Імбетильність

Імбетильність – Розвинена внутрішньоутробно або в перші роки життя недостатність розумового розвитку. Позначає олігофренію середнього ступеня важкості. Поряд із зовнішніми ознаками недорозвинення інтелекту спостерігається примітивна мова, слаборозвинені здібності до навчання (IQ – 25-50), проблеми з пам’яттю, посилення несвідомих інстинктів (сексуальна розбещеність, схильність до переїдання). Мислення послідовне, проте досить примітивне. Малий кругозір, навіюваність і бажання наслідувати можуть виявлятися асоціальною поведінкою, особливо у незнайомій обстановці. Навчання елементам самообслуговування можливе, у своїй імбецили що неспроможні проживати самостійно. Діагноз встановлюється на підставі клінічної картини, оцінки інтелектуального та психомоторного розвитку. Лікування включає симптоматичну терапію (ноотропи, нейролептики, седативні засоби тощо). Потрібний медичний контроль та постійний догляд у поєднанні з адекватним вихованням.

Імбецильність – недоумство (олігофренія) помірного ступеня вираженості. Зовнішньо помітне відхилення в психічному розвитку обумовлено патологічними процесами у внутрішньоутробному або постнатальному періоді розвитку дитини. Психічні зміни при імбецильності виражені більше, а здатність до навчання меншою мірою, ніж при дебільності. Емоційний фон різноманітніший, ніж при ідіотії. Імбетильність зустрічається досить рідко. Частка таких пацієнтів серед хворих із недорозвиненою психікою становить близько 20%. Патологією страждають 4 людини з 10 000. Висока навіюваність і бажання наслідувати погані приклади викликає необхідність постійного нагляду. Потрапивши у несприятливі умови, хворі губляться і можуть поводитися асоціально.

Найчастіше захворювання формується у внутрішньоутробному періоді. Цьому сприяє спадкова схильність, генні та хромосомні аномалії (синдром Дауна, синдром Ангельмана та ін.). Імбецильність може розвинутися після перенесеного майбутньою матір’ю інфекційного захворювання (сифіліс, краснуха, цитомегаловірус, токсоплазмоз та ін) або при резус-конфлікті матері та дитини (імунологічної несумісності крові).

Як пошкоджуючий фактор, що призводить до розвитку патологічного процесу, виступають хімічні речовини (насамперед наркотичні засоби та алкоголь), а також підвищені дози різноманітних випромінювань (часті рентген-дослідження вагітної). Імбецильність малюка може бути наслідком нестачі йоду в організмі вагітної. Саме цей мікроелемент відіграє важливу роль у формуванні нервової системи плода. Недостатнє, бідне вітамінами, макро- та мікроелементами харчування, також збільшує ризик розвитку захворювання.

У ранньому віці імбецильність можуть спровокувати тяжкі пологи з асфіксією та травмуванням плода, одержані черепно-мозкові травми, дитячі інфекції. Імбецильність розвивається і за браком спілкування з дорослими. Зазвичай цей фактор у сукупності з недостатнім харчуванням (недоліком того ж йоду) спостерігається у неблагополучних сім’ях. У розвитку імбецильності грають роль як фізичні відхилення в нервовій системі, а й відсутність інтелектуального розвитку після народження (соціальний чинник).

Залежно від виразності розумового недорозвинення (ступеня зниження коефіцієнта інтелекту) розрізняють помірну імбетильність (вираженість симптомів мінімальна, IQ – 35-50), виражену (IQ – 25-34) і глибоку (навчання практично неможлива, IQ – 20-25).

Залежно від основних рис характеру, хворі можуть бути добродушними, сором’язливими, агресивними та злісними. Поведінкова реакція при імбецильності також подвійна. Одні хворі апатичні та байдужі. Інші ж, навпаки, відрізняються високою рухливістю. Вираз особи не обтяжений мімічною реакцією (застигла або «лялькова» особа). Характерно уріджене миготіння очей. У більшості хворих досить груба будова черепа, що часто поєднується з вадами розвитку (дефектний прикус, гідро-або мікроцефальний череп, яскраво виражене відстань вух від черепа).

Імбецильність супроводжується порушенням координації та нерозвиненою моторикою. Рухи таких хворих незграбні і скуті, а хода незграбна, часто сутула. Дрібні дії руками, які потребують точності, неможливі. Пацієнти фокусуються в основному на власних потребах, найчастіше виявляючи ненажерливість та сексуальну розбещеність. Зовнішність неохайна.

