Катаральний езофагіт

Катаральний езофагіт – ураження слизової оболонки стравоходу запальної природи, у якому розвивається її гіперемія та набряк. Найчастіше виникає при пошкодженні слизової оболонки органа механічними або термічними агентами, інфекційних захворюваннях, деякої соматичної патології. Провідними симптомами є неприємні відчуття, печіння та біль за грудиною, які виникають або посилюються при їді. Найінформативніший метод діагностики катарального езофагіту – езофагоскопія з проведенням біопсії. Лікування консервативне, застосовуються обволікаючі, в’яжучі препарати, місцеві анестетики.

Катаральний езофагіт є найбільш поширеною патологією стравоходу, яка морфологічно характеризується гіперемією, набряклістю та лейкоцитарною інфільтрацією слизової оболонки органу. Точних статистичних даних про поширеність захворювання відсутні, оскільки діагноз повинен бути підтверджений морфологічно (необхідне проведення біопсії), але ендоскопічне дослідження з біопсією виконується далеко не всім пацієнтам. Катаральна форма езофагіту в більшості випадків є вторинною, тобто розвивається на тлі іншої патології органів шлунково-кишкового тракту, інфекційних та соматичних захворювань, тому ряд фахівців у галузі гастроентерології відносять цей стан до патологічного синдрому, а не окремої нозологічної одиниці.

Існує безліч причин розвитку катарального езофагіту. До нього може призвести вплив хімічних та термічних факторів (ковтання хімічно агресивних речовин – кислот або лугів, занадто гарячої їжі, гострої їжі), зловживання алкоголем, поверхневе пошкодження слизової оболонки при проведенні медичних маніпуляцій (ендоскопічного дослідження). Катаральний езофагіт може бути проявом інфекційного захворювання: дифтерії, скарлатини та інших.

Окреме місце в етіології даного захворювання відводиться масивному закидання шлункового вмісту при гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, завзятих блювотах або тривалої інтубації. У деяких випадках цей стан самостійно регресує, а при рефлюкс-езофагіті переходить у хронічну форму.

В окрему групу виділяють катаральні езофагіти, що розвиваються у пацієнтів з імунодефіцитом (при радіаційній терапії, застосуванні цитостатичних препаратів, синдромі набутого імунодефіциту після трансплантації органів і тканин або впливу іонізуючого випромінювання). У таких пацієнтів причиною запального процесу можуть бути віруси (збудники парагрипу, грипу, аденовірусної інфекції, простого герпесу) та гриби роду Candida.

Катаральний езофагіт також може бути наслідком гострих стоматитів, гастритів та гастроентеритів, алергічних захворювань, грижі стравохідного отвору діафрагми, хвороби оперованого шлунка, синдрому Золлінгера-Еллісона, онкологічних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Неоднорідність етіологічних факторів катарального езофагіту визначає відмінність механізмів патогенезу. Гостре ушкодження розвивається за прямого впливу чинників і характеризується інтенсивністю запалення. Мікроорганізми, і навіть їх токсини можуть спочатку локалізуватися лежить на поверхні слизової оболонки чи бути занесені гематогенним шляхом. Ураження стравоходу при катаральному езофагіт може мати обмежений або дифузний характер.

Основними ознаками катарального езофагіту є відчуття дискомфорту, печіння за грудиною різного ступеня вираженості (інтенсивність визначається етіологічним фактором, глибиною та поширеністю ушкодження). Також можлива печія. У більшості випадків ці симптоми мають малу інтенсивність. При наростанні тяжкості запалення печіння посилюється, можуть з’явитися болі за грудиною, які пацієнти описують як колючі або ріжучі. Болі можуть іррадіювати в ділянку лопаток, шию. Характерною ознакою є значне посилення болю або його поява під час їди, особливо жорсткої. Іноді відчуття настільки інтенсивні, що пацієнти не можуть їсти. Також симптомами катарального езофагіту є відрижка слизом, рясне слиновиділення, нудота.

При одноразовому сильному впливі механічного, хімічного чи термічного етіологічного чинника симптоми катарального езофагіту виникають раптово, характеризуються високою інтенсивністю. При цьому розвивається гостра форма захворювання, яка триває від кількох діб до кількох тижнів і здебільшого регресує самостійно. При тривалій дії шкідливого фактора на слизову оболонку стравоходу розвивається хронічне запалення (також дана форма може бути наслідком гострої при її неправильному лікуванні). При цьому симптоми можуть бути слабо виражені, а тривалість перебігу захворювання складатиме від кількох тижнів до місяців і навіть років з періодичними загостреннями.

