Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ)

ГРВІ – Різні гострі інфекційні захворювання, що виникають в результаті ураження епітелію дихальних шляхів РНК-і ДНК-вірусами. Зазвичай супроводжуються підвищенням температури, нежиттю, кашлем, болем у горлі, сльозотечею, симптомами інтоксикації; можуть ускладнюватись трахеїтом, бронхітом, пневмонією. Діагностика ГРВІ ґрунтується на клініко-епідеміологічних даних, підтверджених результатами вірусологічних та серологічних аналізів. Етіотропне лікування ГРВІ включає прийом препаратів противірусної дії, симптоматичне застосування жарознижувальних, відхаркувальних засобів, полоскання горла, інстиляцію судинозвужувальних крапель у ніс та ін.

ГРВІ – повітряно-крапельні інфекції, що викликаються вірусними збудниками, що вражають, головним чином, органи дихання. ГРВІ є найпоширенішими захворюваннями, особливо в дітей віком. У періоди піку захворюваності на ГРВІ діагностують у 30% населення планети, респіраторні вірусні інфекції в рази перевищують за частотою виникнення інші інфекційні захворювання. Найбільш висока захворюваність характерна для дітей віком від 3 до 14 років. Зростання захворюваності відзначається в холодну пору року. Поширеність інфекції – повсюдна.

ГРВІ класифікуються за тяжкістю течії: розрізняють легку, середньо важку та важку форми. Визначають тяжкість перебігу на підставі вираженості катаральної симптоматики, температурної реакції та інтоксикації.

ГРВІ викликаються різноманітними вірусами, що належать до різних родів та сімейств. Їх поєднує виражене спорідненість до клітин епітелію, що вистилає дихальні шляхи. ГРВІ можуть викликати різні типи вірусів грипу, парагрипу, аденовіруси, риновіруси, 2 серовари РСВ, реовіруси. У переважній більшості (за винятком аденовірусів) збудники відносяться до РНК-вірусів. Практично всі збудники (крім рео-і аденовірусів) нестійкі у навколишньому середовищі, швидко гинуть при висушуванні, дії ультрафіолетового світла, дезінфікуючих засобів. Іноді ГРВІ можуть викликати віруси Коксакі та ЕСНО.

Джерелом ГРВІ є хвора людина. Найбільшу небезпеку становлять хворі першого тижня клінічних проявів. Передаються віруси по аерозольному механізму здебільшого повітряно-краплинним шляхом, у поодиноких випадках можлива реалізація контактно-побутового шляху зараження. Природна сприйнятливість людей до респіраторних вірусів висока, особливо у дитячому віці. Імунітет після перенесеної інфекції нестійкий, короткочасний та типоспецифічний.

У зв’язку з численністю та різноманітністю типів і сероварів збудника можлива багаторазова захворюваність на ГРВІ в однієї людини за сезон. Приблизно кожні 2-3 роки реєструються пандемії грипу, пов’язані з появою нового штаму вірусу. ГРВІ негрипозної етіології часто провокують спалахи захворюваності у дитячих колективах. Патологічні зміни ураженого вірусами епітелію дихальної системи сприяють зниженню його захисних властивостей, що може призвести до виникнення бактеріальної інфекції та розвитку ускладнень.

Загальні риси ГРВІ: відносно короткочасний (близько тижня) інкубаційний період, гострий початок, пропасниця, інтоксикація та катаральна симптоматика.

Аденовірусна інфекція

Інкубаційний період при зараженні аденовірусом може коливатися від двох до дванадцяти днів. Як і всяка респіраторна інфекція, починається гостро, з підйому температури, нежиті та кашлю. Гарячка може зберігатися до 6 днів, іноді протікає у дві воли. Симптоми інтоксикації помірні. Для аденовірусів характерна вираженість катаральної симптоматики: рясна ринорея, набряклість слизової оболонки носа, глотки, мигдалин (нерідко помірно гіперемованих, з фібринозним нальотом). Кашель вологий, мокрота виділяється прозора, рідка.

