Карункул уретри

Карункул уретри – це доброякісне новоутворення сечівника, що складається з багатої судинами еластичної сполучної тканини. Зазвичай має коротку ніжку та широку основу. Виявляється дизурією (печінням та болючістю при сечовипусканні), частими циститами та уретритами, кров’янистими виділеннями (уретроррагіями) та гематурією. Діагностика проводиться з допомогою гінекологічного огляду, уретроскопії, біопсії з гістологічним вивченням тканин освіти, урографії. При невеликому розмірі пухлини лікування не потрібне, у разі порушення уродінаміки проводять хірургічне видалення, кріодеструкцію, лазерну вапоризацію.

Карункул уретри нині вважається різновидом поліпа сечівника. Це новоутворення реєструється лише у жінок, найчастіше у постклімактеричному віці (старше 45-50 років). Точна патологія невідома, оскільки захворювання іноді не супроводжується явними симптомами і не викликає скарг у хворої. Улюбленою локалізацією вважається задня стінка дистального відділу каналу. Нерідко карункул поєднується з випаданням чи пролапсом уретри, що свідчить про можливу загальну етіологію цих захворювань. Іноді відбувається малігнізація поліпа з розвитком плоскоклітинного раку.

Етіологія карункула уретри складна, обумовлена ​​як зовнішніми чинниками, і внутрішніми змінами в організмі жінки. Передбачається, що саме поєднане вплив кількох порушень призводить до проліферації сполучної тканини у стінках сечівника. Основними станами, що сприяють формуванню карункула, є:

• Гормональні зміни. Зниження рівня естрогенів у період клімаксу веде до ослаблення та часткової деградації тканин сечовидільної системи. В результаті легше розвивається пролапс уретри, зменшується стійкість її слизової оболонки до інфекції, створюються умови для виникнення неопластичних процесів, у тому числі і для утворення поліпів.
• хронічні інфекції. Запальні ураження сечових шляхів, особливо хронічного характеру, збільшують ймовірність розвитку карункула уретри. Причина полягає в подразненні тканин хвороботворними мікроорганізмами та їх токсинами.
• Травматизація уретри. У жінок пошкодження сечівника різного ступеня тяжкості можуть виникати внаслідок сечокам’яної хвороби, при статевому акті або пологах. Травми стимулюють розростання сполучної тканини, що іноді завершується появою поліпа.
• Системні захворювання. Цукровий діабет, гормональні збої, деякі аутоімунні патології полегшують розвиток карункулу. Це відбувається через безліч факторів – більш частих інфекцій, порушень метаболізму та змін стану сечовидільної системи.

Процесу утворення карункула уретри передує ураження стінок сечівника. Травмуючими факторами виступають інфекції, механічні пошкодження, деформація нижніх відділів сечовивідних шляхів через вікові зміни піхви або пролапсу. Все перераховане призводить до стимуляції зростання сполучної тканини, що формує підслизовий шар уретри.

У деяких хворих ці процеси стають причиною розвитку невеликого новоутворення з експансивним характером росту, що набуває вигляду поліпа на короткій широкій ніжці. Карункул виступає у просвіт каналу, тому легко травмується, що, своєю чергою, знову запускає зростання фіброзних елементів. Досягши певних розмірів доброякісна пухлина може ускладнювати відходження сечі, кровоточити чи полегшувати інфікування уретри, сприяючи розвитку хронічних уретритів і циститів.

Захворювання тривалий час може не виявлятися і виявлятися тільки при проведенні діагностичних досліджень (наприклад, цистоуретроскопії). Однак з часом збільшення новоутворення створює перешкоду струму сечі, що призводить до виражених симптомів дизурії. Пацієнтки скаржаться на біль, печіння при сечовипусканні та після його завершення, розбризкування струменя сечі, часті позиви.

Сеча стає каламутною, часто з домішкою крові, при розташуванні карункула близько до зовнішнього отвору уретри можлива уретрорагія – виділення крові із сечівника. Іноді новоутворення можна промацати самостійно через його поверхневу локалізацію. Розмір пухлини зазвичай становить кілька міліметрів, окремих випадках досягає 1-1,5 сантиметрів. У хворих з карункулом уретри часто реєструються запальні захворювання сечовивідних шляхів.

Уретрити та цистити характеризуються тривалим та важким перебігом, легко переходять у хронічні форми. У ряді випадків жінки з цією патологією змушені відмовитися від статевих контактів через їхню хворобливість, іноді неприємні відчуття викликає навіть носіння нижньої білизни, що облягає. Різке посилення болю, підвищена кровоточивість новоутворення є грізними симптомами, що вказують на можливу малігнізацію.

Карункул уретри рідко провокує формування тяжких чи небезпечних ускладнень. При тривалому наявності освіти та його кровоточивості можливе виникнення хронічної залізодефіцитної анемії. Зумовлені патологією запалення сечових шляхів іноді переходять у гнійну форму з інтоксикацією організму, ознобом, високою температурою. Карункул значних розмірів може сильно обмежувати відтік сечі, призводити до її затримки – ішурії, що часто набуває хронічного характеру. Найбільш грізним наслідком захворювання є малігнізація з розвитком раку уретри.

