Хвороба котячих подряпин

Хвороба котячих подряпин – гостра зоонозна інфекція, що викликається грамнегативною бактерією Bartonella henselae, яка проникає в організм людини з укусами або з подряпинами кішок. Типова форма хвороби котячих подряпин протікає з первинним афектом у вигляді папульозно-пустульозних висипів, регіонарним лімфаденітом, лихоманкою, гепатоспленомегалією. Можливе виникнення атипових форм захворювання – очної, ангінозної, абдомінальної, легеневої, церебральної та ін. Клінічний діагноз підтверджується мікробіологічним посівом пустул, що відділяється, гістологічним дослідженням лімфовузлів, ІФА і ПЛР-діагностикою. Етіотропна терапія хвороби котячих подряпин проводиться антибактеріальними засобами.

Хвороба котячих подряпин (доброякісний лімфоретикульоз, феліноз, гранульома Молларе) – інфекційне захворювання людини, що розвивається внаслідок проникнення збудника через пошкоджені шкірні покриви (подряпини та укуси кішок). Феліноз є широко та повсюдно поширеним зоонозом; щорічно реєструється 25 тис. випадків хвороби котячих подряпин. 80% серед хворих – це особи молодше 21 року; переважають діти – хворіють частіше на хлопчики, ніж дівчатка. Зазвичай феліноз зустрічається у вигляді спорадичних випадків, проте також можливі спалахи інфекції в сім’ях, коли по черзі хворіють кілька дітей та дорослих. Найбільшу небезпеку при хворобі котячих подряпин становлять атипові форми захворювання, що вимагають залучення не тільки інфекціоністів, а й фахівців з галузі неврології, офтальмології, пульмонології та ін.

Хвороба котячих подряпин у переважній більшості випадків (понад 96%) викликається грамнегативною паличкою бартонелою Хенселя (Bartonella henselae). В окремих випадках відзначено етіологічну роль Alipia felis, Bartonella clarridgeiae, Bartonella quintana. Кішки є лише безсимптомними переносниками збудників та рідко мають ознаки захворювання у стертій формі. Носіння бартонел частіше виявляється у кошенят і молодих особин до 2-х років. Між кішками збудники поширюються з бліхами. Рідше резервуарами інфекції виступають гризуни, собаки, птахи. Механізм зараження людини хворобою котячих подряпин пов’язаний із проникненням збудника через пошкоджену шкіру або слизові оболонки (зазвичай при укусах та подряпинах) разом із слиною інфікованої кішки. Хвороба котячих подряпин має сезонну залежність і частіше виникає восени та взимку. Після перенесеної інфекції зазвичай розвивається стійкий імунітет.

У місці застосування бартонел розвивається запальна реакція у вигляді первинного афекту, звідки лімфогенним шляхом збудники потрапляють у регіонарні лімфовузли, де інтенсивно розмножуються, виділяючи токсини та викликаючи лімфаденіт. Морфологічні зміни в лімфоїдній тканині представлені ретикулоклітинною гіперплазією з трансформацією в гранульоми, а потім – мікроабсцеси. При атиповому перебігу хвороби котячих подряпин можлива гематогенна дисемінація інфекції із залученням печінки, селезінки, серця, легенів, ЦНС, очей, кісткової тканини та ін.

Хвороба котячих подряпин може протікати в типовій та атиповій формах. У розвитку хвороби виділяють інкубаційний період, початковий період, період розпалу захворювання та період реконвалесценції.

Типова форма хвороби котячих подряпин характеризується тріадою клінічних ознак: первинним афектом, регіонарним лімфаденітом, лихоманкою. Інкубаційний період при фелінозі середньому триває 10-14 днів (від 3 днів до 2 місяців). Точкою відліку початкового періоду служить поява у місці вхідних воріт інфекції червоної папули діаметром 2-5 мм. До цього часу котячі укуси та подряпини в більшості випадків вже гояться, тому на безболісний вузлик пацієнти не звертають уваги. Первинний афект зазвичай локалізується на руках, нижніх кінцівках, обличчі, шиї.