Може відзначатися збільшення та болючість лімфатичних вузлів голови та шиї, у поодиноких випадках – лієнальний синдром. Розпал захворювання характеризується клінічною симптоматикою бронхіту, ларингіту, трахеїту. Частою ознакою аденовірусної інфекції є катаральний, фолікулярний або плівчастий кон’юнктивіт, спочатку зазвичай односторонній, переважно нижньої повіки. Через день-два може запалитись кон’юнктива другого ока. У дітей віком до двох років можуть відзначатися абдомінальні симптоми: діарея, біль у животі (мезентеріальна лімфопатія).

Течія тривала, нерідко хвилеподібна, за рахунок поширення вірусу та формування нових вогнищ. Іноді (особливо при ураженні аденовірусами 1,2 та 5 сероварів), формується тривале носійство (аденовіруси латентно зберігаються в мигдаликах).

Респіраторно-синцитіальна інфекція

Інкубаційний період, як правило, займає від 2 до 7 днів, для дорослих та дітей старшої вікової групи характерна легка течія за типом катара або гострого бронхіту. Можуть відзначати нежить, біль при ковтанні (фарингіт). Гарячка та інтоксикація для респіраторно-синцитильної інфекції не характерні, може спостерігатися субфебрилітет.

Для захворювання у дітей молодшого віку (особливо немовлят) характерно більш тяжкий перебіг та глибоке проникнення вірусу (бронхіоліт зі схильністю до обструкції). Початок захворювання поступовий, першим проявом зазвичай буває риніт зі мізерними в’язкими виділеннями, гіперемія зіва і піднебінних дужок, фарингіт. Температура або піднімається, або перевищує субфебрильных цифр. Незабаром з’являється сухий нав’язливий кашель на кшталт такого при кашлюку. Після закінчення нападу кашлю відзначається виділення густого, прозорого або білуватого, в’язкого мокротиння.

З прогресуванням захворювання інфекція проникає у дрібніші бронхи, бронхіоли, знижується дихальний об’єм, поступово наростає дихальна недостатність. Задишка в основному експіраторна (утруднення при видиху), шумне дихання, можуть бути короткочасні епізоди апное. При огляді відзначається наростаючий ціаноз, аускультація виявляє розсіяні дрібно-і середньопухирчасті хрипи. Захворювання зазвичай протікає близько 10-12 днів, при тяжкому перебігу можливе збільшення тривалості, рецидивування.

Риновірусна інфекція

Інкубаційний період риновірусної інфекції найчастіше становить 2-3 дні, але може коливатись у межах 1-6 діб. Виражена інтоксикація та лихоманка також не характерні, зазвичай захворювання супроводжується ринітом, рясним серозно-слизовим виділенням з носа. Кількість відокремлюваного служить показником тяжкості течії. Іноді може відзначатися сухий помірний кашель, сльозотеча, подразнення слизової оболонки. До ускладнень інфекція не схильна.

ГРВІ можуть ускладнюватись у будь-якому періоді захворювання. Ускладнення можуть мати як вірусний характер, так і виникати в результаті приєднання бактеріальної інфекції. Найчастіше ГРВІ ускладнюються пневмонією, бронхітами, бронхіолітами. До найпоширеніших ускладнень також відносяться гайморит, синусит, фронтит. Нерідко виникає запалення слухового апарату (середній отит), мозкових оболонок (менінгіт, менінгоенцефаліт), різноманітних неврити (часто – неврит лицевого нерва). У дітей, часто в ранньому віці, досить небезпечним ускладненням може стати несправжній круп (гострий стеноз гортані), що може призвести до смерті від асфіксії.

При високій інтоксикації (зокрема характерно для грипу) є ймовірність розвитку судом, менінгеальної симптоматики, порушень серцевого ритму, іноді – міокардити. Крім того, ГРВІ у дітей різного віку можуть ускладнюватись холангітами, панкреатитом, інфекціями сечостатевої системи, септикопіємією.

