Гострий сіаладеніт

Гострий сіаладеніт – Це запалення слинної залози, збудниками якого в більшості випадків є віруси та бактерії. Пацієнти скаржаться на болючість у ділянці ураженої залози, появу припухлості, сухість у роті, підвищення температури, погіршення загального стану. Діагностика включає збирання анамнезу, фізикальний огляд, УЗД слинних залоз, сіалографію. Лікування гострого епідемічного сіаладеніту симптоматичне. При виявленні гострого сіаладеніту бактеріального походження призначають антибактеріальні, антигістамінні, протизапальні препарати. У разі абсцедування показано розтин гнійного вогнища.

Гострий сіаладеніт – запальне ураження слинних залоз, що супроводжується зниженням їхньої секреторної функції. Найчастіше діагностують гострий сіаладеніт привушної залози (паротит), що пояснюється анатомічною будовою її вивідних проток, серозним типом секрету. Рідше до патологічного процесу залучається піднижньощелепна слинна залоза (субмаксилліт). Вкрай рідко виявляють гострий сіаладеніт під’язикової області (сублінгвіт). Підвищене продукування муцину піднижньощелепної та під’язикової слинними залозами є гарним бар’єром, що перешкоджає проникненню інфекції через гирла їх вивідних проток. Найчастіше гострий сіаладеніт діагностують у дітей віком від 7 до 15 років.

Основні збудники гострого сіаладеніту – віруси та бактерії. При вірусних сіаладенітах інфікування відбувається повітряно-краплинним шляхом. Гострий сіаладеніт бактеріального генезу розвивається на тлі зниженої реактивності організму у пацієнтів із тяжкими інфекційними захворюваннями, хворобами серцево-судинної системи. При операціях спостерігається рефлекторне зменшення слиновиділення, що також створює сприятливі умови для впровадження та активізації бактеріальних агентів. Саме тому захворювання дуже часто діагностують у пацієнтів інфекційних та хірургічних відділень.

До місцевих факторів, що сприяють виникненню гострого сіаладеніту, відносять стриктури, аномалії розвитку вивідних проток, камені слинних залоз. Також ініціювати початок розвитку запалення може використання чужорідного тіла у просвіт протоки. Причинами контактного гострого сіаладеніту є гнійно-запальні процеси прилеглих тканин.

Розвитку гострого сіаладеніту передує зниження секреції та пригнічення салівації, внаслідок чого руйнується бар’єр, що перешкоджає проникненню інфекції в паренхіму залози. У початковому періоді виникає серозне запалення. Далі з посиленням лейкоцитарної інфільтрації гострий сіаладеніт може перейти у гнійну форму. На тлі зниженої опірності організму розвивається розплавлення гнійних осередків, що призводить до появи ділянок некрозу.

По етіології гострі сіаладеніти поділяють на 2 основні категорії:

1. Вірусні. Збудники захворювання – параміксовіруси, віруси грипу, герпесу. Шлях передачі – повітряно-краплинний. Цитомегаловірусна інфекція передається гемотрансфузійно. Серед гострих вірусних сіаладеніт найвідомішою формою є епідемічний паротит, викликаний параміксовірусом.
2. Бактеріальні. Розвиваються на тлі зниженої резистентності організму після перенесених інфекційних хвороб, оперативних втручань. До цієї групи також відносять гострий сіаладеніт контактного походження, при якому запальний процес поширюється на залозу з довколишніх вогнищ ураження, що часто спостерігається у пацієнтів з флегмоною привушно-жувальної області остеомієлітом.

За формою запалення в стоматології виділяють серозний, гнійний, гангренозний сіаладеніт. За характером перебігу розрізняють легку, середню тяжкість і тяжкий ступінь сіаладеніту.

Гострий епідемічний сіаладеніт протікає із вираженою клінікою. При легкій формі спостерігається незначна припухлість у привушній ділянці, стан пацієнтів не порушено. При середньотяжкому ступені гострого сіаладеніту підвищується температура. Спостерігається сухість у роті. Спочатку припухає одна слинна залоза. Далі запальний процес залучається і паренхіму іншої залози. Припухлість болісна, тістоподібної консистенції. Неприємні відчуття посилюються під час їди. Тяжка форма гострого сіаладеніту характеризується вираженими симптомами інтоксикації. Відкриття рота болюче. Виділення слини із ураженої залози повністю припиняється. Набряклість тканин поширюється нагору до очниці, у нижній частині спускається на область шиї. При епідемічному гострому сіаладеніті високі ризики розвитку ускладнень: панкреатиту, орхіту, менінгіту.

Грипозний гострий сіаладеніт протікає із залученням до запального процесу привушних залоз. Іноді патологічні зміни виявляють у піднижньощелепній та під’язичній областях. При гострому сіаладеніт пацієнти вказують на появу припухлості кам’янистої консистенції в привушних ділянках, болючість при відкритті рота. При субмаксиліті виникає біль при ковтанні. При сублінгвіті пацієнти відчувають болючість при рухах язиком. Різко знижується салівація.