Консультація гастроентеролога в більшості випадків дозволяє визначити діагноз, оскільки катаральний езофагіт має характерні симптоми, а в анамнезі є точні вказівки на дію провокуючого фактора або наявність захворювань, які можуть спричинити патологію. При проведенні лабораторних аналізів, зазвичай, не виявляється змін, можливий незначний нейтрофільний лейкоцитоз. Обов’язково виконується внутрішньостравохідна рН-метрія, що дозволяє визначити наявність гастроезофагеального рефлюксу, частоту та тривалість його епізодів.

Рентгенографія стравоходу при катаральному езофагіті має малу інформативність, у деяких випадках виявляється нерівність контурів, набряклість складок слизової оболонки. У більшості випадків рентгенологічне дослідження проводиться з метою виключення онкопатології, звуження стравоходу. З метою визначення моторики стравоходу виконується езофагеальна манометрія.

При підозрі на запалення стравоходу обов’язковою є консультація лікаря-ендоскопіста з проведенням езофагоскопії. Даний метод є найбільш інформативним при катаральному езофагіт. Лікар оцінює стан слизової оболонки, при цьому виявляється її набряклість та гіперемія. Однак проведення ендоскопічного дослідження доцільно лише при стиханні гострої фази, оскільки можлива додаткова травматизація слизової оболонки та посилення перебігу захворювання. У ході проведення даної діагностичної процедури обов’язковою є ендоскопічна біопсія, оскільки тільки гістологічне дослідження тканини стравоходу дозволяє верифікувати діагноз і виключити наявність новоутворень, що особливо актуально при хронічній формі захворювання з малою інтенсивністю клінічних симптомів.

У лікуванні катарального езофагіту важливу роль відіграє усунення етіологічного фактора, а також мінімізація навантаження на орган. Обов’язково призначається дієта № 1, яка має на увазі мінімальний хімічний, термічний і механічний вплив на слизову. Усі страви готуються у пюрованому вигляді, при цьому виключаються спеції, обмежується сіль. Пацієнту дозволяється приймати їжу лише теплою. У випадках тяжкого гострого пошкодження (наприклад, опіку стравоходу) протягом перших 2-3 днів можливе повне обмеження перорального прийому їжі та рідини з переходом на парентеральне харчування. Якщо катаральний езофагіт розвинувся на тлі іншого захворювання, з приводу якого пацієнт уже отримував лікування, доцільною є заміна таблетованих лікарських форм парентеральними.

З перших днів призначаються в’яжучі (колоїдне срібло, танін, нітрат срібла та інші) та обволікаючі препарати (нітрат вісмуту, карбонат кальцію). Для зменшення інтенсивності болю при катаральному езофагіті застосовуються анестетики місцевої дії (новокаїн, анестезин). З метою покращення контакту вищезгаданих препаратів зі слизовою оболонкою стравоходу їх рекомендується приймати в теплому вигляді та в горизонтальному положенні, не запиваючи водою. Найчастіше цих заходів достатньо купірування болю. При вираженому больовому синдромі можуть призначатися ненаркотичні анальгетики парентерально.

У разі інфекційної природи катарального езофагіту призначається відповідне етіотропне лікування – антибіотики, противірусні чи протигрибкові препарати. При вторинному езофагіт обов’язково проводиться лікування основного захворювання. При тяжкому поширеному пошкодженні слизової оболонки стравоходу показані репаранти в ін’єкційному вигляді. У разі порушення моторики стравоходу проводиться її корекція.

Прогноз та профілактика катарального езофагіту

Прогноз при катаральному запаленні слизової оболонки стравоходу сприятливий, в більшості випадків захворювання самостійно регресує протягом декількох днів. Однак можливий перехід у хронічну форму, а також розвиток таких ускладнень, як рубцевий стеноз стравоходу, гнійне запалення та перфорація стінки органу (зазвичай ускладнення виникають за відсутності адекватного лікування).

Профілактика полягає у відмові від вживання міцних алкогольних напоїв, занадто гарячої та механічно грубої їжі, своєчасне лікування захворювань, які можуть спричинити розвиток катарального езофагіту.