Гнійний періостит

Гнійний періостит – Це запалення окістя, що викликається гнійними мікробами. Виявляється сильними, іноді пульсуючими болями, набряком та підвищенням температури. Надалі можливий перехід інфекції на сусідні органи та тканини. При контактному періоститі частіше уражаються щелепи, при гематогенному – довгі трубчасті кістки. Патологія діагностується на підставі опитування, об’єктивного огляду, даних рентгенографії та інших досліджень. Лікування на ранніх стадіях консервативне, при скупченні гною показано розтин та дренування.

Гнійний періостит (від латів. periosteum – окістя) – запальний процес, що виникає в окістя в результаті життєдіяльності гнійних бактерій. Зазвичай поєднується з ураженням інших відділів кістки (остеоперіостит). Може бути первинним (запалення спочатку виникає у окістя, а потім поширюється на сусідні тканини) і вторинним (гнійний процес переходить на окістя з кістки або прилеглих м’яких тканин). Можливе контактне та гематогенне поширення інфекції. Лікуванням періоститу щелеп займаються стоматологи, лікування періоститу очниці здійснюють офтальмологи, лікування періоститів іншої локалізації (трубчастих кісток, таза, ребер тощо) знаходиться у віданні травматологів-ортопедів.

Найчастіше гнійний періостит викликається стафілококами та стрептококами. Крім того, причиною розвитку гнійного запалення окістя можуть стати псевдомонади, клебсієли, протей, кишкова паличка, менінгококи, гонококи, а також клостридії, що викликають особливий вид гнильної інфекції. Рідше захворювання виникає в результаті потрапляння в окістя інших мікробів: кандид, мікобактерій, пневмококів, бруцел, шигел, сальмонел і т. д. Іноді збудника інфекції не вдається встановити внаслідок лізису (руйнування) мікробів.

Гнійний періостит щелепи зазвичай є ускладненням карієсу, альвеоліту, періодонтиту та одонтогенного гаймориту; можливе також ураження окістя при пораненнях обличчя, слизової оболонки порожнини рота та відкритих переломах щелеп. Запалення окістя довгих трубчастих кісток (найчастіше плечової, великогомілкової та стегнової) виникає при випадкових ранах, відкритих переломах (особливо вогнепальних) та гематогенному поширенні інфекції; крім того, як обов’язковий компонент гнійного процесу присутній при остеомієліті.

Короткі і плоскі кістки (лопатка, ключиця, здухвинна кістка і т. д.), за спостереженнями фахівців у галузі травматології та ортопедії, уражаються рідше, причини – ті ж, що при запаленні периоста довгих трубчастих кісток. Гнійний періостит лобкового симфізу може розвинутись після грижосічення, гінекологічних та урологічних операцій. Причиною виникнення періоститу очної ямки можуть стати інфекційні захворювання (скарлатина, кір, ангіна, грип), запалення приносових пазух (синусит), карієс і тупа травма прилеглих м’яких тканин.

Спочатку в окістя виникають осередки гіперемії, з’являється серозний або фібринозний ексудат. Потім утворюється гній, що просочує окістя. У прилеглих м’яких тканинах також виявляється набряк та ознаки гнійної інфільтрації. При просочуванні пухкого внутрішнього шару окістя формується скупчення гною між кісткою та періостом. Через тиск гною окістя легко відшаровується від підлягає кістки, внаслідок чого утворюються субперіостальні абсцеси.

При відшаровуванні периоста на значному протязі харчування кістки порушується, виникає поверхневий некроз. По ходу судин гаверсових каналів гній проникає в кістку, заповнюючи ці канали та кістковомозкові порожнини. У подальшому запальний процес може завершитися проривом гною через шкіру, або поширитися на кістку і навколишні м’які тканини. У м’яких тканинах при цьому виникає запалення на кшталт флегмони, в кістці розвивається остеомієліт.

Для захворювання характерний гострий початок (гострий періостит). Температура тіла підвищується до субфебрильних чи фебрильних цифр, з’являється слабкість і розбитість, можливі озноби та біль голови. Пацієнт скаржиться на інтенсивний біль, що посилюється з часом (зазвичай протягом 1-3 діб). Потім біль набуває пульсуючий та/або розпираючий характер і стає настільки сильним, що позбавляє хворого сну. Область ураження набрякла, виявляється місцева гіперемія та гіпертермія. Пальпація болюча, на ранніх стадіях визначається щільна припухлість, надалі флюктуація. Регіонарні лімфовузли збільшено (лімфаденіт).

У ослаблених пацієнтів можливий затяжний хронічний перебіг. У частини хворих спостерігається особливо гостра форма – найгостріший або злоякісний періостит, при якій ексудат швидко набуває гнильного характеру. Окістка стає брудно-сіро-зеленою, легко рветься і розпадається на окремі фрагменти, позбавляючи кістку харчування на значному протязі. У короткі терміни кістка повністю або практично повністю залишається без периоста і виявляється оточеним шаром гною. Після розпаду окістя гній швидко поширюється на навколишні тканини, особливо – на жирову клітковину. У більшості випадків злоякісний періостит ускладнюється сепсисом, який може стати причиною смерті.

Підставою для встановлення діагнозу гнійний періостит є характерні симптоми та дані додаткових досліджень. За аналізами крові визначається гостре запалення. Рентгенологічна картина на ранніх стадіях може бути нормальною. Надалі виявляється тінь звапнілих періостальних накладень, відокремлених від кіркової речовини прозорою смужкою. Через деякий час ділянки звапніння зливаються з кісткою, утворюючи картину асиметричного потовщення кістки. При кіркових абсцесах виявляються деструктивні вогнища.

При необхідності додатково призначаються МРТ кістки та КТ кістки. Залежно від локалізації та передбачуваної причини розвитку запального процесу можуть знадобитися консультації різних фахівців: отоларинголога (при ангіні та синуситах), стоматолога (при остеоперіоститі очниці, викликаному карієсом), хірурга, уролога або гінеколога (при періоститі лобкового сим.

Лікування полягає в негайній санації гнійного вогнища, розтині окістя з гнійним вмістом і подальшому дренуванні під прикриттям антибіотиків. Потім проводяться перев’язки, після стихання запальних явищ призначається фізіотерапія (УВЧ, лазер). Винятком із загального правила, що передбачає розкриття гнійного вогнища, є задній гнійний періостит очної ямки, при якому розтин неможливо зробити через анатомічні особливості цієї області. Хворим з періоститом даної локалізації призначають антибіотики, сульфаніламідні, протинабрякові та антигістамінні препарати та проводять дезінтоксикаційну терапію. При поширенні процесу на сусідні пазухи здійснюють їх розтин.