Катаральний гінгівіт

Катаральний гінгівіт – Захворювання пародонту, що характеризується серозним (катаральним) запаленням ясен. Місцеві зміни при катаральному гінгівіті включають набряк, гіперемію (або ціанотичність) слизової оболонки ясен, хворобливість та кровоточивість ясенного краю, наявність зубних відкладень, неприємний присмак у ротовій порожнині. У діагностиці катарального гінгівіту використовують клінічний огляд, визначення стоматологічних індексів, рентгенологічне дослідження. Лікування катарального гінгівіту може бути місцевим (видалення зубних відкладень, пародонтальні аплікації та пов’язки, фізіотерапія, масаж) та загальним (прийом протизапальних, десенсибілізуючих, вітамінних препаратів).

Катаральний гінгівіт – запалення ясен, що зачіпає поверхневі тканини пародонту і протікає без ушкодження прикріплення зубодесневого. У стоматології розрізняють такі клініко-морфологічні форми гінгівіту: катаральний, ерозивно-виразковий, гіпертрофічний, плазмоцитарний, десквамативний, гранулематозний та атрофічний. У структурі запальних уражень ясен катаральний гінгівіт зустрічається найчастіше – у 90% випадків. Зазвичай катаральний гінгівіт діагностується у дітей та осіб молодого віку (до 30 років). Чоловіки схильні до розвитку катарального гінгівіту частіше, ніж жінки.

Катаральний гінгівіт виникає під впливом місцевих та системних факторів. Катаральний гінгівіт у дітей може бути пов’язаний із процесом прорізування зубів; у цьому випадку після виходу з ясен коронки зуба запалення стихає.

Локальними факторами, що сприяють розвитку катарального гінгівіту, можуть бути травми зуба (перелом коронки, вивих зуба та ін.), пришийковий карієс, неправильний прикус, аномалії зубів (дистопія, скупченість) і м’яких тканин ротової порожнини (коротка вуздечка губ, дрібна вуздечка губ); незадовільний догляд за зубами, зубний камінь, дефекти постановки пломб, зубних протезів, естетичних вінірів чи ортодонтичних апаратів тощо.

В етіології катарального гінгівіту велику роль відіграють загальні фактори, що зумовлюють підвищену схильність деяких людей до запальних захворювань пародонту. У тому числі такі фізіологічні періоди життя, як пубертатний вік, вагітність, менопауза; шкідливі звички (куріння); захворювання (цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка, хронічний гепатит, гіпо- та гіпертиреоз, лейкемія, ВІЛ-інфекція та ін.); вірусні інфекції (грип, ГРВІ); гіпо- та авітамінози (цинга, пелагра); прийом лікарських засобів (цитостатиків, імунодепресантів, оральних гормональних контрацептивів).

В даний час загальновизнаним пусковим механізмом розвитку катарального гінгівіту вважається наявність зубного нальоту (мікробної бляшки або біоплівки). До складу мікробної бляшки входять аеробні (стафілококи, стрептококи, актиноміцети) та анаеробні мікроорганізми (фузобактерії, превотелли, порфіромонади, трепонеми та ін) з переважанням останніх. Пошкоджуючий потенціал мікробних скупчень багато в чому залежить від стану захисних сил організму та імунного статусу. Таким чином, основними провокуючими моментами у розвитку катарального гінгівіту виступають незадовільна гігієна порожнини рота та порушення загального гомеостазу організму.

Залежно від характеру течії катаральний гінгівіт буває гострим та хронічним. За ступенем поширеності запалення катаральний гінгівіт може мати локалізовану (в області 1-3 зубів) або генералізовану, дифузну (в області однієї або обох щелеп) форму.

З урахуванням тяжкості поразки в пародонтології розрізняють 3 ступені катарального гінгівіту:

• легку – із запальним ураженням зубоясенних сосочків
• середню – із запаленням міжзубної та вільної ясенної області (маргінальної частини ясен)
• важку – із залученням у запальний процес усієї ясен, включаючи її альвеолярну частину.

При гострому катаральному гінгівіті визначається гіперемія, набряклість ясен в області кількох або всіх зубів. Характерна кровоточивість ясен, вираженість якої залежить від інтенсивності запалення. Відзначається печіння та біль у уражених ділянках. Больові відчуття та кровоточивість слизової ясен посилюються під час їди, пальпації, чищення зубів, зондування. За рідкісними винятками, загальний стан при катаральному гінгівіті зазвичай не порушується. При тяжкому перебігу катарального гінгівіту можуть виникати гіпертермія, біль у м’язах, загальне нездужання.

