Каталепсія

Каталепсія – Ідеомоторний феномен, що характеризується неможливістю самостійно рухатися при високій гнучкості і здатності довго зберігати позу, не докладаючи зусиль. Розвивається при нарколепсії, істерії, кататонічній формі шизофренії, відтворюється під час гіпнотичного сну. Виявляється напругою, затвердінням м’язів, практично повною втратою чутливості до тепла та болю. Діагностика включає збирання даних анамнезу, огляд невролога, бесіду з психіатром. Для усунення нападів каталепсії проводиться лікування основного захворювання, застосовуються техніки психотерапії, що посилюють здатність довільно керувати тілом.

Термін “каталепсія” грецького походження, буквально означає “схоплювання”, “утримування”. Інша поширена назва синдрому – воскова гнучкість. Епідеміологічні показники невисокі, становлять 0,018-0,02% у популяції з приблизно рівним співвідношенням чоловіків та жінок. Каталептичний стан спостерігається у людей, а й у всіх хребетних, тому може розглядатися як біологічно доцільна реакція. У тварин воно виникає в ситуаціях життєвої загрози, є поширеною формою пасивно-оборонної поведінки – завмирання, пригнічення вегетативних функцій є імітацією смерті, що знижує ймовірність нападу ворога, а також готує організм до можливої ​​реальної загибелі.

Провокуючим фактором воскової гнучкості є тривале переживання стресу, інтенсивні емоції – хвилювання, страх, гнів, лють. Каталепсія розвивається і натомість неврологічних і психічних захворювань, штучно викликається у стані гіпнозу за певних психологічних характеристик. Причинами нападу можуть бути:

• Кататонічна шизофренія. Типовими симптомами даної форми захворювання є збудження, що чергуються, і ступор. При кататонічному ступорі може спостерігатися каталепсія.
• Захворювання мозочка. Причиною синдрому стають неврологічні патології, при яких блокуються зв’язки між лобовими відділами кори та мозочком. Такі порушення визначаються при пухлинах після травм.
• Істеричний невроз. Каталепсія виникає при істеричному ступорі. Найчастіше виявляється у жінок.
• Прийом медикаментів. Лікарська каталепсія розвивається внаслідок застосування великих доз препаратів, що блокують та знижують активність дофаміну. Наприклад, патологічна гнучкість спостерігається після введення галоперидолу, тріфтазіна.
• Навіюваність. Гіпнозу і формованим у ньому ефектам більш схильні люди з ослабленою волею, залежні, сприйнятливі. Ознаки каталепсії поширюються попри всі тіло чи окремі частини.
• Нарколепсія 1 типу. При цьому варіанті гіперсомнії (порушень сну) каталепсія сприймається як специфічний симптом. Вона формується через рік після початку захворювання.

Каталептичні стани різні за походженням, тригер може виступати емоційний стан, функціональні і структурні зміни ЦНС, сигнали гіпнотизера. «Спільним кінцевим шляхом» розвитку синдрому є активовані підкіркові системи модуляції м’язового тонусу за відносної деактивації кори, ретикулярної формації, базальних ядер. Рівновагу тіла зберігається, але довільність рухів втрачається. Згідно з останніми дослідженнями, ушкодження каудального відділу гіпоталамуса та тегментуму у верхніх відділах середнього мозку викликають синдром, подібний до каталепсії.

Підтримується тонус м’язів, порушується складна іннервація рухових актів. Це проявляється сонливістю, руховою загальмованістю, застиганням у наданих позах. Напад розвивається не одномоментно, патологічні зміни поступово поширюються у верхньому шийному відділі, руках, потім переміщаються до нижньої частини тіла. Рідше спостерігається зворотний лад. Вихід може відбуватися у протилежному початку нападу напрямку. Більшість пацієнтів тривалість становить від 1 хвилини до кількох годин, але відомі випадки, коли каталепсія зберігалася кілька тижнів.

При каталептичному нападі наростає м’язова напруга, знижується чутливість до болю та температурних змін, втрачається можливість рухати кінцівками, рухатися. Пацієнт бачить, чує, розуміє, але не може реагувати на те, що відбувається навколо. Пульс, серцебиття та інші вегетативні реакції сильно сповільнюються, що викликає у оточуючих припущення смерті. М’язи стають твердими на дотик, але заціпеніння відсутнє. Положення кінцівок, тулуба легко змінюється зовнішніми зусиллями. Поза зберігається протягом усього нападу.