Через 2-3 дні, в період розпалу хвороби котячих подряпин папула трансформується в пустулу, яка розкривається у невелику виразку. Після підсихання елемента та відпадання скоринки на шкірі не залишається жодних дефектів. У цей же час найближчі до вогнища ураження лімфовузли запалюються, ущільнюються і збільшуються в розмірах – розвивається регіонарний лімфаденіт (зазвичай пахвової та шийної області; рідше – підщелепної, надключичної, пахвинної області). Лімфаденіт є найбільш постійною ознакою типової форми хвороби котячих подряпин і зберігається протягом 2-х тижнів – 2-х місяців. Збільшення лімфовузлів супроводжується лихоманкою та інтоксикаційним синдромом: пітливістю, слабкістю, м’язовими та головними болями, нездужанням. Також у період розпалу фелінозу може відзначатися збільшення печінки та селезінки (гепатоспленомегалія). Найчастіше хвороба котячих подряпин закінчується одужанням через 2-4 місяці. Можлива рецидивна, хвилеподібна течія.

До атипових форм фелінозу відносяться очна, церебральна, абдомінальна, легенева та ін. При цьому відзначається набряклість століття, гіперемія кон’юнктиви з утворенням виразок та гранульом, підщелепний та привушний лімфаденіт. У деяких випадках ураження очей набуває форми нейроретиниту, що клінічно виявляється порушенням гостроти зору одного ока.

Поразка центральної та периферичної нервової системи при атиповому перебігу хвороби котячих подряпин може виражатися розвитком енцефаліту, менінгіту, енцефалопатії, мієліту, поліневритів. При абдомінальній формі відзначається гепатоспленомегалія, мезаденіт, абсцеси селезінки. У рідкісних випадках феліноз протікає з розвитком ендокардиту, міокардиту, плевриту, пневмонії, тонзиліту, заглоточного абсцесу, вузлуватої еритеми, остеомієліту та ін. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів висока небезпека виникнення генералізованої форми хвороби кошаць Для нього характерні лихоманка, інтоксикація, ангіоматоз шкіри, гепатоспленомегалія, ендокардит, лімфаденіт.

Попередній діагноз ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу, що вказує на розвиток клінічних симптомів фелінозу після контакту з кішкою та порушення цілісності шкірних покривів або слизових оболонок. Для підтвердження клінічного діагнозу використовують методи лабораторної діагностики, спрямовані на виявлення Bartonella henselae у зразках тканин. З цією метою може проводитися мікробіологічний посів вмісту лімфовузлів та абсцесів, біопсія та гістологічне дослідження змінених лімфовузлів, ПЛР, ІФА та РІФ. Високочутливим та специфічним методом діагностики хвороби котячих подряпин є шкірна проба на феліноз.

Типову форму хвороби котячих подряпин у період розпалу необхідно диференціювати з інфекційним мононуклеозом, лімфогранулематозом, лімфомою, туляремією, бруцельозом, гістоплазмозом, кокцидіоїдозом, токсоплазмозом, цитомегаловірусною інфекцією. При атипових формах хвороби котячих подряпин хворі можуть потребувати консультації дерматовенеролога, невролога, офтальмолога, пульмонолога, кардіолога та інших вузькопрофільних фахівців.

Типові форми хвороби котячих подряпин можуть усунути самостійно, без лікування, проте при діагностованих випадках фелінозу призначається медикаментозна терапія. Стандартна схема лікування хвороби котячих подряпин складається із застосування антибактеріальних препаратів (азитроміцин, еритроміцин, доксициклін, кліндаміцин), НПЗЗ, антигістамінних засобів. Показано фізіотерапевтичну дію (діатермія, УВЧ) на область змінених лімфатичних вузлів. У разі нагноєння лімфовузла здійснюється пункційна аспірація гною або розтин абсцесу; рідше – видалення ураженого лімфатичного вузла.

Специфічна профілактика фелінозу не розроблена. З метою попередження хвороби котячих подряпин необхідно подбати про виведення бліх у кішок, дотримання обережності та правил гігієни при контакті з вихованцями. Подряпини та ранки від котячих укусів необхідно обробляти антисептиками.