Головна / unsorted / Імпотенція

Імпотенція

Імпотенція – Порушення потенції, статеве безсилля, що виявляється в нездатності чоловіка зробити статевий акт. Часто є проявом основного захворювання і усувається його лікуванням (ендокринні, нервові, серцево-судинні розлади, захворювання сечостатевої сфери). Порушення ерекції може стати причиною глибокої психологічної депресії, дисгармонії сексуальних та сімейних стосунків. Еректильна дисфункція чи імпотенція проявляється неможливістю досягти ерекції, достатньої для повноцінного статевого акту із збереженням психологічного комфорту під час нього.

Загальні відомості

Імпотенція – порушення потенції, статеве безсилля, що виявляється в нездатності чоловіка вчинити статевий акт. Часто є проявом основного захворювання і усувається його лікуванням (ендокринні, нервові, серцево-судинні розлади, захворювання сечостатевої сфери). Порушення ерекції може стати причиною глибокої психогенної депресії, дисгармонії сексуальних та сімейних стосунків.

Еректильна дисфункція чи імпотенція проявляється неможливістю досягти ерекції, достатньої для повноцінного статевого акту із збереженням психологічного комфорту під час нього. Останнім часом патогенез і причини еректильної дисфункції досить вивчені для того, щоб відновити нормальне статеве життя і на сьогоднішній день проблема імпотенції не є важкою.

Фізіологія ерекції та детумісценції

Гладка мускулатура кавернозних тіл і стінки артерій і артеріол виконують основну функцію в процесі ерекції та в процесі детумісценції – спад ерекції після еякуляції або внаслідок причин, що завадили природному закінченню статевого акту. У спокійному стані гладка мускулатура пеніса під впливом симпатичних нервових закінчень. У момент сексуального збудження або стимуляції пеніса імпульси, що передаються по парасимпатичних нервових волокнах, викликають виділення нейромедіаторів ерекції, настає кровонаповнення печеристих тіл. Цей складний хімічний процес відбувається за обов’язкової участі оксиду азоту. Спочатку відбувається релаксація та розслаблення гладкої мускулатури, що у свою чергу сприяє безперешкодному кровонаповненню. Збільшуючись у розмірі від артеріальної крові, що надходить, печеристі тіла частково блокують відтік венозної крові. Через різницю в обсязі притоку та відтоку крові внутрішньокавернозний тиск збільшується, що сприяє розвитку ригідної ерекції.

Безпосередньо після еякуляції, припинення сексуальної стимуляції чи інших причин починається зворотний процес – детуменсценція. Після активації синаптичних структур у кров виділяються такі нейромедіатори як норадреналін та нейропептид.

Обидва ці процеси контролює середня преоптична зона кори головного мозку, в цілому ж сексуальну активність і сексуальну поведінку чоловіка залежить від концентрації допаміноподібних речовин, що мають стимулюючу дію, і сератоніноподібних, які мають переважну дію. Порушення у будь-якій ланці всього процесу можуть призвести до імпотенції.

Симптоматика імпотенції

Залежно від патогенезу еректильної дисфункції виділяють кілька типів імпотенції.

Психогенна імпотенція може бути як постійною, так і тимчасовою, такий вид імпотенції може виникнути у чоловіків, які зазнають частого розумового та фізичного перевтоми, що мають певні психологічні труднощі або проблеми з пошуком партнерки. Тимчасова психогенна імпотенція проходить після нормалізації життя.

Психогенна імпотенція, в патогенезі якої лежить зниження чутливості кавернозної тканини до нейромедіаторів через переважну дію кори головного мозку або через опосередкований вплив через спинальні центри, може виникнути на тлі сексуальних фобій і девіацій, асоціативних психотравм і релігійних упереджень. На сьогоднішній день завдяки розвитку діагностики між істинною та психогенною еректильною дисфункцією, психогенна імпотенція у чистому вигляді, як наприклад, буває при серйозних сексуальних девіаціях (педофілія, зоофілія) діагностують рідше.

Нейрогена імпотенція виникає на тлі травм та захворювань центральної нервової системи та периферичних нервів. Патогенетичною ланкою є утруднення або повна відсутність проходження нервових імпульсів у кавернозні тіла. У 75% випадків причиною нейрогенної імпотенції є травми спинного мозку. На решту 25% припадають новоутворення, цереброваскулярні патології, міжхребцева грижа, розсіяний склероз, сирингомієлія та інші неврогенні захворювання.

Артеріогенна імпотенція є віковою патологією, оскільки атеросклеротичні зміни коронарних та пенальних судин ідентичні. У ранньому віці артеріогенна імпотенція може настати через вроджені аномалії судин, куріння, гіпертонію, цукровий діабет або внаслідок травми. Недостатній приплив артеріальної крові не здатний повноцінно живити кавернозні тканини та ендотелій судин, порушується місцевий обмін речовин, що може призвести до незворотних дисфункціональних розладів кавернозної тканини.

Патогенез веногенної імпотенції вивчений недостатньо, але її розвитку сприяють порушення у венозному кров’яному руслі, за яких просвіт вен збільшується. Це трапляється при ектопічному дренуванні кавернозних тіл через венозні судини пеніса, травматичних розривах білкової оболонки, внаслідок чого розвивається її недостатність. Веногенна імпотенція часто супроводжує Хвороби Пейроні та функціональної недостатності кавернозної еректильної тканини. Куріння та зловживання алкоголем посилює симптоми веногенної імпотенції.

