Контактний дерматит у дитини

Контактний дерматит у дитини – це запальне захворювання шкіри, яке виникає у відповідь на дію зовнішніх подразників: компонентів побутової хімії та косметики, сонячного випромінювання, соку отруйних рослин. У гострій фазі проявляється почервонінням та везикульозним висипанням на обмеженій ділянці шкіри, а в хронічній – сухістю та потовщенням шкірного малюнка. Для діагностики дерматиту проводяться збір анамнезу та фізикальне обстеження, аплікаційні тести, розширена імунограма. Лікування ґрунтується на елімінації причинного контактного фактора, а при загостренні процесу призначаються топічні глюкокортикоїди, антигістамінні препарати, цитостатики.

Контактний дерматит традиційно вважався дорослим професійним захворюванням, але останнім часом почастішали випадки хвороби серед дітей. Міжнародна статистика підтверджує, що патологія становить до 20% від усіх видів дерматитів у педіатричній практиці. Контактне ураження шкіри зустрічається у дітей будь-якого віку, але пік посідає грудний період, оскільки шкірні покриви немовлят дуже ніжні і легко реагують зовнішні подразники. Захворювання має велику клінічну значимість, що зумовлено тяжкими для дитини зовнішніми шкірними симптомами, труднощами у діагностиці та лікуванні.

Етіологічними факторами контактних дерматитів виступають сотні різних речовин. Найчастіше у дитини виникає реакція на:

• агресивні компоненти доглядової косметики та миючих засобів;
• консерванти та стабілізатори у складі їжі;
• хімічні речовини з рослин.

Менш поширеними причинними факторами є гума, метали (нікель, хром, алюміній), лікарські препарати для місцевого застосування (антибіотики, анестетики, протизапальні).

Сонячне випромінювання здатне викликати симптоми контактного дерматиту, який найчастіше розвивається за фотоалергійним типом. При цьому неприємні реакції виникають у разі нанесення кремів для тіла або лікарських препаратів, які, потрапляючи під прямі промені ультрафіолету, розпадаються до токсичних компонентів. Це досить поширене явище у педіатрії, тому лікарям складно розрізнити класичні фототоксичні та фотоалергічні реакції.

Контактний дерматит у дітей протікає за алергічним (80%) або ірритантним (20%) механізмом. У першому випадку формування хвороби складається із двох послідовних фаз. Спочатку, коли етіологічний фактор вперше контактує з епідермісом, відбувається сенсибілізація. У тканинах синтезуються хімічні сполуки, які реагують з периферичними клітинами імунної системи та збільшують кількість Т-лімфоцитів.

На етапі активізації, при повторному контакті з факторами, що провокують, в процес залучаються сенсибілізовані Т-лімфоцити. Вони виробляють інтерлейкіни, які залучають макрофаги до осередку поразки. Протягом 18-96 годин у дитини відбувається класична алергічна реакція 4 (клітинного) типу. За цією ж схемою розвивається фотоалергічний контактний дерматит.

Ірритантний дерматит відрізняється неімунологічним патогенезом. У його патогенезі ключову роль грає прямий токсичний вплив хімічного агента на ділянку шкірного покриву. Як наслідок починається гострий чи хронічний запальний процес, який обумовлений цитокінами та NK-клітинами. Інтенсивність шкірної реакції визначається силою та тривалістю контактного впливу етіологічного фактора.

При контактному дерматиті основною ознакою є болісний свербіж, який змушує дитину розчісувати уражене місце до крові. На шкірі з’являються стійке почервоніння та набряклість, формуються дрібні бульбашки, заповнені прозорим вмістом. Висип має характерну локалізацію та конфігурацію (у вигляді смуг, кілець), що вказує на область контактної взаємодії з провокуючим фактором.

Зовнішні прояви контактного дерматиту можливі на будь-якій ділянці тіла, але, як правило, вони виявляються на кистях та передпліччя. Ці зони першими стикаються з потенційними алергенами. Висипання і почервоніння в більшості випадків носить обмежений характер і утворюється на тих місцях шкірних покривів, які контактували з дратівливим агентом. При хронізації процесу спостерігаються сухість та ліхеніфікація (потовщення малюнка шкіри).

Окремим варіантом захворювання є пелюшковий дерматит, що зустрічається у немовлят, які постійно перебувають у підгузках. Поразка шкіри найбільше виражено в межягодичной складці, на лобку, навколо анального отвору. Батьки помічають почервоніння та припухлість, прищики з прозорим або каламутним вмістом. При сильному терті памперса про шкіру висипання переходять у мокнучі ерозії.

