Інфекційний коліт

Інфекційний коліт – це поліетиологічна група запальних захворювань товстого кишечника, які виникають внаслідок активізації умовно-патогенної кишкової флори або потрапляння патогенних мікроорганізмів із зовнішнього середовища. Проявляються проносом зі слизом, іноді з кров’ю та неприємним запахом, болями в животі, симптомами загальної інтоксикації та зневоднення. Діагностуються на підставі клінічних даних, посівів калу, загального аналізу крові. При необхідності проводять ректороманоскопію та колоноскопію. Лікування інфекційного коліту консервативне, включає антибіотикотерапію, протипаразитарні препарати, дезінтоксикацію, боротьбу із зневодненням).

Інфекційний коліт – це гостре (рідше – хронічне) захворювання товстого кишечника, яке викликається різними видами бактерій, найпростішими, іноді паразитами та деякими вірусами, супроводжується загальною інтоксикацією, зневодненням; до процесу часто залучаються інші відділи шлунково-кишкового тракту. Поширено повсюдно: вважається, що немає людей, які хоча б раз у житті не стикалися з проявами гострого інфекційного коліту. Проблема стає більш актуальною у теплий період року.

Захворювання більше поширене у країнах із спекотним кліматом, на тих територіях, де утруднений доступ до питної води, не розвинені комунікації. Найбільш небезпечні регіони – країни Африки, Південно-Східної та Середньої Азії. Чоловіки та жінки хворіють однаково, дещо частіше інфекційний коліт діагностують у дітей раннього віку. Лікуванням займаються лікарі-інфекціоністи. Пацієнти можуть потрапляти у відділення проктології, якщо захворювання помилково сприймають неспецифічний інфекційний коліт або інші хвороби товстого кишечника.

Основною причиною виникнення інфекційного коліту є різного роду бактерії. Найчастіше захворювання викликають шигели (збудники дизентерії), кишкова паличка, сальмонели, клостридії, ієрсинії, черевнотифозна паличка, кампілобактерії, протей, стафілококи. Симптоми інфекційного коліту спостерігаються при аденовірусній, ентеровірусній інфекції, іноді при захворюваннях, спричинених ротавірусом. Також причиною виникнення коліту можуть стати амеби, лямблії, інші види паразитів.

Інфекційний коліт іноді розвивається як ускладнення туберкульозу чи сифілісу. У ослаблених пацієнтів із пригніченим імунітетом захворювання можуть спричиняти грибки (кандида, актиноміцети). Грибковий інфекційний коліт є одним із маркерів СНІДу, також він виникає у онкологічних хворих, які приймають хіміотерапію, або в осіб, які тривалий час лікуються стероїдними гормонами. При дисбактеріозі, спровокованому антибіотикотерапією або хіміопрепаратами, інфекційний коліт можуть викликати умовно-патогенні бактерії, наприклад, клостридії.

При інфекційному коліті у товстому кишечнику виникають запальні зміни, порушується моторика, посилюється виділення рідини ендотеліальними клітинами та порушується зворотне всмоктування води, підвищується проникливість стінок кишечника для різних токсинів, які спричиняють загальну інтоксикацію організму.

З урахуванням морфологічних змін розрізняють такі форми інфекційного коліту: катаральну, фіброзну, катарально-геморагічну, флегмонозну, флегмонозно-гангренозну та некротичну. Процес може досить швидко прогресувати і переходити з однієї форми до іншої, а може призупинитися на одному етапі розвитку. Крім того, форма залежить від виду збудника. Катаральні форми характерні для вірусних захворювань, катарально-геморагічна типова для дизентерії. Клостридії часто викликають некротичний та флегмонозно-гангренозний інфекційний коліт.

Клінічні прояви захворювання багато в чому залежить від його причини. Спільними для всіх форм є гострий або підгострий початок, пронос з виділенням великої кількості слизу, болю в животі, часто спазматичного характеру, підвищення температури тіла, погіршення загального самопочуття, слабкість, сухість слизових обкладений білим нальотом язик. Якщо процес залучається тонкий кишечник (розвивається ентероколіт), кількість калових мас збільшується, посилюються процеси втрати рідини і посилюються симптоми зневоднення. У разі поразки та шлунка (гастроентероколіт) захворювання може починатися з блювоти.

