Інтертригінозний псоріаз

Інтертригінозний псоріаз – різновид псоріатичного ураження шкірних покривів, що не часто зустрічається, що характеризується нетиповою локалізацією патологічного процесу у великих складках шкіри, нетиповими первинними елементами, практично позбавленими лущення. Клінічно проявляється утворенням набрякових гіперемованих плям яскраво-рожевого кольору, папул з елементами мокнутия, які трансформуються в ерозії з епітелієм, що відшаровується по периметру. Особливістю інтертригінозного псоріазу є його схильність до спонтанного переродження у важкі ускладнені форми. Діагноз підтверджується гістологічно. Лікування комплексне (медикаментозне – загальне та місцеве, фототерапія, детоксикація).

Інтертригінозний псоріаз – хронічний дерматоз неясної етіології, що вражає складки шкіри. Захворювання є однією з форм псоріазу, на яку частіше страждають діти, люди похилого віку та пацієнти з ендокринними порушеннями. Недуга немає расових, гендерних особливостей, позбавлений ендемічності, проте в народів Крайньої Півночі зустрічається частіше. Вважається, що хворіють на псоріаз близько 100 млн. чоловік населення планети. За даними різних авторів, поширеність псоріазу у різних країнах коливається від 0,1% до 3% (у Росії хворіє 1% населення).

Інтертригінозний псоріаз – захворювання молодих. У 75% випадків дебютує у віці до 30 років і відноситься до псоріазу першого типу, у 25% – у віці старше 55 років і відноситься до псоріазу другого типу. Відповідно до розподілу за групами існує два піки захворюваності: у жінок – 16-55 років, у чоловіків – 28-55 років. Дерматологи відзначають низький рівень захворюваності на інтертригінозний псоріаз у країнах, де до раціону у великих кількостях включають рибу та морепродукти, що побічно підтверджує зацікавленість обмінних процесів у розвитку хвороби.

У сучасній дерматології інтертригінозний псоріаз прийнято вважати дерматозом із гетерогенною етіологією. Останні наукові розробки показали, що основним геном, який бере участь у мутації, що визначає спадкову схильність до інтертригінозного псоріазу, є ген PSOR1, який впливає до того ж на генетичну детермінацію порушень ліпідного та вуглеводного обмінів. Це опосередковано підтверджується клінікою захворювання: страждають на цю форму псоріазу переважно молоді пацієнти, у літніх розвиток патології пов’язаний із віковою зміною гормонального фону, що веде до порушення ліпідного та вуглеводного обміну. Також захворювання простежується у пацієнтів із цукровим діабетом, що передається у спадок.

Імунологічна нестабільність у генезі розвитку хвороби пов’язана з дисрегуляцією імунокомпетентних клітин з гіперпродукцією цитокінів, що провокують спонтанний розвиток генералізованого запалення, що також підтверджується клінічною картиною. Нарешті, фокальна інфекція в умовах локалізації первинного вогнища у складках шкіри через відсутність повітря, вентиляції, сонячного світла, постійного травмування, подразнення дезодорантами стає фактором, що ускладнює первинні елементи.

Первинним елементом є атипова папула, позбавлена ​​лусочок, гладка, блискуча, трохи піднесена над поверхнею шкіри, червона або бордова з чіткими межами. Папули мають тенденцію до злиття, утворюючи великі осередки географічних обрисів, ерозуються з утворенням «оборки» з клітин епідермісу, що залишився, по периметру, починають мокнути. Приєднується вторинна інфекція, у тому числі – грибкова, з’являється свербіж, розчісування скоринки, болючість, відчуття жару в осередку ураження. На запалення реагують прилеглі лімфовузли.

Розташовуються елементи (осередки) у складках шкіри: за вухами, у пахвових западинах, під молочними залозами, між пальцями рук і ніг, у паху, міжягідній ділянці, складках статевих органів. Така локалізація суттєво порушує якість життя пацієнта. Особливо несприятливим розвиток недуги вважається за її раптової трансформації в еритродермію. Генералізація процесу дала привід деяким дерматологам вважати інтертригінозний псоріаз системним дерматозом. Інші називають інтертригінозний псоріаз зворотним, інверсним, опозитним, тобто загальним законам перебігу та лікування патології, що не підкоряються. Пояснюється ж тяжкість перебігу захворювання і резистентність до терапії, що проводиться, важкодоступністю первинного вогнища, а його мимовільна генералізація – ослабленням загального і місцевого імунітету.

Клінічні прояви атипові, клінічна тріада відсутня (можливе збереження симптому термінальної плівки та кровотечі на кшталт «крапель роси»). Діагноз ставлять на основі даних гістологічного дослідження (гіперкератоз, інфільтрація у верхніх шарах шкіри). У неясних випадках проводять імунологічне тестування, включаючи пошук антигенів тканинної сумісності та ревматоїдного фактора. Диференціюють інтертригінозний псоріаз із кандидозом, епідермофітією, рубромікозом.

Терапія інтертригінозного псоріазу комплексна. Насамперед, така форма хвороби – привід звернутися до ендокринолога. Також потрібна консультація дерматолога. Загальна терапія включає солі кальцію та магнію внутрішньовенно через день (курс – 15 ін’єкцій), антигістаміни, седативні засоби, ліпотропні препарати у поєднанні з беладою, вітаміни (групи В, С, А, Е, Р), коферменти (аденозинмонофосфат). При приєднанні вторинної інфекції застосовують антибіотики разом із противірусними засобами. При тяжких формах використовують цитостатики, імуносупресори. Підключають гемодіаліз, гемосорбцію, гемофільтрацію, плазмаферез.

Неускладнені форми псоріазу добре піддаються зовнішній терапії. Застосовують саліцилові мазі, крем Унна. Ефективні кортикостероїдні мазі за індивідуальною програмою під наглядом лікаря. Вони мають антисептичну, антиалергічну, протизапальну дію, знімають свербіж. Показано УФО, ПУВА-терапія псоріазу. Пацієнтам з інтертригінозним псоріазом необхідно ретельно вибирати дезодоранти (антиперспіранти), оскільки вони можуть спровокувати появу нових висипів. Прогноз щодо сприятливий, у період загострення якість життя суттєво порушується.