Кампілобактеріоз

Кампілобактеріоз – гостра зоонозна інфекція, що викликається ентеробактеріями Campylobacter і протікає з переважним ураженням травного тракту. Локалізована форма кампілобактеріозу в більшості випадків протікає за типом гастроентериту або гастроентероколіту; генералізована форма супроводжується розвитком септицемії або септикопіємії. Діагноз кампілобактеріозу підтверджується за допомогою бактеріологічного посіву калу, крові; серологічних реакцій, ендоскопії кишківника. Специфічна етіотропна терапія кампілобактеріозу здійснюється протимікробними препаратами (метронідазолом, антибіотиками тетрациклінового ряду, груп макролідів або фторхінолонів та ін.).

Кампілобактеріоз – гостра кишкова інфекція, збудниками якої є бактерії кампілобактері. У структурі діарейних захворювань частку кампилобактериоза припадає 5-15%, що свідчить про його поширеності та епідеміологічної значущості. Кампілобактеріоз реєструється у всіх країнах світу, в т. ч. у Росії; Вищий рівень захворюваності відзначається в тропічних широтах. Кампілобактеріоз хворіють представники різних вікових груп, проте частіше інфекція діагностується у дітей-дошкільнят. Можливе виникнення як спорадичних, і групових випадків кишкової інфекції. Пік захворюваності на кампілобактеріоз припадає на літньо-осінні місяці, з червня по вересень.

Кампілобактеріоз викликають патогенні види кишкових бактерій, що належать до сімейства Enterobacteriaceae, роду Campylobacter. В даний час налічується понад 14 видів кампілобактерів, виділених від людей та тварин. Найбільшу значущість в етіології та патогенезі кампілобактеріозу людини мають C.coli, C.jejuni, C.laridis, C.fetus: з них перші два види викликають більшість випадків діарейних форм інфекції, а останній – гематогенно-дисеміновані форми захворювання.

Кампілобактери є грамнегативними, не утворюють спор бактеріями, що мають невеликі розміри (довжина 0,5-0,8 мкм, ширина 0,2-0,5 мкм), вигнуту або спіралеподібну форму. Рухливість бактерій забезпечується одним або двома джгутиками, розташованими полярно. Оптимальними умовами для зростання кампілобактерів є мікроаерофільне середовище з концентрацією кисню не більше 5-10% і температурою 37-42°С, проте бактерії стійкі і до низьких температур.

Основним джерелом зараження людини кампілобактеріозом служать сільськогосподарські тварини та птиці, а провідним способом передачі збудників – аліментарний шлях, що реалізується при вживанні забруднених м’ясних продуктів, молока, води. Рідше можливе проникнення мікроорганізмів через пошкоджену шкіру, наприклад при укусах інфікованих тварин. Зараження новонароджених може відбуватися трансплацентарно чи під час пологів. У групі ризику виникнення кампилобактеріозу знаходяться сільські жителі, працівники тваринницьких і птахівницьких господарств, а також туристи, що відвідують країни, що розвиваються. Більшою мірою захворюваності на кампілобактеріоз схильні особи, які страждають на імунодефіцитні стани, діти і вагітні жінки.

При попаданні в організм кампілобактери досягають тонкої кишки, де впроваджуються в її слизову оболонку та лімфоїдні утворення, викликаючи розвиток запального процесу різної виразності. По лімфатичних шляхах кампілобактери проникають у брижові лімфовузли, червоподібний відросток, товстий кишечник. У процесі своєї життєдіяльності кампілобактери продукують ентеро- та цитотоксини, а при руйнуванні виділяють ендотоксини, що зумовлюють розвиток діарейного, больового та інтоксикаційного синдромів. При переході кампілобактеріозу в генералізовану форму розвивається септицемія та септикопіємія, що призводять до поліорганного ураження з виникненням абсцесів у печінці та селезінці, поліартриту, лімфаденіту, менінгіту, нефриту та ін.

Класифікація кампілобактеріозу

На підставі клініко-патогенетичних особливостей розрізняють локалізовану (гастроінтестинальну) та генералізовану форму кампілобактеріозу. До локалізованих варіантів перебігу інфекції відносяться гастроентерит, гастроентероколіт, ентерит, ентероколіт, мезаденіт, апендицит. Генералізована форма супроводжується розвитком кампілобактеріозної септицемії та септикопіємії.

Кампілобактеріоз може мати маніфестну або безсимптомну течію. Клінічно виражені форми включають легкий, середньоважкий і важкий ступінь. Безсимптомні форми представлені субклінічним та реконвалесцентним варіантами кампілобактеріозу. Залежно від тривалості інфекції розрізняють гостру (до 3 місяців), хронічну (більше 3 місяців) та резидуальну фазу кампілобактеріозу.

У більшості випадків кампілобактеріоз протікає в локалізованій формі, приймаючи характер ентериту, ентероколіту, гастроентероколіту або коліту. У хворих часто є супутні захворювання ШКТ: гастрити, дуоденіти, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, дискінезії жовчовивідних шляхів, холецистити.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 10 днів (загалом 2-5 діб). Початок кампилобактеріозу гострий – з ознобу, лихоманки (38-39 ° С), пітливості, міалгії, артралгії, головного болю. Одночасно або через кілька годин приєднується діарея з частотою випорожнень до 5-10 разів на добу. Випорожнення мають водянистий характер, смердючий запах, нерідко містять домішки жовчі, слизу та крові. Нудота та блювання не є обов’язковим симптомом кампілобактеріозу і зустрічаються лише у чверті хворих. Найбільш постійною ознакою служать переймоподібні болі в животі. При доброякісному перебігу захворювання дозволяється через 3-9 діб.

