Гострий гінгівіт

Гострий гінгівіт – Запалення ясен, що протікає з вираженою клінікою без порушення цілісності зубодесневого з’єднання. При катаральному гінгівіті ясна стає набряклим, гіперемованим. З’являються печіння, кровоточивість. Виразковий гінгівіт характеризується розвитком ділянок виразок, ясенний край набуває з’їденого вигляду, покритого сірим нальотом. Діагностика включає збір анамнезу, клінічний огляд, інструментальні та лабораторні методики дослідження. З метою етіотропного лікування гострого гінгівіту показані такі заходи: професійна гігієна ротової порожнини, призначення протимікробної терапії, усунення місцевих дратівливих факторів.

Гострий гінгівіт – захворювання, що виникає внаслідок залучення до запального процесу тканин ясен, протікає із збереженням цілісності зубоепітеліального прикріплення. Представники жіночої та чоловічої статі однаково схильні до розвитку захворювання. Гострий гінгівіт діагностують набагато рідше, ніж хронічний. Найчастіше десквамативний гінгівіт виявляють у дівчаток у період статевого дозрівання. Виразковий гінгівіт найчастіше зустрічається у чоловіків віком до 30 років. Крім первинного гострого гінгівіту, викликаного асоціацією умовно-патогенних мікроорганізмів порожнини рота, у стоматології діагностують і симптоматичний гінгівіт, що сигналізує про захворювання крові, патологію ендокринної системи, дисфункцію органів ШКТ.

Провідна роль виникнення гострого гінгівіту належить інфекційному чиннику. Рясна пародонтопатогенна мікрофлора, що знаходиться в зубній бляшці, має виражену шкідливу дію на тканині пародонту. Множинні каріозні порожнини, зубощелепні деформації, патології прикусу – всі ці місцеві чинники створюють сприятливі умови для накопичення зубного нальоту та розвитку запального процесу. Однак бактеріальну модель етіопатогенезу гострого гінгівіту слід розглядати у комплексі з індивідуальними реакціями організму.

Мікробний фактор може бути реалізований лише в умовах неадекватного імунного захисту. До загальних умов, що знижують реактивність організму і сприяють розвитку гострого гінгівіту, відносять інфекційні захворювання, хвороби ендокринної системи, шкідливі звички, стресові ситуації. Найчастіше при гострому гінгівіті в зубному нальоті виявляють підвищений вміст актиноміцетів. Доведено пряму кореляцію між вираженістю клініки та кількісним вмістом Actinomyces viscosus.

Продукований патогенами лейкотоксин викликає лізис нейтрофілів, внаслідок чого клітини крові втрачають свої захисні властивості. Ендотоксини, проникаючи через інтактний епітелій ясен, активують систему комплементу, стимулюють продукцію біологічно активних речовин, під впливом яких розвиваються ознаки гострого гінгівіту: набряк, гіперемія, кровоточивість. Внаслідок виходу формених елементів за межі судинної стінки посилюється порушення мікроциркуляції. Розлади кровотоку, підвищення проникності судин є провідною ланкою запальної реакції.

В основі патогенетичного механізму розвитку виразкової форми гострого гінгівіту лежить імунокомплексна реакція типу 3, в результаті якої виникає поверхневий васкуліт, знижується швидкість кровотоку, що сприяє запуску реакцій тромбоутворення. Це зрештою призводить до розвитку ішемії та некрозу. Десквамативна форма гострого гінгівіту виникає внаслідок зміни гормонального тла під час статевого дозрівання.

За характером течії гострий гінгівіт поділяють такі форми:

1. Легку. Осередок ураження локалізований у ділянці міжзубних сосочків.
2. Середній тяжкості. У патологічний процес залучаються як інтерпроксимальні сосочки, а й маргінальний край.
3. Важку. Патологічні зміни виявляють протягом усього слизової оболонки ясен, зокрема й у альвеолярної її частини.

За поширеністю запального процесу гострий гінгівіт буває локалізованим (охоплює слизову оболонку в ділянці 4 зубів) і генералізованим. Найбільш часто діагностують катаральну, десквамативну та виразкову форми гострого гінгівіту.

При гострому катаральному гінгівіті пацієнти скаржаться на біль, печіння, припухлість ясен, неприємний запах із рота. У ході обстеження виявляють яскраво гіперемовану ясна. Змінюється рельєф ясенного краю, сосочки набувають куполоподібної форми. Спровокувати кровоточивість може не тільки чищення зубів, та й вживання твердої їжі. У ході огляду ротової порожнини у пацієнтів з гострим гінгівітом вдається встановити причинно-наслідковий зв’язок виникнення запального процесу з місцевими дратівливими факторами: наявністю твердих і м’яких відкладень, карієсу, аномалій прикріплення вуздечок, патологій прикусу.