Гострий сіаладеніт бактеріального походження здебільшого має вторинний характер. Основні скарги зводяться до появи болючої припухлості в проекції ураженої залози. Погіршується загальний стан, розвивається гіпертермія. При переході катаральної форми гострого сіаладеніту в гнійну з гирла протоки виділяється гнійний вміст. Шкіра стає гіперемірованою. Якщо гострий сіаладеніт виник у результаті потрапляння стороннього тіла в протоку залози, симптоматика починає розвиватися зі слинної кольки. Далі запалення прогресує з появою типових ознак гострого сіаладеніту бактеріального генезу. Гангренозний гострий сіаладеніт виникає у пацієнтів із зниженим імунітетом. Перебіг захворювання мляве, клініка стерта. Поступово розвивається некроз залози із відторгненням уражених тканин.

Постановка діагнозу “гострий сіаладеніт” базується на основі скарг пацієнта, анамнезу захворювання, даних клінічного огляду, результатів додаткових методів дослідження. Під час фізикального обстеження пацієнта з гострим епідемічним сіаладенітом лікар-стоматолог виявляє болісну, найчастіше двосторонню припухлість тістоподібної консистенції у проекції уражених залоз. Відсутня флюктуація. При натисканні в ділянці кута нижньої щелепи відзначається болючість, що є одним із патогномонічних симптомів захворювання. При огляді слизової оболонки виявляють другу характерну ознаку гострого епідемічного сіаладеніту – гіперемію слизової оболонки навколо гирла вивідної протоки залози.

При гострому грипозному сіаладеніті діагностують наявність хворобливої ​​припухлості кам’янистої консистенції з горбистою поверхнею. Виділення слини знижено. Розсмоктування інфільтрату спостерігається протягом тривалого часу. При гострому бактеріальному сіаладеніті з протоки ураженої залози виділяється каламутна слина з домішкою гною. При розвитку гнійної форми гострого сіаладеніту шкіра над припухлістю стає гіперемованою, лисніє. Гирло вивідної протоки височить над навколишньою слизовою оболонкою. Відзначається щільний різко болісний інфільтрат. Є перифокальний набряк.

У хворих на гострий бактеріальний сіаладеніт в аналізі крові виявляють прискорення ШОЕ, збільшену кількість лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво. Поява такого ж роду змін у крові у пацієнтів із гострим епідемічним сіаладенітом говорить про розвиток ускладнень внаслідок приєднання вторинної бактеріальної інфекції. Специфічними тестами на визначення параміксовірусу є реакції гальмування гемаглютинації, зв’язування комплементу. При гнійному сіаладеніті контрастну сіалографію не проводять. Для діагностування запального процесу, викликаного використанням стороннього тіла, виконують УЗД слинних залоз, сіалографію.

При постановці діагнозу необхідно диференціювати між собою різні форми гострого сіаладеніту, а також провести диференціальну діагностику захворювання із запальними процесами щелепно-лицьової області: загостренням хронічного сіаладеніту, абсцесами, флегмонами, гострим лімфаденітом, псевдопаротитом Герцен. Гострий сіаладеніт може бути виявлений стоматологом, педіатром, терапевтом, інфекціоністом.

Етіотропного лікування гострого епідемічного сіаладеніту немає. При виявленні ознак захворювання показано симптоматичну терапію. З метою підвищення місцевих факторів захисту проводять зрошення ротової порожнини інтерфероном. Для запобігання приєднанню бактеріальної інфекції (що часто спостерігається на тлі вираженої ксеростомії) вдаються до введення антибіотиків у гирлі вивідної протоки. При виявленні середньоважкої та тяжкої форм гострого сіаладеніту лікування здійснюється в умовах стаціонару інфекційного відділення.

При переході гострого сіаладеніту в гнійну фазу показано розтин патологічного вогнища. Для нормалізації секреторної функції, прискорення розсмоктування інфільтрату застосовують сухі компреси, пов’язки з диметилсульфоксидом область залози. При гострому бактеріальному сіаладеніті призначають антибіотики (макроліди, пеніциліни). Якщо з протоки виділяється гній, показані інстиляції антибіотиків та протеолітичних ферментів. Для придушення продукції калікреїнів у пацієнтів із гострим гнійним сіаладенітом застосовують інгібітори протеаз.

З метою усунення запального процесу призначають новокаїнові лікувальні блокади, ставлять компреси з диметилсульфоксидом, а також з добавками антигістамінних, знеболювальних засобів. З появою вогнищ гнійного розплавлення показано оперативне втручання. Для усунення хворобливості, нормалізації секреторної функції застосовують лазеро-або магнітотерапію. Лікування гангренозного сіаладеніту, а також гострого сіаладеніту, викликаного використанням стороннього тіла, хірургічне.

При гострому сіаладеніті прогноз сприятливий. Одужання настає протягом 2 тижнів. За відсутності своєчасного кваліфікованого лікування гострого сіаладеніту зростають ризики розвитку тяжких ускладнень, що супроводжуються стійким зниженням салівації, рубцюванням, незворотними некротичними змінами уражених слинних залоз.