу.

Провідним клінічним проявом глибокого карієсу є різкий, але короткочасний зубний біль, що виникає у відповідь на температурні (гарячу, холодну їжу та питво), хімічні (кисле, солодке, солоне), механічні (жування, потрапляння харчових залишків у дупло, натискання на дно порожнини) подразники та зникаюча відразу після припинення дії цих та інших факторів. Якщо харчові фрагменти залишаються в каріозній порожнині, ниючі болючі відчуття зберігаються тривалий час, доки механічні подразники не будуть вилучені. При широкій порожнині розпаду або множинному глибокому карієсі може визначатися галітоз – неприємний запах з рота.

Формування каріозної порожнини під пломбою за хронічного глибокого карієсу може відбуватися роками. У цьому випадку відзначається тривалий безсимптомний період, а коли руйнування дентину досягає дна зуба, з’являється болючість при натисканні. Пломба, що покриває зуб, може відколюватись, ставати рухомою або випадати зовсім.

Під час проведення діагностики глибокого карієсу стоматолог враховує скарги пацієнта, дані клінічного огляду та інструментальних досліджень. Стоматологічний огляд виявляє значне руйнування коронкової частини зуба, що завдає дискомфорту під час їди і порушує естетику зубних рядів.

При гострій формі глибокого карієсу виявляється глибока каріозна порожнина, заповнена світлим розм’якшеним дентином. Спроби зондування дна каріозної порожнини чутливі чи різко болючі. При хронічному глибокому карієсі стінки та дно порожнини виконані щільним пігментованим дентином, колір якого може варіювати від коричневого до чорного. Зондування порожнини безболісне, що з наявністю зони вторинного дентину. Перкусія зуба не супроводжується больовими відчуттями.

Проведення термодіагностики дозволяє виявити короткочасну больову реакцію на гарячу та холодну, що швидко проходить після припинення дії подразника. Електроодонтодіагностика при глибокому карієсі виявляє реакцію пульпи на струм силою 2-6 мкА; іноді відзначається зниження збудливості пульпи до 10-12 мкА. При підозрі на вторинний глибокий карієс, що розвинувся під пломбою, виконується додатково рентгенографія або радіовізіографія.

У процесі обстеження необхідно здійснювати диференціальну діагностику щодо інших патологічних процесів, насамперед, середнього карієсу, осередкового, гіпертрофічного та фіброзного пульпіту, хронічного періодонтиту.

Лікування глибокого карієсу може здійснюватися в один або два відвідини стоматолога. Лікування в два прийоми може бути потрібним у тому випадку, якщо у дантиста немає впевненості в інтактності пульпи; у цьому випадку при першому відвідуванні проводиться обробка порожнини зуба з видаленням усіх каріозно-змінених тканин, накладення лікарських речовин та постановка тимчасової пломби. Якщо протягом 3-4-х днів не розвиваються больові симптоми, то наступне відвідування тимчасова пломба замінюється постійною. Якщо протягом періоду спостереження з’являються наростаючі болі, що свідчать про інфікованість пульпи, потрібно проведення комплексного лікування пульпіту.

Основні етапи одномоментного лікування глибокого карієсу включають ін’єкційну (інфільтраційну або провідникову) анестезію, препарування порожнини зуба, медикаментозну обробку сформованої порожнини, накладення лікувально-ізолюючої прокладки на дно порожнини зуба, постановку світлозатверджувальної пломби, поліомовки. Ускладненнями неякісного лікування глибокого карієсу може стати рецидивний карієс, пульпіт, частковий відлам коронки зуба, перфорація порожнини зуба.

Правильне та кваліфіковане лікування глибокого карієсу дозволяє врятувати зуб, у подальшому провести його реставрацію або зміцнити коронкою, зберігши естетичні характеристики та функціональне призначення. У разі подальшого прогресування глибокого карієсу розвивається пульпіт або періодонтит, що може вимагати видалення зуба.

Профілактика глибокого карієсу диктує необхідність регулярних стоматологічних оглядів, догляду за ротовою порожниною (чистка зубів, полоскання рота після прийому їжі, використання зубної нитки, проведення професійної гігієни), обмеження цукоровмісних продуктів і напоїв у раціоні, своєчасного лікування середнього карієсу.