Інфекція сечовивідних шляхів у дітей

Інфекція сечовивідних шляхів у дітей – Група мікробно-запальних захворювань органів сечової системи: нирок, сечоводів, сечового міхура, уретри. Залежно від локалізації запалення інфекція сечовивідних шляхів у дітей може виявлятися дизуричними розладами, болями в ділянці сечового міхура або попереку, лейкоцитурією та бактеріурією, температурною реакцією. Обстеження дітей з підозрою на інфекцію сечовивідних шляхів включає аналізи сечі (загальний, бакпосів), УЗД органів сечової системи, цистоуретерографію, екскреторну урографію, цистоскопію. Основу лікування інфекції сечовивідних шляхів у дітей становить призначення антимікробних препаратів, уроантисептиків.

Інфекція сечовивідних шляхів у дітей – загальне поняття, що означає запальні процеси у різних відділах сечового тракту: інфекції верхніх сечовивідних шляхів (пієліт, пієлонефрит, уретерит) та нижніх сечовивідних шляхів (цистит, уретрит). Інфекції сечових шляхів надзвичайно поширені у дитячому віці – до 5 років 1-2% хлопчиків та 8% дівчаток мають як мінімум один епізод захворювання. Поширеність інфекцій сечовивідних шляхів залежить від віку та статі: так, серед новонароджених та немовлят частіше хворіють хлопчики, а у віці від 2 до 15 років – дівчатка. Найчастіше у практиці дитячої урології та педіатрії доводиться стикатися з циститом, пієлонефритом та асимптомною бактеріурією.

Спектр мікробної флори, що викликає інфекції сечовивідних шляхів у дітей, залежить від статі та віку дитини, умов інфікування, стану мікробіоценозу кишечника та загального імунітету. Загалом серед бактеріальних збудників лідирують ентеробактерії, насамперед кишкова паличка (50-90%). В інших випадках висіваються клебсієли, протей, ентерококи, синьогнійна паличка, стафілококи, стрептококи та ін. Гострі інфекції сечовивідних шляхів у дітей зазвичай викликаються одним видом мікроорганізмів, проте при частих рецидивах та вадах розвитку сечової системи часто виявляються мікроб.

Інфекції сечовивідних шляхів у дітей можуть бути асоційовані з урогенітальним хламідіозом, мікоплазмозом та уреаплазмозом та поєднуватися з вульвітом, вульвовагінітом, баланопоститом. Грибкові інфекції сечовивідних шляхів нерідко виникають у ослаблених дітей: недоношених, які страждають на гіпотрофію, імунодефіцитні стани, анемію. Існує припущення, що вірусна інфекція (інфікування вірусами Коксакі, грипу, аденовірусами, вірусом простого герпесу І та ІІ типу, цитомегаловірусом) є фактором, що сприяє нашаруванню бактеріальної інфекції.

До розвитку інфекції сечовивідних шляхів у дітей привертають стани, що супроводжуються порушенням уродінаміки: нейрогенний сечовий міхур, сечокам’яна хвороба, дивертикули сечового міхура, міхурово-сечовідний рефлюкс, пієлоектазія, гідронефроз, полікістоз нирок, дистопія у, дистопія дівчаток. Часто інфекції сечовивідних шляхів у дітей розвиваються на тлі захворювань ШКТ – дисбактеріозу, запорів, коліту, кишкових інфекцій та ін. Фактором ризику можуть виступати обмінні порушення (дисметаболічна нефропатія у дітей, глюкозурія та ін.).

Занесення інфекції в сечові шляхи може відбуватися за недостатньої гігієни зовнішніх статевих органів, неправильної техніки підмивання дитини, лімфогенним і гематогенним шляхами, під час проведення медичних маніпуляцій (катетеризації сечового міхура). Хлопчики, що пройшли через циркумцизіо, страждають на інфекції сечовивідних шляхів у 4-10 разів рідше за необрізані.

По локалізації запального процесу виділяють інфекції верхніх відділів сечовивідних шляхів – нирок (пієлонефрит, пієліт), сечоводів (уретерит) та нижніх відділів – сечового міхура (цистит) та уретри (уретрит).

За періодом захворювання інфекції сечовивідних шляхів у дітей поділяють на перший епізод (дебют) та рецидив. Перебіг рецидивуючої інфекції сечовивідних шляхів у дітей може підтримуватися нерозв’язаною інфекцією, персистуванням збудника або реінфекцією.

За вираженістю клінічних симптомів розрізняють легкі та тяжкі інфекції сечовивідних шляхів у дітей. При легкому перебігу температурна реакція помірна, дегідратація незначна, дитина дотримується режиму лікування. Тяжкий перебіг інфекції сечовивідних шляхів у дітей супроводжується високою лихоманкою, завзятим блюванням, вираженою дегідратацією, сепсисом.

Клінічні прояви інфекції сечовивідних шляхів у дитини залежать від локалізації мікробно-запального процесу, періоду та тяжкості захворювання. Розглянемо ознаки найчастіших інфекцій сечовивідних шляхів у дітей – пієлонефриту, циститу та асимптомної бактеріурії.

