Коліт

Коліт – це запальне захворювання товстої кишки, яке виникло внаслідок інфекційного, ішемічного, лікарського чи іншого ураження. Коліти протікають із больовим синдромом, розладом травлення (запорами, проносами), метеоризмом, тенезмами. В рамках діагностики проводиться дослідження калу (копрограма, бакпосів, гельмінтів та найпростіших), іригоскопія, колоноскопія з біопсією слизової товстого кишечника. Лікування призначається з урахуванням етіологічної форми хвороби, включає дієту, етіотропну (антибактеріальну, протигельмінтну та іншу терапію), прийом ферментів та еубіотиків, фітотерапію, фізіо- та бальнеотерапію.

Колітами називають захворювання травної системи, що характеризуються розвитком запалення у слизовій оболонці стінки товстої кишки. Розрізняють гострий та хронічний коліт. Для гострого коліту характерні біль у животі, метеоризм, наявність слизу і прожилок крові у калі, нудота, позиви до акту дефекації. Можуть розвинутись хронічна форма, виразкове ураження кишечника, кровотечі, іноді канцерофобія.

Хронічний коліт є патологічні зміни у будові слизової оболонки внаслідок тривалого запального процесу та дистрофії уражених тканин, у зв’язку з якими виникають порушення моторної та секреторної функції товстого кишечника. Хронічний коліт – захворювання захворювання травного тракту, що досить часто зустрічається, нерідко запалення товстої кишки супроводжується ураженням тонкого кишечника.

Близько третини хворих на хронічний коліт відзначають як причину його розвитку різні кишкові інфекції (найчастіше дизентерію та сальмонельоз). У багатьох випадках захворювання розвивається і натомість дисбактеріозу (наприклад, після тривалого курсу антибіотикотерапії), у зв’язку з неправильним харчуванням, схильністю до гіподинамії, зловживанням алкогольними напоями.

Причини виникнення патології можуть бути пов’язані з порушенням режиму та характеру харчування (неправильні харчові навички, нерегулярне нераціональне харчування, зловживання алкоголем, прийом неякісної їжі). Коліти можуть виникати як ускладнення захворювань шлунково-кишкового тракту (хронічного гастриту, панкреатиту, гепатиту), а також при харчових отруєннях та зараженні кишковими інфекціями.

Прийом багатьох лікарських засобів може негативно впливати на кишкову флору, ятрогенний дисбактеріоз може у свою чергу викликати запальні процеси в товстому кишечнику. Крім того, колітам можуть сприяти препарати, що порушують кислотно-лужний баланс у просвіті кишечника. Іноді причинами запальних захворювань кишківника є вроджені патології розвитку та функціональна недостатність.

Коліти поділяються на інфекційні (коліт при шигельоз, сальмонельоз, мікобактеріоз, туберкульозний коліт і т.д.), аліментарні (пов’язані з порушеннями харчування), токсичні екзогенні (при тривалих інтоксикаціях парами ртуті, сполуками фосфору, миш’яку і т.д.). ендогенні (при інтоксикації продуктами катаболізму, наприклад, уратами при подагрі), лікарські (розвинені після застосування лікарських засобів: проносних, аміноглікозидів, антибіотиків).

Виділяють також алергічні (алергічна реакція на харчові компоненти, лікарські засоби, деякі бактерії або продукти їх метаболізму) та механічні (при хронічних запорах, зловживанні клізмами, ректальними супозиторіями внаслідок регулярного механічного подразнення слизової оболонки) коліт. Найчастіше має місце кілька етіологічних факторів, які сприяють розвитку запалення в товстому кишечнику, тоді можна говорити про комбінований коліт.

Для хронічного запалення характерні такі клінічні прояви як біль у животі, розлад дефекації, тенезми. Больовий синдром при коліті характеризується тупим ниючим болем у нижніх та бічних частинах живота (часто з лівого боку), або хворий не може достатньо чітко локалізувати джерело болю (розлитий біль у животі). Після їжі зазвичай біль посилюється та послаблюється після дефекації та відходження газів. Крім того, провокувати посилення болю може ходьба, тряска, очисна клізма. Також може відзначатися почуття тяжкості у животі, здуття, метеоризм.

Розлади випорожнень найчастіше протікають у вигляді запорів, але може відзначатися і чергування запорів і проносів. Для хронічних колітів характерний пронос із виділенням водянистого калу з прожилками слизу (іноді може спостерігатися кров). Можуть виникати тенезми – хибні позиви до дефекації. Іноді позив до дефекації закінчується виділенням слизу. При гострому запальному процесі перераховані вище симптоми виражені яскравіше, діарея переважає над запорами.

Запалення товстого кишечника найчастіше розвивається у її термінальних відділах (проктит та проктосигмоїдит). Найчастіше причиною коліту у разі є гостра кишкова інфекція (дизентерія) чи хронічні запори. Крім того, проктосигмоїдит є нерідким результатом зловживання очищувальними та лікувальними клізмами, прийому проносних засобів.

При цій формі коліту біль локалізується з лівої здухвинної області, виникають часті та болючі тенезми, особливо ночами. Стілець, як правило, мізерний, може бути на кшталт овечого калу, містити у великих кількостях слиз, рідше кров і гній. При пальпації живота відзначають болючість у сфері проекції сигмовидної кишки. Іноді пальпується вроджена аномалія розвитку – додаткова петля сигми.

