Кропив’янка

Кропив’янка (така назва хвороби зумовлена зовнішньою схожістю ознак з наслідками опіку від кропиви) — це шкірне захворювання, що характеризується набряком дерми, викликаним розширенням і підвищеною проникністю кровоносних судин, що виявляється утворенням характерних пухирів. Симптоми кропив’янки можуть тривати протягом певного періоду і, ґрунтуючись на їх тривалості, вона класифікується на гостру (що триває менше 6 тиж, відзначається в ²/₃ випадків) та хронічну кропив’янку (що триває 6 тиж або довше).

Це захворювання є одним із найпоширеніших у світі, з алергічними епізодами, які відзначають у значної кількості населення (15–25%). У близько 25% пацієнтів хвороба має хронічний перебіг. У дорослих кропив’янка діагностується частіше порівняно з дітьми, серед пацієнтів із цим захворюванням переважають жінки. Також відзначається зв’язок між кропив’янкою та іншими алергічними захворюваннями, що вказує на їх взаємозв’язок та загальну схильність до алергічних реакцій.

Кропив’янка виникає через вивільнення різних вазоактивних речовин, таких як гістамін, брадикінін, калікреїн та інших з мастоцитів та базофілів у верхніх шарах шкіри. Ці речовини викликають дилатацію капілярів та венул, що призводить до формування внутрішньошкірного набряку. У деяких випадках набряк може бути зумовлений лейкоцитарною інфільтрацією. Особливу увагу слід звернути на ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), який може виникнути в глибоких шарах дерми (зачіпаються ділянки з пухкою підшкірно-жировою клітковиною — повіки, шия, горло і нижня частина обличчя) внаслідок кропив’янки. Цей стан серйозний і небезпечний, оскільки може призвести до обмеження дихання і навіть смерті.

Патофізіологічні механізми кропив’янки можуть бути як імунними, так і неімунними. В імунному механізмі активація мастоцитів та базофілів відбувається внаслідок зв’язування антитіл, таких як імуноглобулін E (IgE), з алергенами або іншими стимуляторами. Це призводить до вивільнення вазоактивних речовин та розвитку симптомів кропив’янки.

Неімунні механізми можуть бути пов’язані з фізичними факторами, такими як тиск, тертя, холод або тепло, які можуть безпосередньо стимулювати мастоцити та базофіли та викликати вивільнення вазоактивних речовин.

В обох випадках активація мастоцитів і базофілів призводить до розвитку еритематозних плям, що сверблять на шкірі та характеризуються чіткими контурами. Крім того, активація може призвести до розвитку ангіоневротичного набряку, який виявляється набряком обличчя, губ, кінцівок чи статевих органів. У деяких випадках ангіоневротичний набряк може призвести до загрози для життя, особливо якщо розвивається обструкція дихальних шляхів.

Поетапний механізм виникнення кропив’янки:

• в організмі людини знаходяться гладкі клітини (лаброцити), які відіграють роль активаторів запалення та розвитку кропив’янки;
• при першому контакті з алергеном в організмі відбувається сенсибілізація, тобто формується імунна чутливість до алергену;
• внаслідок сенсибілізації починає вироблятися гістамін — важливий медіатор запальної відповіді;
• гістамін накопичується в гладких клітинах, і коли його кількість досягає критичного рівня, клітинна мембрана руйнується;
• вивільнений гістамін потрапляє в кров і викликає патологічні зміни в організмі, що проявляються характерними симптомами кропив’янки, такими як почервоніння, набряки та інші ознаки запалення.

Цей механізм схожий на інші алергічні стани і пояснює, чому при повторному контакті з алергеном у людини виникає алергічна реакція.

Розуміння патофізіології кропив’янки допомагає у виборі ефективного лікування та розробці стратегій профілактики, контролю симптомів та запобіганні ускладненням.

Класифікація:

1. За тривалістю симптомів:

— гостра (70% усіх випадків; наслідок реакцій гіперчутливості І типу);

— хронічна (30% усіх випадків).

Гостра кропив’янка проявляється після контакту з подразником, вживання певних продуктів харчування, застосування препаратів, інфекційних захворювань чи укусів комах.

Хронічна кропив’янка рідко виникає після взаємодії з подразником, що ускладнює її діагностику шляхом тестування на алергени. Може тривати кілька років.

2. Класифікація кропив’янки також ґрунтується на її етіології:

— ідіопатична кропив’янка (причина невідома) включає гостру та хронічну форми — як з ангіоневротичним набряком, так і без нього;

— індукована кропив’янка, що виникає у відповідь на певні фактори.