Мислення досить примітивне, узагальнення недоступне. Однак такі пацієнти мислять послідовно. Для імбецильності характерні вкрай вузький світогляд, недостатність уваги та волі, недорозвинення пам’яті. Самостійне мислення відсутнє, хворі мислять засвоєними ззовні шаблонами. Вони добре сприймають мову, проте їх власні можливості обмежені простими пропозиціями. Словниковий запас мізерний: всього 200-300 слів. При цьому хворі можуть допускати неточності в описі чогось. Хоча навченість утруднена, у спокійній знайомій обстановці таких пацієнтів можна навчити елементарному рахунку, читання по складах.

За принципом повторення імбецили навчаються елементарним правилам самообслуговування та простим трудовим діям (змотування ниток, миття посуду, прибирання приміщення тощо), проте не виявляють власну ініціативу, легко навіювані.

Імбецильність обмежується задоволенням власних потреб (сон, харчування та інших.). Багато пацієнтів виявляють добрий слух. У незнайомій обстановці вони розгублені, найчастіше поведінка стає асоціальною. Емоційне тло більш розвинене, ніж при ідіотизмі. Імбецили сильно прив’язуються до людей, які доглядають їх і добре до них належать. Пацієнти особливо тепло реагують на похвалу, осуд викликає у них негативну реакцію. Вони відчувають сильну прихильність (любов) до батьків, називають їх за іменами, проте часто не впізнають і лякають знайомих людей.

Імбецильність викликає проблеми з адаптацією до соціуму. Деякі пацієнти відчувають пригнічуючу їхню ущербність у порівнянні з іншими людьми. Залучення до праці також проблематично, імбецили працюють лише за вивченими шаблонами, зміна яких викликає у них розгубленість. Активні пацієнти з агресивним характером часто роблять небезпечні для себе та суспільства вчинки. Спостерігається схильність до пагонів.

Імбирність може бути встановлена ​​на підставі рівня IQ. Підтвердити діагноз допомагає докладний анамнез (перебіг вагітності, перенесені захворювання, умови життя, уточнені терміни перших проявів патології). За допомогою тестів та спеціальних шкал (шкала Векслера – менше 55 балів) психоневролог оцінює рівень розумових здібностей. При розмові з’ясовуються прихильності людини, успішність у шкільництві, рівень мови та соціальної адаптації.

Генетична імбетильність плода визначається за допомогою скринінгового обстеження. Для виявлення причин захворювання можуть використовуватися інструментальні методи дослідження: КТ головного мозку та МРТ головного мозку. Томографічне дослідження дозволяє отримати пошарове зображення мозку (при КТ тонші шари) та визначити характер його ушкодження. Судинну патологію визначають за допомогою ангіографії головного мозку та реоенцефалографії (безпечний метод дослідження електричного опору тканин). ЕЕГ (електроенцефалограма) нарівні з описаними вище методами дозволяє виявити функціональні порушення в активності головного мозку, а також вести за ними динамічне спостереження.

Слід диференціювати імбетильність від ранньої шизофренії, деяких форм вродженої епілепсії та набутої деменції, що також супроводжуються зниженням інтелекту. Для цього невролог, що лікує, може призначити консультації епілептолога, нейрохірурга, психіатра.

Лікування імбецильності суто симптоматичне. Винятково під контролем лікаря призначаються нейролептики, психостимулятори та транквілізатори. Для поліпшення кровообігу та живлення мозку використовують ноотропні препарати (пірацетам, гідралізат із головного мозку свиней та ін.), вітамінотерапію. За показаннями проводять дегідратацію (сульфат магнію, фуросемід та ін.) та призначають протисудомні препарати.

Обов’язково систематичне відвідування психоневролога. Лікар дасть рекомендації щодо виховання пацієнта та оцінить динаміку захворювання. При проблемах з хребтом чи наявності дефектів промови призначається консультація вузьких фахівців (вертебролога, психіатра, дефектолога, логопеда).

Профілактика та прогноз імбецильності

Прогноз імбецильності безпосередньо пов’язаний зі ступенем недоумства та своєчасністю лікування. Легка стадія патології, виявлена ​​на ранніх термінах, дозволяє мінімізувати розумову відсталість, а правильне навчання та адекватний догляд підвищать адаптаційні здібності пацієнта у суспільстві. Так як такі хворі нездатні до самостійного життя, вони вимагають регулярного медичного контролю та постійного догляду. Дітей з імбецильністю слід навчати вдома за спеціальною програмою або спецшколами.

Первинна профілактика захворювання полягає в охороні плода та вагітної жінки, ведення вагітності з проведенням раннього генетичного (скринінгового) дослідження. Вторинна профілактика включає раннє виявлення патології для своєчасної корекції психічного розвитку та організації адаптаційних і реабілітаційних заходів.