При тяжкому перебігу кампілобактеріозу може розвинутися профузна слизова або кров’яна діарея, виражена дегідратація; у дітей – судомний синдром чи явища менінгізму. Рідше локалізовані форми кампілобактеріозу протікають у вигляді гострого мезаденіту, катарального або флегмонозного апендициту. Ускладненнями локалізованої форми кампілобактеріозу можуть бути серозний перитоніт, реактивний артрит, токсичний мегаколон, кишкова кровотеча, інфекційно-токсичний шок. Є повідомлення про зв’язок перенесеного кампілобактеріозу з розвитком синдрому Гійєна-Барре.

Розвиток генералізованих форм кампілобактеріозу відзначається в осіб із несприятливим супутнім тлом: кахексією, цирозом печінки, цукровим діабетом, туберкульозом, системними захворюваннями, злоякісними пухлинами, ВІЛ-інфекцією, а також у дітей перших місяців життя. Клінічна симптоматика включає стійку пропасницю (до 40 ° С і вище), профузні поти, озноби, виснаження, диспепсичні явища, гепатоспленомегалію, анемізацію. У деяких випадках транзиторна бактеріємія може прогресувати в септичний процес, викликаючи розвиток гнійних метастатичних вогнищ в різних органах у вигляді артриту, мікрополілімфаденіту, перитоніту, ендокардиту, міокардиту, плевриту, пневмонії, менінгіту, енцефаліту та ін. результат.

Хронічний кампилобактеріоз зазвичай пов’язаний із імунодепресивними станами, у т. ч. ВІЛ-інфекцією. Хворих турбує субфебрилітет, нестійкий стілець, біль у мезогастрії, зниження апетиту, схуднення. Часто виявляються ознаки кон’юнктивіту, кератиту, фарингіту; у жінок виникають рецидивні вагініти або вульвовагініти, викидні. У періоди загострення кампілобактеріозу можуть розвинутися органні ураження, характерні для генералізованої форми.

Підставами для підозри на кампілобактеріоз можуть бути епіданамнез (контакт з тваринами, туристичні поїздки та ін), характерні симптоми. При дослідженні копрограми у випорожненнях виявляється запальний ексудат, лейкоцити, еритроцити. Ректороманоскопія або колоноскопія у розпал захворювання виявляє картину катарального, катарально-геморагічного, ерозивно-виразкового проктосигмоїдиту або коліту.

Найточнішим підтвердженням кампілобактеріозу є бактеріологічне дослідження калу. Іноді матеріалом для культурального дослідження є кров, гній абсцесів, ліквор, навколоплідні води. Також проводиться серологічна діагностика за допомогою методів РА, РНГА, РСК, ІФА, імуноелектрофорезу, латекс-аглютинації та ін.

Гастроінтестинальна форма кампілобактеріозу потребує диференціації від інших ОКІ, насамперед дизентерії та сальмонельозу, а також мезаденіту та апендициту іншої етіології. Ендоскопічна біопсія кишечника дозволяє виключити неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона. Генералізовану форму кампілобактеріозу необхідно відрізняти від сепсису, спричиненого іншим збудником; хронічну форму – від токсоплазмозу, бруцельозу, єрсиніозів та інших хронічних інфекційних захворювань.

Обсяг лікувальних заходів при кампілобактеріозі залежить від форми та тяжкості інфекції. При легкому ступені локалізованих форм кампілобактеріозу етіотропна терапія не проводиться: у цьому випадку обмежуються призначенням дієти, оральної регідратації, спазмолітиків, ферментів, біологічних бактерійних препаратів для корекції дисбактеріозу кишечника. При середньотяжкому та тяжкому перебігу гастроінтестинальних форм кампілобактеріозу, а також при генералізації інфекції показано застосування антибактеріальних препаратів, до яких чутливі кампілобактері (еритроміцин, тетрациклін, доксициклін, хлорамфенікол, кліндаміцин, фторхінолони, аміноглікозиди, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідозід, макролідиоз, міноглікозиди) 14 днів. Патогенетична терапія кампілобактеріозу передбачає інфузійне введення глюкозо-електролітних та полііонних розчинів, призначення десенсибілізуючих засобів. Особи, які перенесли кампілобактеріоз, знаходяться на диспансерному спостереженні у інфекціоніста протягом 1 місяця і підлягають дворазовому бактеріологічному обстеженню.

При локалізованих формах кампілобактеріозу прогноз сприятливий. Ускладнення можливі лише при тяжкому перебігу захворювання та серед осіб з обтяженим супутнім тлом. При генералізованих формах, що розвиваються у дітей, вагітних жінок, ослаблених пацієнтів, летальність може досягати 25-30%. Профілактика кампілобактеріозу має бути спрямована на попередження інфікованості свійських тварин та птахів; санітарний нагляд за водопостачанням, режимом зберігання та технологією переробки харчових продуктів; навчання населення нормам особистої гігієни та правилам приготування їжі.