До комплексу обов’язкових діагностичних заходів при підозрі на коліт входить макро- та мікроскопія калу, копрограма, виявлення яєць гельмінтів, бакпосів калових мас. Виробляють загальний аналіз крові визначення наявності ознак запалення.

Анатомічні та функціональні особливості товстого кишечника візуалізуються його при контрастній іригоскопії. Колоноскопія дозволяє досконало вивчити стан слизової оболонки на всьому протязі товстої кишки. Крім того, проведення колоноскопії дозволяє взяти біоптати слизової оболонки кишкової стінки для подальшого гістологічного дослідження. Для виключення геморою, анальної тріщини, парапроктиту та інших патологій показано огляд проктолога з пальцевим дослідженням заднього проходу.

Диференціальна діагностика хронічних колітів проводиться із дискінезією товстого кишечника. Однак, необхідно пам’ятати, що тривалий розлад моторики кишечника може ускладнитися запальним процесом. Досить часто клінічна картина коліту може супроводжувати пухлину товстого кишечника, що розвивається. Для виключення злоякісних утворень виробляють біопсію всіх підозрілих ділянок стінки кишківника.

Крім того, проводять диференціацію колітів та ентеритів. Іноді має місце запалення обох відділів кишечника. Дані для диференціальної діагностики хронічного коліту та захворювань верхніх відділів травного тракту дають ендоскопічні дослідження (колоноскопія, фіброгастродуоденоскопія), УЗД органів черевної порожнини та функціональні проби для виявлення маркерів запалення печінки та підшлункової залози.

Хронічний коліт у період загострення доцільно лікувати у стаціонарі, у відділенні проктології. Коліт інфекційної природи лікують у спеціалізованих інфекційних відділеннях. Значним елементом у лікуванні хронічного коліту є дотримання лікувальної дієти. При цьому з раціону виключають усі продукти, які можуть механічно чи хімічно дратувати слизову оболонку кишечника, їжу вживають у протертому вигляді, із частотою не менше 4-5 разів на день. Крім того, для виключення молочнокислого бродіння хворим рекомендують відмовитись від молока, з метою зниження газоутворення обмежують капусту, бобові.

З хлібобулочних виробів дозволено підсушений пшеничний несолодкий хліб. М’ясо та рибу нежирних сортів бажано вживати приготовленими на пару. При стиханні вираженої клінічної симптоматики дієту поступово розширюють. Для боротьби із запорами рекомендують включення до раціону варених овочів, фруктових пюре (киселя), хліба з висівками. Поліпшенню проходження кишкових мас сприяє рослинна олія та достатня кількість вживаної на добу рідини. Вживати фрукти та овочі у сирому вигляді у гострий період захворювання небажано. Також варто відмовитися від охолоджених страв, молочнокислих продуктів та їжі з високим вмістом кислоти. Для регуляції секреції рідини у кишечнику обмежують вживання кухонної солі.

У разі інфекційної природи коліту та для придушення патогенної бактеріальної флори, що розвинулася внаслідок дисбактеріозу, призначають антибіотикотерапію короткими курсами (препарати ципрофлоксацин, ніфуроксазид, рифаксимін). Призначення лікарських засобів провадиться лише фахівцем. Виявлення яєць глистів є показанням до призначення протигельмінтних засобів. Для полегшення болючого синдрому призначають спазмолітичні засоби (дротаверин, папаверин).

При лікуванні проктосигмоїдиту корисна місцева терапія: мікроклізми з відварами ромашки, календули, таніном або протарголом. При проктиті призначають ректальні супозиторії з беладонною, анестезином для зняття вираженої хворобливості, в’яжучі засоби (окис цинку, ксероформ). При проносах в’яжучі та обволікаючі засоби призначаються всередину (танін+альбумін, нітрат вісмуту, біла глина, відвар кори дуб, інші відвари та настої зборів, що містять дубильні компоненти). При запорах показано проведення гідроколонотерапії. Сильні спазми при коліті можуть стати показанням призначення холінолітиків.

Крім перерахованих вище засобів, при колітах можуть призначати ентеросорбенти (для боротьби з метеоризмом), ферментні препарати (при порушенні травлення в результаті ферментних недостатностей), еубіотики (для корекції дисбіозу). Хороший ефект при терапії хронічних колітів дає регулярне санаторно-курортне лікування, бальнеотерапія.

До комплексу профілактичних заходів для запобігання колітам входить збалансована раціональна дієта, своєчасне виявлення та лікування захворювань травної системи, заходи санітарно-гігієнічного режиму та дотримання правил техніки безпеки на виробництвах, пов’язаних із небезпечними хімічними отрутами.

Профілактика загострень у осіб, які страждають на хронічні захворювання товстого кишечника, крім того, включають регулярне диспансерне спостереження фахівця в галузі клінічної проктології. Працездатність хворих з даною патологією обмежена, їм варто уникати надлишкових фізичних навантажень, психо-емоційних стресів та діяльності, пов’язаної з частими відрядженнями та сприяє порушенню режиму харчування. Прогноз при своєчасному виявленні та дотриманні лікарських рекомендацій щодо лікування хронічного коліту сприятливий.