Пієлонефрит у дітей протікає з фебрильною температурою (38-38,5 ° С), ознобами, симптомами інтоксикації (млявістю, блідістю шкірних покривів, зниженням апетиту, головним болем). На висоті інтоксикації можуть розвиватися часті відрижки, блювання, діарея, явища нейротоксикозу, менінгеальна симптоматика. Дитині турбують болі в ділянці нирок або животі; симптом биття позитивний. У ранньому віці інфекції верхніх відділів сечовивідних шляхів у дітей можуть ховатися під маскою пилороспазма, диспепсичних розладів, гострого живота, кишкового синдрому та ін; у дітей старшого віку – грипоподібний синдром.

Цистит у дітей проявляється, насамперед, дизуричними розладами – частими та хворобливими сечовипусканнями малими порціями. При цьому повного одномоментного випорожнення сечового міхура не досягається, можливі епізоди нетримання сечі. Діти грудного віку цистит часто супроводжується странгурией (затримкою сечі). Про наявність дизурії у дітей першого року життя може говорити занепокоєння або плач, пов’язані з сечовипусканням, уривчастий і слабкий струмінь сечі. Для циститу характерні болі та напруга в надлобковій ділянці; температура при циститі нормальна чи субфебрильна.

Асимптомна бактеріурія найчастіше зустрічається у дівчаток. Ця форма інфекції сечовивідних шляхів у дітей не супроводжується суб’єктивними клінічними ознаками, а виявляється тільки при лабораторному обстеженні. Іноді батьки звертають увагу на помутніння сечі дитини і поганий запах, що виходить від неї.

Оцінка тяжкості інфекцій сечовивідних шляхів у дітей потребує комплексного підходу та участі низки фахівців – педіатра, дитячого уролога, дитячого нефролога, дитячого гінеколога.

Інфекції сечовивідних шляхів у дітей можуть бути запідозрені при виявленні загального аналізу сечі лейкоцитурії, бактеріурії, протеїнурії, іноді – гематурії. Для більш детальної діагностики показано дослідження сечі Нечипоренка, проба Зимницького. Зміни крові характеризуються нейтрофільним лейкоцитозом, підвищеною ШОЕ; при пієлонефриті – високим рівнем острофазних білків (СРБ, альфа-глобулінів).

Основою діагностики інфекцій сечовивідних шляхів у дітей є бактеріологічний посів сечі з виділенням збудника, оцінкою ступеня бактеріурії та чутливості до антибіотиків. У деяких випадках потрібне дослідження сечі на хламідії, уреаплазми, мікоплазми культуральним, цитологічним, серологічним (ІФА) методами, ПЛР.

Дітям з інфекцією сечовивідних шляхів обов’язково проводиться ультразвукове дослідження органів сечової системи (УЗД нирок, УЗДГ судин нирок, УЗД сечового міхура). Рентгеноконтрастні дослідження сечового тракту (екскреторна урографія, мікційна цистографія, уретрографія) показані лише при повторних епізодах інфекцій сечовивідних шляхів у дітей та лише у фазу ремісії. Для вивчення стану ниркової паренхіми виконується статична чи динамічна сцинтиграфія нирок.

Методи ендоскопії у дітей (уретроскопія, цистоскопія) використовуються для виявлення уретриту, циститу, аномалій сечівника та сечового міхура. З метою дослідження уродінаміки проводиться урофлоуметрія та цистометрія.

Головне місце у лікуванні інфекцій сечовивідних шляхів у дітей належить антибактеріальній терапії. До встановлення бактеріологічного діагнозу стартова антибіотикотерапія призначається на емпіричній основі. В даний час при лікуванні інфекцій сечовивідних шляхів у дітей перевага надається інгібіторозахищеним пеніцилінам (амоксицилін), аміноглікозидам (амікацин), цефалоспоринам (цефотаксим, цефтріаксон), карбапенемам (меропенем, іміпеніміразем), уроні. Тривалість курсу антимікробної терапії має становити 7-14 днів. Після завершення курсового лікування проводиться повторне лабораторне обстеження дитини.

Рекомендується прийом нестероїдних протизапальних засобів (ібупрофен), десенсибілізуючих засобів (клемастин, лоратадин), антиоксидантів (вітамін Е та ін.), Фітотерапія. Асимптоматична бактеріурія зазвичай не потребує лікування; іноді у цих випадках призначаються уросептики.

При стиханні гострої інфекції сечовивідних шляхів дітям показано фізіотерапію: НВЧ, УВЧ, електрофорез, аплікації парафіну та озокериту, грязелікування, хвойні ванни.

Запущені інфекції сечовивідних шляхів у дітей можуть призвести до незворотного пошкодження ниркової паренхіми, зморщування нирки, артеріальної гіпертензії, сепсису. Рецидиви інфекцій сечовивідних шляхів зустрічаються у 15-30% випадків, тому дітям із груп ризику проводиться протирецидивна профілактика антибіотиками чи уроантисептиками. Дитина має перебувати під наглядом педіатра та нефролога. Вакцинація дітей проводиться у періоди клініко-лабораторної ремісії.

Первинна профілактика інфекції сечовивідних шляхів у дітей має включати прищеплення належних гігієнічних навичок, санацію хронічних осередків інфекції, усунення факторів ризику.