Кінська стопа (Еквінусна стопа)

Кінська стопа – це деформація стопи, коли він спостерігається її стійке підошовне згинання. Є різновидом контрактури гомілковостопного суглоба. Характеризується порочним становищем стопи різного ступеня виразності – від злегка піднятої п’яти до грубої деформації, коли землі стосується не підошовна, а тильна поверхня пальців і плюсни. Супроводжується порушенням ходи, при двосторонній поразці відзначається значне утруднення опори. Діагноз виставляється виходячи з анамнезу, даних огляду, рентгенографії, КТ, електроміографії, подографії. Лікування – ортопедичне взуття, рересація, хірургічні втручання.

Кінська (еквінусна) стопа – поліетиологічний патологічний стан, який буває вродженим чи набутим, зустрічається ізольовано чи поєднується з іншими деформаціями ступні. Може розвиватися у будь-якому віці, частіше викликається неврологічними захворюваннями. Провокує зміну довжини сухожиль і зв’язок стопи, у важких випадках – деформації кісток передплюсни та підвивихи суглобів. Істотно порушує біомеханіку ходьби, обмежує працездатність.

Вроджена деформація діагностується рідко, формується внаслідок порушень ембріогенезу, може зустрічатися самостійно або є компонентом вродженої клишоногості. Виділяють наступні різновиди набутої кінської стопи:

• Неврогенна. Посідає перше місце за поширеністю. Розвивається при травмах та захворюваннях нервової системи: ДЦП, поліомієліті, поліневриті, мієлодисплазії, спастичному геміпарезі, пошкодженні малогомілкового та сідничного нервів.
• Артрогенна. Виявляється при хронічних хворобах та у результаті гострих патологій суглоба при ревматоїдному, гнійному або туберкульозному артриті.
• Міогенна. Утворюється на тлі запальних процесів у м’язах стопи та гомілки, виявляється при неправильно зрощених переломах кісточок, кісток ступні, подовженні гомілки апаратом Ілізарова, після неправильної іммобілізації нижніх сегментів кінцівки.
• Рубцова. Діагностується у пацієнтів, у яких у минулому спостерігалися великі опіки, рвані та розмозжені рани з дефектами м’яких тканин, флегмони гомілок.
• Вестиментарний (звичний). Виявляється у виснажених ослаблених хворих, пацієнтів з парезами та паралічами нижніх кінцівок. Формується внаслідок відвисання стоп за відсутності їхньої правильної фіксації.
• Компенсаторна. Виникає на короткій кінцівці у людей з різною довжиною ніг, забезпечує збереження вертикального положення тулуба під час ходьби.

Причиною патологічної установки стопи найчастіше стає параліч передньої групи м’язів гомілки, через який тяга згиначів переважає над тягою розгиначів. Стопа «йде» в положення підошовного згинання, що призводить до зміни співвідношень між різними м’якотканими структурами, пізніше – до деформацій кісток, розвитку підвивихів та артрозів суглобів. Артрогенна форма кінської стопи утворюється за зміни конфігурації суглобів. Інші форми виникають у результаті порушення співвідношень переважно між м’якотканими утвореннями.

Пацієнт подає скарги на обмеження рухів, неможливість тильного згинання стопи, порушення ходи. Візуально стопа перебуває у положенні згинання підошви. Ступінь згинання у різних хворих істотно варіюється – від незначного, при якому п’ята трохи піднята над підлогою, до яскраво вираженого, при якому тильна поверхня ступні знаходиться на прямій лінії з гомілом або навіть згинається настільки, що опора припадає не на підошву, а на тил стопи .

Активне та пасивне тильне згинання стопи обмежене або неможливе. При спробі пасивного згинання визначається інтенсивний натяг підошовного апоневрозу та ахіллового сухожилля. В області п’яти шкіра тонка, гладка, в зоні опори – груба, з ділянками гіперкератозу та омозолелостей. Спостерігається типова хода – пацієнт високо піднімає ногу, сильно згинаючи гомілку та стегно, щоб не чіплятися за ступнею за підлогу.

