Інтермітуючий гідартроз

Інтермітуючий гідартроз — хронічне постійно рецидивне захворювання, що виявляється гострими нападами гіперпродукції синовіальної рідини зі збільшенням суглоба в обсязі, дискомфортом та тугорухливістю в ньому. Характерна поразка великих суглобів, найчастіше колінного. Діагностика інтермітуючого гідартрозу включає дослідження крові та синовіальної рідини, УЗД та рентгенографію суглоба, гістологічне дослідження біоптату синовіальної оболонки. Лікування здійснюється нестероїдними протизапальними препаратами, у тяжких випадках можлива рентгенотерапія чи хірургічне лікування.

Випадки захворювання на інтермітуючий гідартроз відзначаються як серед дорослих, так і серед дітей. Але найчастіше захворювання діагностується в осіб віком від 20 до 40 років. Відмічено, що жінки хворіють на інтермітуючий гідартроз частіше чоловіків. Випадки інтермітуючого гідартрозу у дітей віком до 7 років не спостерігалися.

Сучасній ревматології не відомі причини розвитку інтермітуючого гідартрозу. Передбачається зв’язок захворювання з травматичними факторами та ендокринними відхиленнями. У жінок поява інтермітуючого гідартрозу часто пов’язана з менструальним циклом. У деяких випадках простежувалася спадкова схильність до захворювання.

У багатьох пацієнтів з інтермітуючим гідартрозом в анамнезі є вказівки на перенесені раніше алергічні захворювання: кропив’янку, алергічний дерматит, набряк Квінке та ін. .

Інтермітуючий гідартроз завжди має гострий початок з швидко прогресуючими змінами в суглобі. Як правило, уражається лише один суглоб. У деяких випадках відзначалися поразки двох та більше суглобів. Дуже рідкісним явищем для інтермітуючого гідартрозу є залучення до процесу двох симетрично розташованих суглобів. Найчастіше зустрічається ураження колінного суглоба, але можлива поява гідартрозу в гомілковостопному, тазостегновому, променево-зап’ястковому або ліктьовому суглобі.

Інтермітуючий гідартроз проявляється швидко наростаючим збільшенням суглоба в об’ємі, пов’язаним зі скупченням у його порожнині дедалі більшої кількості синовіальної рідини. Цей процес супроводжується дискомфортом у суглобі та прогресуючою тугорухливістю в ньому. При цьому запальні ознаки (почервоніння та підвищення місцевої температури в ділянці суглоба) відсутні. Не спостерігаються і загальні симптоми: слабкість, біль голови, підвищення температури тіла та ін.

Гострий напад інтермітуючого гідартрозу самостійно дозволяється протягом 3-5 днів від моменту його появи. Надлишок синовіальної рідини резорбується із суглоба, не залишаючи після себе жодних змін. Однак у період від 1 тижня до місяця напад інтермітуючого гідартрозу повторюється. У деяких пацієнтів проміжок між атаками становить кілька місяців, у поодиноких випадках напади відбуваються лише кілька разів на рік. Періодично загострюючись захворювання може протікати протягом тривалого періоду, іноді – всього життя пацієнта. Причому кожного хворого характерний свій, щоразу однаковий, тимчасовий період між нападами.

Припустити інтермітуючий гідартроз дозволяє досить характерна клінічна картина захворювання. Пацієнти з подібними симптомами мають бути спрямовані на консультацію ревматолога. Для уточнення діагнозу проводяться клінічні та біохімічні дослідження крові, аналіз синовіальної рідини, рентгенографія та УЗД суглоба, вивчення біоптату синовіальної оболонки.

У клінічному аналізі крові у пацієнтів з інтерміттуючим гідартрозом може визначатися незначне прискорення ШОЕ. Біохімічний аналіз крові, як правило, не виявляє жодних патологічних змін. Для взяття синовіальної рідини аналізують діагностичну пункцію суглоба. При її дослідженні спостерігається цитоз, вміст полінуклеарів у кількості 50% і більше, збільшення числа лімфоцитів, підвищення в’язкості. Біопсія синовіальної оболонки при гідратрозі, що інтермітує, виявляє у 50% пацієнтів лімфоцитарну інфільтрацію і потовщення синовіальної оболонки.

УЗД суглоба в період атаки інтермітуючого гідартрозу виявляє розширення порожнини суглоба і велике скупчення в ній випоту, ознаки хронічного синовіту у вигляді потовщення синовіальної оболонки. При рентгенографії суглоба в період нападу спостерігається розширення суглобової щілини, збільшення та «розмитість» тіней навколосуглобових тканин. У міжприступний період інтермітуючого гідартрозу будь-які рентгенологічні та УЗД зміни відсутні. Через кілька років від початку захворювання з’являються стійкі рентгенологічні порушення у вигляді субхондрального остеосклерозу, звуження щілини суглоба і появи крайових остеофітів.

Диференціальну діагностику інтермітуючого гідартрозу проводять з ревматоїдним артритом, хворобою Бехтерева, реактивним артритом, гідроксіапатитною артропатією, пігментним віллонодулярним синовіітом, паліндромним ревматизмом.

Терапія інтермітуючого гідартрозу проводиться в основному нестероїдними протизапальними препаратами (ібупрофен, диклофенак та ін.). Численні автори відзначають неефективність терапії глюкокортикостероїдами при лікуванні гідраттрозу, що інтермітує. Однак у літературі є дані про випадки покращення на тлі щотижневого внутрішньосуглобового введення гідрокортизону. При виражених та частих загостреннях захворювання при неефективності інших методів лікування можливе застосування променевої терапії.

В окремих випадках вдаються до хірургічного лікування – синовектомії. Однак цей спосіб лікування зазвичай дає нестійкий результат і через деякий час рецидиви гідратрозу відновлюються.