Індуковані форми кропив’янки можуть бути пов’язані з фізичними стимулами. Деякі з них включають кропив’янку з посиленим дермографізмом, при якій пухирі з’являються через 1–5 хв після тертя. Холодова кропив’янка може бути викликана контактом з холодним повітрям, водою чи вітром. Відстрочена форма кропив’янки розвивається після стиснення шкіри і характеризується появою пухирів та набряку глибоких шарів шкіри через 3–12 год, які часто супроводжуються больовими відчуттями. Вібраційна кропив’янка може бути викликана впливом вібрації пневматичного молотка, а теплова кропив’янка — виникнути внаслідок локального зігрівання шкіри. Сонячна кропив’янка пов’язана із впливом ультрафіолетових променів або видимого світла на шкіру.

Крім фізичних стимулів, індукована кропив’янка включає різні форми, які можуть бути спричинені різними факторами. Одна з них — холінергічна кропив’янка, пов’язана з підвищенням температури тіла, наприклад, після фізичного навантаження чи пасивного нагрівання тіла. При цій формі кропив’янки з’являються круглі бульбашки діаметром 2–4 мм через 2–20 хв після стимуляції, і вона не пов’язана з анафілаксією. Холінергічна кропив’янка відзначається у близько 11% населення.

Ще однією формою індукованої кропив’янки є аквагенна кропив’янка, що виникає при контакті з водою.

Контактна кропив’янка пов’язана з різними речовинами, такими як латекс, харчові продукти (наприклад горіхи, риба, молюски), хімічні речовини (наприклад формальдегід в одязі, смоли, слина тварин, персульфат амонію (пероксодисульфат амонію) у косметиці та харчових продуктах). Контактна кропив’янка найчастіше має гостру форму.

Існують також різні види кропив’янки, включаючи харчову. Харчова кропив’янка може бути алергічною та викликаною різними алергенами, такими як горіхи, арахіс, риба, молюски, пшениця, яйця, молоко, соя та різні фрукти. Вона також може бути неалергічною та пов’язана з високим вмістом гістаміну або виділенням ендогенного гістаміну, що відзначається при вживанні полуниці, сиру, шпинату, баклажану, омарів та томатів. Кропив’янка, викликана харчовими добавками, — також один із видів харчової кропив’янки.

Крім харчової кропив’янки, існують інші її форми. Постмедикаментозна кропив’янка виникає після прийому певних препаратів, таких як пеніцилін та інші β-лактамні антибіотики, місцеві анестетики. У дітей кропив’янка може розвиватися як реакція на вакцинацію. Вона також може бути неалергічною та пов’язана з прийомом препаратів, таких як ацетилсаліцилова кислота та інші нестероїдні протизапальні препарати, рентгеноконтрастні речовини, опіоїди та міорелаксанти.

Кропив’янка може бути викликана й інгаляційними алергенами, хоча це відзначається рідко. У деяких пацієнтів з алергічним синдромом ротової порожнини, які сенсибілізовані до інгаляційних алергенів, симптоми кропив’янки можуть виникати внаслідок перехресної реакції з харчовими алергенами. Інші причини кропив’янки включають укуси або ужалення перетинчастокрилими комахами, інфекційні захворювання (такі як вірусні гепатити, мононуклеоз, ВІЛ, паразити шлунково-кишкового тракту), хронічну аутоімунну кропив’янку, сироваткову хворобу, аутоімунні захворювання (наприклад хвороба Хашимото, системний червоний вовчак, змішане сполучнотканинне захворювання), кропив’янку у вагітних, асоційовану зі злоякісними пухлинами, гіперпаратиреозом та рідкісними генетичними захворюваннями, такими як синдром Макла — Уельса.

Незалежно від форми та різновиду, кропив’янка характеризується свербежем та дискомфортом.

Клінічна картина та перебіг кропив’янки

При кропив’янці бульбашки зазвичай сверблять, іноді можуть бути болючими або пекучими. Вони мають фарфорово-білий або рожевий колір і практично завжди оточені почервонінням. Бульбашки швидко з’являються і зазвичай зникають протягом 24 год без змін на шкірі. Вони можуть зливатися, набувати різних форм і займати значні ділянки шкіри. Характеристики бульбашок при кропив’янці можуть вказувати на їх етіологію:

1. Вид (розміри, форма) пухирів може вказувати на певну форму кропив’янки. Наприклад, маленькі бульбашки розміром 1–3 мм із широкою червоною облямівкою можуть свідчити про холінергічну кропив’янку.
2. Розташування бульбашок також може бути характерним для певної форми кропив’янки. Наприклад, контактна кропив’янка може з’являтися на місці контакту з алергеном, а холодова або сонячна — на відкритих ділянках шкіри, що піддаються впливу холоду або сонячного світла. Кропив’янка, викликана стиском шкіри, може виявлятися в місці натискання, а аспіринова — на волосистій частині голови, шиї та на верхній частині грудної клітки.
3. Час, що минув від контакту з подразником до появи бульбашок, також може допомогти у визначенні типу кропив’янки. Наприклад, якщо бульбашки з’являються через кілька хвилин або кілька годин після контакту, це може вказувати на алергічну або індуковану кропив’янку. Якщо бульбашки з’являються через 3–12 год, це може свідчити про кропив’янку, викликану стисненням, а якщо поява бульбашок займає кілька днів, це може вказувати на кропив’янку при сироватковій хворобі.