Якщо лікування не проводиться, хвороба перетворюється на хронічну фазу з періодичними загостреннями. Згодом цьому тлі формується справжня екзема. Поширений наслідок контактного дерматиту – піодермія, яка з’являється внаслідок занесення інфекції через шкірні розчісування. У ураженій зоні утворюються множинні гнійничкові висипання. Коли їх стає занадто багато, може порушуватись загальний стан дитини.

Під час обстеження дитячий дерматолог докладно збирає анамнез хвороби: коли почалися симптоми, із чим, на думку дитини чи батьків, вони пов’язані, як часто виникають загострення. Оглядаються шкірні покриви, у яких виявляються гіперемія, ексудація, висипання. Ці дані дозволяють поставити попередній діагноз. Щоб призначити лікування, необхідно дізнатися про причину дерматиту, тому застосовуються такі діагностичні методи:

• Аплікаційні тести. Дослідження має високу значущість у дітей із контактним дерматитом та безпечно для виконання у будь-якому віці. Дерматологи оцінюють реакцію на типові провокуючі агенти після їхньої експозиції на шкірі протягом 24-48 годин. Чутливість та специфічність методу досягає 80%.
• Фотопатч-тести. Модифікацію аплікаційного дослідження показано при підозрі на дерматит, спровокований сонячними променями. Фахівці порівнюють реакцію шкіри, змащеною фотоалергенами, на наявність та відсутність ультрафіолетового опромінення.
• Прик-тести. Внутрішньошкірні проби з алергенами виконуються для диференціальної діагностики між контактним та атопічним дерматитом. Якщо шкірні ураження викликані реакцією гіперчутливості 1 типу, прик-тест буде позитивним з одним або декількома алергізуючими факторами.
• Імунограма. Дитячі алергологи-імунологи рекомендують спеціальне дослідження крові, щоб спростувати анафілактичний тип алергічної реакції та виявити системні порушення, які могли стати причиною контактного дерматиту. У результатах оцінюють кількість та співвідношення імуноглобулінів, число лімфоцитів різних класів.

Ефективне лікування дерматиту неможливе без усунення контактів із причинним фактором. Після елімінації хімічної речовини, рослини чи токсичного предмета побуту із життя дитини швидко відбувається клінічне поліпшення. Дітям, які страждають на фотодерматит, обмежують перебування на сонці. У літню пору необхідно захищати відкриті зони тіла засобами з високими значеннями фільтрів SPF.

Велику проблему сучасної педіатрії становить лікування контактного дерматиту, що з впливом нікелю. Ця речовина міститься в продуктах харчування, тому для усунення проявів шкіри підбирають елімінаційну дієту. З раціону дитини виключають консервовані продукти, житній хліб, зменшують споживання дитиною деяких свіжих овочів (моркви, капусти, огірків).

При легкому перебігу контактного запалення обмежуються симптоматичними препаратами. Для зняття набряклості та сверблячки показані антигістамінні мазі. З метою швидкого загоєння пошкодженого шкірного покриву використовують засоби декспантенолом. При розчісуваннях і мокнути ефективно лікування місцевими кремами з цинком, які мають підсушує і в’яжучою дією. При тяжкій формі патології для посилення терапії призначаються етіопатогенетичні препарати:

• Глюкокортикоїди. Місцеві засоби у формі мазей та кремів швидко усувають запальне ураження шкіри, знімають свербіж та дискомфорт. Лікування спрямоване на зниження активності імунних клітин, тому глюкокортикоїдні препарати ефективні за алергічної форми контактного дерматиту.
• Цитостатики. Ліки добре діють при тяжкому та безперервно рецидивному перебігу хвороби, особливо при локалізації вогнищ на шкірі кистей рук. Ефективність такої терапії у дітей підтверджена кількома незалежними дослідженнями.
• Антибіотики. При ускладненні дерматиту бактеріальною інфекцією проводиться лікування протимікробними мазями. Вони швидко пригнічують зростання патогенної флори, усувають висипання гнійного типу і створюють сприятливі умови для ліквідації загострення.

Імовірність одужання залежить від можливості елімінації факторів, що провокують. Якщо вдається повністю усунути причину контактного дерматиту з повсякденного життя, лікування дитини проходить успішно і прогноз сприятливий. Побоювання вселяє важкий контактний дерматит, що стосується великих ділянок шкіри, етіологічні чинники якого не вдається виявити.

Профілактика захворювання у немовлят включає ретельну гігієну промежини, підбір гіпоалергенних продуктів для догляду за тілом, використання кремів та присипок під памперс, щоб запобігти натирання. Основу профілактики у всіх віках становить обмеження контактів із потенційно небезпечними факторами (хімікати, косметика, деякі рослини), які зазвичай викликають дерматити.