Кінська стопа, особливо – двостороння суттєво ускладнює ходьбу, обмежує можливості пересування. Страждають усі структури дистальних відділів нижніх кінцівок – як м’якоткані, так і тверді. Розвиваються бурсити та тендовагініти, формуються деформації пальців та кісток передплюсни. Утворюються підвивихи суглобів стопи, з’являються артрози.

Діагноз виставляє лікар-ортопед. При неврологічній етіології кінської стопи обстеження здійснюється за участю невролога. Визначення характеру захворювання не становить труднощів. Діагностична програма передбачає детальне вивчення стану м’яких тканин, кісток та суглобів стопи для визначення тактики лікування. Призначаються такі процедури:

• Рентгенографія. На рентгенограмах стопи і гомілковостопного суглоба відображаються деформації кісток, підвивихи, артрозні зміни, анкілози, переломи, що неправильно зрослися.
• Комп’ютерна томографія. Проводиться при неоднозначних результатах інших досліджень, що дозволяє уточнити дані, отримані в ході рентгенографії. Визначає локалізацію, тяжкість та поширеність патологічних процесів.
• Подографія. У процесі маніпуляції вивчають структуру ходьби, оцінюють ступінь навантаження передніх відділів ступні.
• Електроміографія. Дає інформацію про рівень ураження нерва, стан м’язової тканини.

Лікування патології може бути консервативним чи оперативним. Лікувальну тактику вибирають з урахуванням причини розвитку кінської стопи, віку пацієнта, виразності деформації, стану різних анатомічних структур ступні.

Консервативна терапія

Компенсаторна та нерізко виражена паралітична кінська стопа коригується за допомогою ортопедичного взуття з різною висотою каблука. При помірно вираженій паралітичній деформації проводяться такі консервативні заходи:

• Масаж ступні у поєднанні з пасивними вправами, після яких здійснюється гіперкорекція та іммобілізація гіпсовою пов’язкою.
• Редресація стопи з подальшим поетапним виведенням кінцівки у правильне анатомічне положення шляхом фіксації гіпсовими пов’язками.
• ЛФК, електростимуляція, інші фізіотерапевтичні процедури.

Хірургічне лікування

При неефективності консервативних методик, які застосовуються мінімум протягом 1 року, показана хірургічна корекція. Для усунення чи зменшення виразності кінського стопи чи забезпечення більшої функціональності ступні виконують операції на м’яких тканинах, рідше – на твердих структурах. Можливе проведення наступних втручань:

• Подовження ахіллового сухожилля. Здійснюється при млявому парезі м’язів-розгиначів, при деяких травматичних, артрогенних та міогенних деформаціях.
• Пересаджування м’язів-антагоністів. Латеральну головку литкового м’яза фіксують до короткого малогомілкового, медіальну – до переднього великогомілкового м’яза. Можлива також пересадка камбаловидного м’яза або малогомілкових м’язів.
• Резекції кісток стопи. Виробляються за наявності грубих змін кісткових структур. Здійснюється резекція шийки таранної кістки або часткове видалення кістки п’яти.

При операціях на м’якоткані утворення м’язи укладають так, щоб зберегти природне розташування волокон і забезпечити фізіологічний м’язовий тонус. Для запобігання нестабільності та розбовтаності стопи виконують артродез у підтаранному та шопаровому суглобі, що доповнюється переднім тенодезом. У післяопераційному періоді ногу фіксують гіпсовою пов’язкою протягом 1 місяця, потім розпочинають активні реабілітаційні заходи. Артродез гомілковостопного суглоба проводять рідко.

Прогноз визначається причиною розвитку, тяжкістю та давністю існування патології. При нових деформаціях після відновлення функціональності м’язів можливий сприятливий результат. У більшості випадків шляхом консервативних та оперативних заходів вдається досягти покращення функцій стопи та підвищення працездатності, проте повного одужання не спостерігається.

Профілактичні заходи включають попередження травматизму у побуті та на виробництві. Потрібне раннє лікування переломів кісточок і кісток стопи з адекватною репозицією, забезпечення правильного положення ступнів у лежачих пацієнтів, своєчасні пластичні втручання при відкритих ушкодженнях гомілки з дефектом м’яких тканин.