Діагностика ГРВІ здійснюється на підставі скарг, даних опитування та огляду. Клінічна картина (лихоманка, катаральні симптоми) та епідеміологічний анамнез зазвичай достатні для ідентифікації захворювання. Лабораторними методиками, що підтверджують діагноз, є РІФ, ПЛР (виявляють вірусні антигени в епітелії слизової оболонки порожнини носа). Серологічні методики дослідження (ІФА парних сироваток у початковому періоді та під час реконвалесценції, РСК, РТГА) зазвичай уточнюють діагностику у ретроспективі.

При розвитку бактеріальних ускладнень ГРВІ потрібна консультація пульмонолога та отоларинголога. Припущення розвитку пневмонії є показанням для рентгенографії легких. Зміни з боку лор-органів вимагають проведення риноскопії, фаринго-і отоскопії.

ГРВІ лікують вдома, до стаціонару хворих направляють лише у випадках тяжкого перебігу або розвитку небезпечних ускладнень. Комплекс терапевтичних заходів залежить від перебігу, виразності симптоматики. Постільний режим рекомендують хворим з лихоманкою до нормалізації температури тіла. Бажано дотримуватися повноцінної, багатої на білок і вітамінів дієти, вживати багато рідини.

Лікарські засоби, в основному, призначають залежно від переважання тієї чи іншої симптоматики: жарознижувальні (парацетамол і комплексні препарати, що містять), відхаркувальні засоби (бромгексин, амброксол, екстракт кореня алтею та ін.), антигістамінні препарати для десенсибілізації організму (хлор. В даний час існує маса комплексних препаратів, що включають до складу діючі речовини всіх цих груп, а так само вітамін С, що сприяє підвищенню природного захисту організму.

Місцево при риніті призначають судинозвужувальні засоби: нафазолін, ксилометазолін та ін. При кон’юнктивіті в уражене око закладають мазі з бромнафтохіноном, флуоренонілгліоксалем. Антибіотикотерапія призначається тільки у разі виявлення бактеріальної інфекції, що приєдналася. Етіотропне лікування ГРВІ може бути ефективним лише на ранніх термінах захворювання. Воно має на увазі запровадження інтерферону людини, протигрипозного гаммаглобуліну, також синтетичних препаратів: ремантадин, оксолінова мазь, рибавірин.

З фізіотерапевтичних способів лікування ГРВІ широко поширені гірчична ванна, баночний масаж та інгаляції. Особам, які перенесли ГРВІ, рекомендовано підтримуючу вітамінотерапію, рослинні імуностимулятори, адаптогени.

Прогноз при ГРВІ переважно сприятливий. Погіршення прогнозу відбувається у разі ускладнень, більш важке протягом часто розвивається при ослабленні організму, в дітей віком першого року життя, осіб похилого віку. Деякі ускладнення (набряк легень, енцефалопатія, помилковий круп) можуть призвести до смерті.

Специфічна профілактика полягає у застосуванні інтерферонів в епідемічному осередку, вакцинуванні із застосуванням найпоширеніших штамів грипу в період сезонних пандемій. Для особистого захисту бажано застосовувати при контактах з хворими на марлеві пов’язки, що прикривають ніс і рот. Індивідуально також рекомендується як профілактика вірусних інфекцій підвищувати захисні властивості організму (раціональне харчування, загартовування, вітамінотерапія та застосування адаптогенів).

В даний час специфічна профілактика ГРВІ не є достатньо ефективною. Тому необхідно приділяти увагу загальним заходам профілактики респіраторних інфекційних захворювань, особливо у дитячих колективах та лікувальних закладах. Як заходи загальної профілактики виділяють: заходи спрямовані на контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів, своєчасне виявлення та ізоляцію хворих, обмеження скупченості населення в періоди епідемій та карантинні заходи в осередках.