Гормональна імпотенція найчастіше розвивається і натомість цукрового діабету, оскільки за цукровому діабеті зміни пенальних судин і кавернозної тканини досить серйозні. Але при цьому причина гормональної імпотенції не так у зниженні рівня тестостерону, як у порушенні його засвоюваності, тому що в осіб із гіпогонадизмом при стимулюванні проблем з ерекцією не спостерігалося. Але при гіпогонадизмі та чоловічому клімаксі замісна гормонотерапія проводиться як основне лікування еректильної дисфункції.

До імпотенції може призвести і кавернозна недостатність або дисфункція кавернозної тканини. У патогенезі цього виду імпотенції лежать зміни печеристих тіл, судин та нервових закінчень, які порушують роботу еректорного механізму.

Захворювання нирок, при яких пацієнтам показаний екстракорпоральний діаліз, у половині випадків поєднуються з еректильною дисфункцією, при цьому після трансплантації нирок дві третини пацієнтів відновлюють еректильні здібності. Простатит може стати причиною імпотенції як через недостатній вміст тестостерону в сироватці крові, так і через циркуляторні психогенні розлади: болючість при еякуляції, передчасна еякуляція та ятрогенні стани при яких формується синдром невдачі.

У пацієнтів із бронхіальною астмою, у постінфарктному стані імпотенція обумовлена ​​страхом загострення захворювання під час статевого акту.

Простатит не є основною причиною імпотенції, він може лише посилити її перебіг, це слід мати на увазі, оскільки більшість чоловіків вважає, що лише простатит може спричинити еректильну дисфункцію.

Діагностика

Усі діагностичні процедури спрямовані на те, щоб встановити причину імпотенції, що означає можливість відновлення еректильної функції та усунення емоційних переживань. Для цього насамперед потрібно диференціювати психогенну та органічну імпотенцію. Простим та надійним методом є моніторинг нічних ерекцій та інтракавернозний ін’єкційний тест (каверджект-тест). Якщо за даними цих методів підтверджується органічна природа імпотенції, проводять ряд додаткових обстежень виявлення основний причини.

Лікування імпотенції

Сучасна андрологія має досить широкий вибір схем і методик лікування еректильної дисфункції. Вибір методу лікування ґрунтується на вирішенні андролога та на прийнятності використання для даного пацієнта. Медикаментозна терапія імпотенції є традиційним методом лікування, зазвичай вдаються до замісної терапії тестостероном та препаратами із групи адреноблокаторів. На тлі основного лікування періодично проводять курси таких препаратів як тразодон, триміпрамін, нітрогліцерин, метахлорфенілпіперазин – їх використовують у вигляді мазевих аплікацій. Ефективність медикаментозної терапії не перевищує 30%, тому лікарські препарати показані не всім пацієнтам.

Психотерапія може бути основним методом лікування психогенної та нейрогенної імпотенції, але за умови, якщо психотерапевтичні процедури здійснюються професійно. Вакуум-еректильна терапія, розроблена в 1970 році доктором Д.Осбон, при правильному проведенні дає ефективність до 83%; ускладнення у вигляді точкових крововиливів, болючого статевого акту зустрічаються в поодиноких випадках.

Інтракавернозна медикаментозна терапія є відносно новою методикою лікування імпотенції. Вперше інтракавернозно для поліпшення еректильної функції вводили папаверин (1982), потім почали використовувати фентоламін, простагландин Е1 та інші препарати. Мінімальні побічні ефекти, високу ефективність та зручність застосування дає препарат простагландин Е1; використання даної методики у 80% випадків дозволяє вести якісне статеве життя без будь-яких обмежень.

При використанні папаверину та фентоламіну для інтракавернозної медикаментозної терапії імпотенції як ускладнення іноді виникав приапізм та кавернозний фіброз, що при використанні простагландину Е1 зустрічається вкрай рідко. Єдиним мінусом даного методу терапії імпотенції є болючість ін’єкцій, тому після ін’єкцій простагландину Е1 для зняття больового синдрому роблять ін’єкцію 7,5% бікарбонату натрію. Оскільки цей метод лікування імпотенції за мінімальних втручань дає хороші результати, розробляють безін’єкційні методики інтракавернозного ведення медикаментів.

Внутрішньокавернозне фаллопротезування вперше було успішно проведено в 1936 році радянським професором Богоразом, як протез був використаний реберний хрящ. І вже в середині 70-х років інтракавернозне фаллопротезування стало широко використовуватися для лікування імпотенції. На сьогоднішній день протези мають різні принципи дії і дають повну свободу для ведення нормального сексуального життя. Надійність систем, що використовуються для протезування та якість техніки, дозволило знизити кількість ускладнень до 3,5-5%, а серед пацієнтів, які використовують фаллопротези для корекції імпотенції, понад 80% дають хороші рекомендації даній методиці.

Якщо імпотенція має органічний характер, слід порекомендувати пацієнтам відразу провести фалопротезування. Тому що за статистикою більшість чоловіків, які використовують фаллопротези, спочатку використовували медикаментозну терапію, вакуум-терапію та інтракавернозні самоін’єкції. Основна причина, через яку внутрішньокавернозне фаллопротезування віддають перевагу більшості пацієнтів, які зіткнулися з проблемою імпотенції, це природність ерекції, відсутність необхідності у хворобливих ін’єкціях та постійному прийомі препаратів та мінімальна кількість ускладнень.