Десквамативний гінгівіт є однією із форм катарального запального процесу. Виявляється яскраво вираженою гіперемією ясен, набряклістю, печінням, кровоточивістю. На яснах виявляють ділянки злущування епітелію. При виразковій формі гострого гінгівіту підвищується температура тіла, погіршується самопочуття, знижується працездатність. Пацієнти скаржаться на болючість слизової оболонки. Неприємні відчуття посилюються навіть за незначного дотику мовою до ураженому ділянці. При гострому виразковому гінгівіті в ротовій порожнині виявляють зони виразок, покриті зверху нашаруваннями сіро-зеленого кольору. До патологічного процесу можуть бути залучені інтерпроксимальні сосочки, маргінальний край, а також альвеолярна частина ясен.

Постановка діагнозу “гострий гінгівіт” базується на основі зібраного анамнезу, даних фізикального обстеження, результатів додаткових методів дослідження. Під час огляду при катаральному гінгівіті лікар-стоматолог виявляє гіперемовану, набряклу ясна. Сосочки напружені, кровоточать при легкому торканні. Цілісність зубоепітеліального прикріплення при гострому гінгівіті збережена, відсутні пародонтальні кишені. При десквамативной формі гострого гінгівіту поряд з набряклістю та кровоточивістю в ділянці ясен діагностують зони злущування поверхневого епітелію.

Виразковий гінгівіт характеризується утворенням виразок. Спостерігається з’їдений ясенний край, інтерпроксимальні проміжки зяють. Регіонарні лімфатичні вузли у пацієнтів з виразковою формою гострого гінгівіту збільшені. Проба Шіллера-Писарєва при гострому гінгівіті позитивна. Після нанесення йодовмісних препаратів змінюється колір слизової від світло-жовтого до темно-коричневого. Інтенсивність фарбування корелює зі ступенем тяжкості запалення. Індекс PMA при гострому гінгівіті позитивний. При ураженні міжзубних сосочків PMA – 25%, при залученні до патологічного процесу маргінальної частини ясен PMA – 50%. Якщо індекс PMA більше 50%, це говорить про наявність запальних змін та дільниці альвеолярної ясна.

В ході оцінки рівня гігієни при гострому гінгівіті виявляють високі цифри показників Грін-Вермільйона, що говорить про незадовільний індекс гігієни. На прицільній рентгенограмі та ортопантомограмі патологічних змін у кістковій тканині альвеолярного відростка відсутні. При виразковій формі гострого гінгівіту за допомогою бактеріоскопічного дослідження вдається виявити в поверхневому шарі слизової поряд з резидентною мікрофлорою ротової порожнини підвищений вміст фузобактерій і спірохет. Глибокі тканини містять виключно чисту культуру фузіспірилярного симбіозу. При проведенні бактеріоскопії у пацієнтів із катаральною формою гострого гінгівіту виявляють збільшену кількість актиноміцетів.

Диференціювати гострий гінгівіт інфекційного походження необхідно не лише з пародонтитом, але й із вторинним запальним процесом, що розвивається при хворобах крові, патологіях ендокринної системи, розладах функціонування органів ШКТ. Для виключення симптоматичного гострого гінгівіту показано консультації вузьких фахівців: гематолога, ендокринолога, гастроентеролога.

Гострий гінгівіт потребує комплексного лікування. У перше відвідування виконують професійну гігієну ротової порожнини. Для видалення твердих та м’яких зубних відкладень використовують ручні кюрети, ультразвукові скейлери. Процедури чищення проводять під постійним зрошенням слизової оболонки антисептичними розчинами. На заключному етапі показано полірування зубів для запобігання подальшій ретенції нальоту. Етіотропна терапія гострого гінгівіту включає застосування засобів, що містять хлор, похідних нітрофуранів, окислювачів. Препарати, що мають антибактеріальну дію, призначають у вигляді полоскань, іригацій.

При гострому гінгівіті широко використовують і засоби рослинного походження, що мають виражену антисептичну та протизапальну дію. За відсутності позитивної динаміки показано застосування препаратів із групи нестероїдних протизапальних засобів. Після усунення запалення при гострому гінгівіті виконують санацію порожнини рота, усувають місцеві дратівливі фактори. Терапія десквамативного гінгівіту проводиться аналогічно алгоритму лікування катарального запального процесу. Для прискорення регенерації тканин при десквамативної формі гострого гінгівіту застосовують кератопластику.

Лікування виразкового гінгівіту включає заходи, спрямовані на знеболювання уражених тканин, антисептичну обробку ротової порожнини. Для усунення некротизованих нашарувань використовують некролітичні препарати з урахуванням протеолітичних ферментів. Хорошого ефекту вдається досягти при комбінуванні антибіотиків із кортикостероїдами, протеолітичними ферментами. З метою прискорення відновлювальних процесів при гострому гінгівіті призначають засоби стимуляції епітелізації. При порушенні загального стану використовують антибіотики, протизапальні, антипротозойні препарати для вживання.

При своєчасному виявленні та комплексному лікуванні гострого гінгівіту в 95% випадків вдається усунути запальний процес і запобігти розвитку ускладнень. Лише у 5% випадків відзначається прогресування гострого гінгівіту із виникненням деструктивних змін, появою ознак пародонтиту.