При дизентерії частіше уражається сигмоподібна кишка. Захворювання проявляється проносом з невеликою кількістю калових мас, дефекацією 3-20 разів на добу та більше. У калі виявляють слиз і кров, у важких випадках при дефекації виділяються лише невеликі слизові оболонки з прожилками крові (ректальний плювок). Пацієнти скаржаться на різкий біль у животі, у них підвищується температура тіла до високих цифр, виражені явища загальної інтоксикації, іноді до сплутаності або втрати свідомості.

Подібну клініку має амебіаз. Цей вид інфекційного коліту розвивається менш гостро, у процес залучена сліпа, висхідна ободова кишка чи весь товстий кишечник. Кал з великою кількістю слизу, перемішаного з кров’ю, нагадує малинове желе. Симптоми інтоксикації не дуже виражені, захворювання може набувати хронічного або рецидивуючого характеру.

Інфекційний коліт, спричинений сальмонелами, проявляється проносом кольору болотяної тину з неприємним запахом. Калові маси рідкі, оскільки уражений і тонкий кишечник. У пацієнтів піднімається температура, важкий інфекційний коліт може ускладнюватись сепсисом та септицемією.

Псевдомембранозний коліт, зумовлений клостридіями, виникає на тлі антибіотикотерапії, хіміотерапії або при тяжкому дисбіозі. Виявляється лихоманкою, болями в животі, рясним проносом з гнильним запахом. Псевдомембранозний інфекційний коліт часто рецидивує, може ускладнюватись некрозом кишечника.

Головне значення у діагностиці інфекційного коліту мають лабораторні аналізи. Для з’ясування етіології захворювання проводять вірусологічні, паразитологічні та бактеріологічні дослідження калу. Рідше досліджують сироватку для виявлення антитіл до того чи іншого збудника. Посів крові на стерильність можуть проводити за підозри на септичні ускладнення. У загальному аналізі крові при бактеріальному інфекційному коліті можна виявити лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, підвищення ШОЕ. При вірусному коліті підвищується рівень лімфоцитів, а паразитарному – переважно еозинофілів.

Ендоскопічні дослідження мають допоміжний характер, оскільки картина морфологічних змін не є специфічною, і цей вид діагностики проводиться з метою диференціювання від інших захворювань товстого кишечника. Ректороманоскопію проктологи чи інфекціоністи виконують при бактеріальній дизентерії, псевдомембранозному інфекційному коліті. УЗД органів черевної порожнини показано за підозри на ускладнення. Диференціюють інфекційний коліт із хворобою Крона, дивертикулітом, дивертикулярною хворобою, дисбіозом. Також дуже важливо розрізняти різні види інфекційного коліту, оскільки від причини залежить специфічна терапія.

Для специфічного лікування насамперед використовують антибіотики, бажано перорального застосування. Для дизентерії препаратами вибору є фторхінолони або 8-оксихінолони. Сальмонельоз або інфекційний коліт, спричинені кишковою паличкою, потребують застосування цефалоспоринів III та IV поколінь, що діють на грамнегативну флору. Псевдомембранозний коліт найкраще піддається лікуванню метронідазолом. При амебіазі використовують амебоциди прямої та непрямої дії (хініофон, хлорохін), антибіотики тетрациклінового ряду, метронідазол. При грибковому інфекційному коліті призначають протигрибкові препарати.

Важливим напрямом лікування інфекційного коліту є регідратація. При незначному та середньому ступені втрати рідини, відсутності блювання застосовують пероральні сольові розчини. Якщо стан хворого тяжкий, проводять інфузійну регідратацію та дезінтоксикаційну терапію. При інфекційному коліті рекомендують приймати пробіотики та ферментні препарати (панкреатин).

Прогноз при інфекційному коліті досить сприятливий, оскільки сьогодні відомі ефективні методи етіотропної терапії даного захворювання. Погіршується прогноз при тяжких формах інфекційного коліту, спричиненого клостридіями, сальмонелами, грибками, а також у ослаблених пацієнтів з онкопатологією, у хворих на СНІД. Найважче інфекційний коліт переносять діти. З профілактичних заходів головним є гігієна. Слід ретельно контролювати чистоту та термін придатності харчових продуктів, особливо тих, які вживаються без термічної обробки, а також якість води, що вживається.