Постановку діагнозу карункул уретри здійснює лікар-гінеколог, який нерідко виявляє безсимптомні форми патології в рамках профілактичного огляду. Рекомендується консультація уролога, а за наявності ендокринних порушень – ендокринолога. Діагностичні заходи використовують для підтвердження доброякісного характеру новоутворення, виявлення можливих ускладнень (кровотеч, нагноєння). Найчастіше застосовують такі дослідження:

• Гінекологічний огляд. Через розташування карункула в дистальній частині сечівника він відносно легко визначається при традиційному огляді на кріслі. Є щільним кулястим утворенням розміром до 1 сантиметра, іноді здатне «випадати» через зовнішній отвір уретри. Нерідко поєднується з ознаками краурозу вульви чи пролапсу.
• Ендокринологічні дослідження. Велику роль патогенезі захворювання грає падіння рівня естрогенів, у рамках диференціальної діагностики карункула виробляють визначення рівня даних гормонів у крові.
• Ендоскопічні методики. Цистоуретроскопію застосовують при глибокому розташуванні поліпа та необхідності його детальнішого вивчення. Також у рамках даної діагностичної техніки проводять взяття біопсії пухлини у спірних випадках, виконують деякі лікувальні маніпуляції.
• Гістологічне дослідження. Забір зразка тканин та його вивчення під мікроскопом призначають для виключення злоякісного процесу. Гістологічно карункул уретри є сполучнотканинною структурою, багатою на кровоносні судини.

Загальноклінічні аналізи (дослідження крові та сечі) використовують для виявлення ускладнень, наприклад, гнійних уретритів, циститів, періуретральних абсцесів. З цією ж метою іноді здійснюють трансвагінальне УЗД органів малого тазу. Диференціальну діагностику захворювання проводять із раком уретри, папіломами та кондиломами, деякими формами уретральних дивертикулів. Іноді з карункулом розрізняють судинні новоутворення – варикозне розширення вен статевих губ, гемангіоми.

Терапевтичні заходи можуть бути консервативними та радикальними (хірургічними). У клінічній урології та гінекології використання тільки медикаментозного лікування новоутворення виправдане за безсимптомної течії або за наявності протипоказань до видалення новоутворення. Основною метою терапії є уповільнення зростання карункула, запобігання його малігнізації та інших ускладнень.

Консервативне лікування

Консервативні методики включають теплі сольові ванни і використання наступних препаратів:

• Гормональні засоби. При зниженні рівня естрогенів ендокринологом може бути розроблена замісна гормональна терапія (ЗГТ). Застосовують гелі та мазі для місцевого призначення, що містять естрогеноподібні сполуки. Корекція гормонального тла різко уповільнює розвиток доброякісної пухлини уретри.
• Протизапальні препарати. Найчастіше використовують місцеві засоби для зменшення хворобливості та інших симптомів захворювання. Протизапальну терапію також призначають у період підготовки хворої на операцію.
• Антибіотики. Протимікробні препарати рекомендуються при інфекційно-запальних ускладненнях карункула – циститах, уретритах та інших ураженнях сечовивідних шляхів. Вибір медикаменту залежить від клінічної картини та результатів лабораторних досліджень (наприклад, бакпосіву сечі).

Хірургічне лікування

Повністю усунути новоутворення можна лише оперативним шляхом. Даний метод використовують у тих випадках, коли пухлина стає причиною вираженої дизурії, частих запальних захворювань або виявляється сильною хворобливістю. Значні розміри поліпа навіть за відсутності вираженої симптоматики також є показанням для його видалення, оскільки підвищується ризик малігнізації. Видалення карункула уретри виробляють за допомогою таких методик:

• Хірургічне висічення. Застосовується при утвореннях значного розміру, що проводиться як під місцевою, так і під загальною анестезією. Має високу ефективність і низький відсоток рецидивів, але досить інвазивна, може призводити до ускладнень (кровотечі, перфорація уретри, розвиток стриктури).
• Лазерна вапоризація. При невеликих пухлинах припікається весь обсяг змінених тканин, в інших випадках коагулюють лише судини, які живлять карункул. Ефективна методика, яка має цілу низку переваг, практично не має протипоказань та ускладнень.
• Кріодеструкція. Вплив низьких температур руйнує структуру новоутворення із наступним рубцюванням. При цьому трохи підвищується ризик інфекційних ускладнень у вигляді гнійного уретриту.

Рідше видалення проводять шляхом перев’язування ніжки поліпа або каутеризації – припікання агресивними розчинами хімічних сполук. Рецидиви спостерігаються дуже рідко, особливо при повноцінному супутньому лікуванні – усуненні запальних патологій, пролапсу, гормонального дисбалансу.

Тяжкі ускладнення для карункула уретри нехарактерні. При правильно підібраній консервативній терапії можливий багаторічний безсимптомний перебіг. Вилучення роблять за бажанням хворий, потрібно регулярне спостереження в уролога. Після хірургічного усунення новоутворення зазвичай настає повне одужання, в 01-05% випадків спостерігається утворення стриктур уретри. Профілактика карункула включає своєчасне лікування інфекційно-запальних уражень сечовивідних шляхів, уникнення переохолодження області попереку та промежини. Важливу роль грає періодичне обстеження у гінеколога, який може виявити захворювання на ранній стадії.