При хронічній формі катарального гінгівіту ясна набуває ціанотичного забарвлення (застійна гіперемія), валикоподібне потовщення. Кровоточивість виникає за найменшої травми. Відзначається відчуття розпирання в ясні, постійний присмак крові, нерідко – неприємний запах із рота. У період загострення справжні скарги посилюються.

При огляді виявляється зміна кольору та рельєфу ясен: вона стає яскраво-червоною та пухкою; ясенний край втрачає свою фестончастість; міжзубні сосочки набувають куполоподібної форми; іноді визначаються ділянки десквамації слизової та поодинокі ерозії. Типово наявність підвищеного вмісту немінералізованого зубного нальоту чи зубного каменю. Патологічні зубодесневые кишені при катаральному гінгівіті відсутні; зуби зберігають стійкість та нерухомість.

Катаральний гінгівіт діагностується під час огляду ротової порожнини кваліфікованим стоматологом або пародонтологом на підставі перерахованих вище клінічних ознак та суб’єктивних відчуттів, скоригованих з урахуванням об’єктивних та інструментальних даних.

З метою оцінки місцевого статусу при катаральному гінгівіті використовуються стоматологічні індекси – напівкількісні показники, що відображають стан ротової порожнини: індекс Силнеса-Лое або Гріна-Вермільйон (для визначення кількості мікробного нальоту в пришийковій області), папілярно-маргінально-альвеолярний індекспроба з метою оцінки інтенсивності запалення), зондова проба (з метою оцінки ступеня кровоточивості ясен) та інших.

Певний інтерес при катаральному гінгівіті можуть представляти дані реопародонтографії, вітальної мікроскопії, допплерівської флоуметрії, що дозволяють оцінити мікроциркуляцію тканин пародонту. За показаннями проводиться аналіз якісного та кількісного складу ясенної рідини, біопсія та морфологічне дослідження тканин ясен.

При панорамній рентгенографії та ортопантомографії у хворих з катаральним гінгівітом зміни в альвеолярній кістці не визначаються; в окремих випадках, при тривалому перебігу хронічного гінгівіту, може виявлятися остеопороз або резорбція компактної платівки міжзубних перегородок. Хронічний катаральний гінгівіт слід відрізняти від набрякової форми гіпертрофічного гінгівіту, пародонтиту легкого ступеня, внутрішньоротових проявів різних дерматозів – червоного плоского лишаю, вульгарної пухирчатки та ін.

Терапевтичні заходи при гострому та хронічному катаральному гінгівіті починаються з усунення місцевих факторів, що підтримують запалення. Під місцевою анестезією проводиться атравматичне зняття зубних відкладень (видалення зубного каменю, ультразвукове чищення зубів, зняття нальоту апаратом «Air-flow»), лікування карієсу, заміна пломб, перепротезування, пластика вуздечок тощо. Іноді вже цих заходів виявляється достатньо для запальних явищ.

В інших випадках до лікування катарального гінгівіту підключається місцева та загальна медикаментозна терапія. Локальні процедури можуть включати пародонтологічні аплікації, обробку слизової та полоскання порожнини рота розчинами антисептиків (фурациліном, хлоргексидином, мирамістином) та відварами лікарських трав, накладання мазевих лікувальних пов’язок на ясна і т. п. При збереженні ознак катарального гінг фізіотерапія (електрофорез, дарсонвалізація, ультрафонофорез, УВЧ, гідротерапія), масаж ясен (гідромасаж, вакуум-масаж, вібромасаж, автомасаж).

Якщо розвиток катарального гінгівіту пов’язаний із загальними захворюваннями, то до лікування залучаються профільні фахівці: ендокринологи, гематологи, гастроентерологи та ін.

Загалом за правильної терапії гострого катарального гінгівіту прогноз сприятливий. Можливими ускладненнями можуть бути перехід катарального гінгівіту в хронічну форму або виразково-некротичний гінгівіт, розвиток пародонтиту.

У профілактичних цілях стоматологам-гігієністам необхідно навчати пацієнтів правильному чищенню зубів, надавати професійну допомогу у підборі індивідуальних засобів гігієни (зубних щіток, іригаторів, флоссів, паст та ополіскувачів для ротової порожнини, що містять лікувальні добавки), давати рекомендації по режиму. Самим пацієнтам не слід нехтувати періодичною професійною гігієною порожнини рота.