В окремих випадках у хворого можуть також відзначатися афективні, маячні розлади та галюцинації. Часто каталепсія супроводжується ехопраксією (мимовільним повторенням жестів), негативізмом (опіром проханням і насильницькій зміні пози), ехофазією (повторенням слів, фраз), вербігерацією (безперервною вимовою тих самих слів, речень), стереотипією (стійкий). Після виходу з нападу пацієнт відчуває емоційне збудження – плаче, кричить.

Тяжкі випадки каталепсії ускладнюються маячними та галюцинаторними розладами. Протягом нападу у хворих спостерігається затьмарення свідомості, як правило – онейроїд з напливом маячних фантастичних образів та уявлень. Галюцинації з’являються у певній послідовності, створюючи цілісну, закінчену за змістом картину. Після гострого стану зазвичай відзначається амнезія на реальні події, але власний стан пацієнти описують досить точно. Ускладнення тривалих каталептичних нападів виникають внаслідок вегетативних розладів. Розвиваються головні болі, запаморочення, порушення сну та травлення.

Діагностика каталепсії виконується лікарем-психіатром та неврологом. Приступи воскової гнучкості можуть виявитися при встановленому основному діагнозі або бути причиною первинного звернення до фахівця. Залежно від цього чинника визначається обсяги діагностичних процедур. Комплексне обстеження включає:

• Опитування. Розмова проводиться із пацієнтом, родичами. Лікар збирає анамнестичні дані, з’ясовує симптоми. При спілкуванні з хворим спеціаліст визначає здатність до продуктивного контакту, збереження критичних здібностей, інтелектуальних функцій.
• Спостереження. Оцінка поведінкових та емоційних відхилень проводиться у процесі консультації пацієнта та його знаходження у стаціонарі. Нерідко лікарю вдається безпосередньо бути при розвитку нападу.
• Неврологічний огляд. При первинній діагностиці проби дають змогу виявити неврологічну патологію як можливу причину каталепсії. Обстеження пацієнта під час нападу підтверджує зниження больової та температурної чутливості, загальмованість рефлекторних відповідей, м’язовий гіпертонус із збереженням пластичності.

При постановці основного діагнозу додатково може бути призначена психодіагностика, інструментальні дослідження ЦНС, лабораторні аналізи крові та сечі. Дані об’єктивних методів дають можливість встановити захворювання, що спричинило каталепсію, і диференціювати патологію з іншими синдромами рухових функцій.

Усунення каталепсії є частиною терапії провідного захворювання – кататонічної шизофренії, істеричного неврозу, нарколепсії, пухлин та наслідків травм головного мозку. При адекватно підібраних методах частота та тривалість нападів скорочуються. До специфічного лікування синдрому відносять:

• Інтерактивну і магогіку. Психотерапевтична методика, що ґрунтується на роботі з уявою. Пацієнт навчається можливості краще відчувати стан м’язів, усвідомлювати процес управління ними. Потім створюється позитивний образ, через який розвивається контроль над рухами та діями, що дозволяє попередити напад каталепсії.
• Медикаментозну корекцію. Препарати підбираються лікарем індивідуально з урахуванням існуючих емоційних та поведінкових відхилень. Для усунення нападів використовуються психостимулятори, антидепресанти, нейролептики.
• Сімейне консультування. Завдання членів сім’ї – забезпечити емоційний комфорт та фізичну безпеку хворого. На консультаціях родичам розповідають про особливості перебігу захворювання, порядок дій при каталепсії. Не можна насміхатися, принижувати хворого, залишати без нагляду під час потенційно небезпечних дій (приготуванні їжі, переході вулиці). При застиганні в неприродній позі, потрібно надати тілу зручне положення, побути поруч до приступу.

Прогноз каталепсії сприятливий при успішному лікуванні основної патології, збереження когнітивних функцій, здатності до критичного мислення. За таких умов ефективним виявляється метод інтерактивної імагогіки, що розвиває навичку довільного попередження нападів. Специфічних заходів профілактики не існує, знизити ймовірність каталепсії можна за допомогою своєчасної діагностики та лікування психічних та неврологічних захворювань, на основі яких вона виникає.