Діагностика кропив’янки

Діагностика кропив’янки відіграє важливу роль у визначенні її причини. Для встановлення діагнозу кропив’янки необхідно зібрати ретельний анамнез, що включає інформацію про локалізацію, поширеність, розмір і зовнішній вигляд висипу, а також про можливі провокуючі фактори. Дослідження органів та систем допоможе виявити асоційовані симптоми та ознаки, що вказують на наявність системних захворювань чи ускладнень. Об’єктивне обстеження включає огляд шкірного покриву, перевірку стану органів та систем, а також неврологічне та опорно-рухове обстеження.

У процесі діагностики слід звернути увагу на такі аспекти анамнезу:

1. Визначення часу та обставин появи кропив’янки вперше.
2. Оцінка частоти епізодів кропив’янки та їх тривалості.
3. Встановлення зв’язку з подорожами, способом проведення відпустки чи вихідних.
4. Характеристика бульбашок, включаючи їх розміри, форму та розташування.
5. Дослідження на наявність супутнього ангіоневротичного набряку.
6. Інформація про ліки та інші речовини, у тому числі призначені лікарем препарати, доступні без рецепта, лікарські рослини, вітаміни та дієтичні добавки.
7. Визначення зв’язку між появою кропив’янки та контактом з їжею.
8. Оцінка зв’язку симптомів з потенційними фізичними факторами, такими як експозиція до низької або високої температури, сонячне світло, фізичне навантаження або потовиділення.
9. Інформація про вірусні інфекції дихальних шляхів, печінки, інфекційний мононуклеоз.
10. Встановлення контакту з тваринами.
11. Дослідження професійного контакту з алергенами чи подразнювальними речовинами, включаючи латекс, інші гумові вироби та косметичні засоби.
12. Визначення наявності недавніх укусів чи ужалення комахами.
13. Встановлення контактної чи інгаляційної експозиції до алергену.
14. Визначення наявності імплантації протезів/імплантів під час хірургічних втручань.
15. Вивчення симптомів, що належать до різних органів та систем, для виключення аутоімунних захворювань, лімфопроліферативних пухлин, гормональних порушень, хвороб шлунково-кишкового тракту тощо.
16. Дослідження сімейного анамнезу кропив’янки та атопії.
17. Оцінка зв’язку з менструальним циклом.
18. Облік психічного стресу та психічних захворювань, які можуть посилювати шкірні прояви кропив’янки.
19. Встановлення шкідливих звичок, таких як куріння (вживання ароматизованого тютюну), вживання алкоголю чи канабіноїдів.
20. Перевірка раніше проведених діагностичних досліджень.
21. Оцінка реакції на попереднє лікування.

Дослідження (додаткові)

Додаткове обстеження може бути необхідним при рецидивуючій або персистуючій кропив’янці. Шкірні алергічні проби допомагають виявити алергени, що викликають кропив’янку. Рутинні лабораторні дослідження, такі як загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові та визначення рівня тиреоїдстимулюючого гормону, можуть бути проведені для виключення асоційованих захворювань та оцінки загального стану пацієнта.

Для підтвердження діагнозу кропив’янки та виявлення можливих основних захворювань можуть бути проведені такі допоміжні дослідження:

1. Дослідження крові, що включає загальний аналіз крові з мазком, визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) та основних біохімічних показників. Також може бути проведено загальний аналіз сечі.
2. Визначення абсолютної кількості еозинофілів у периферичній крові. Еозинофілія, тобто підвищена кількість еозинофілів, може свідчити про наявність атопії чи паразитарної інвазії.
3. Дослідження на наявність антитіл до тиреопероксидази (АТПО) та антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ), а також антинуклеарних антитіл. Позитивний результат цих аналізів може вказувати на аутоімунне захворювання щитоподібної залози або системне захворювання сполучної тканини.
4. Визначення наявності кріоглобулінів та компонентів системи комплементу. Відхилення від норми внаслідок цих аналізів можуть свідчити про наявність системного захворювання сполучної тканини, злоякісної пухлини чи хронічного гепатиту.
5. Аналіз калу на паразитів (особливо у дітей).
6. Додаткові дослідження можуть бути проведені залежно від передбачуваного захворювання.

Допоміжні дослідження дадуть змогу точніше визначити причину кропив’янки та встановити основний діагноз.

Для діагностики кропив’янки та виявлення можливих етіологічних факторів можуть бути проведені такі тести та проби:

1. Шкірні скарифікаційні проби та/або визначення рівня специфічного IgE: ці тести проводять для діагностики гострої кропив’янки, якщо анамнез вказує на інгаляційний або харчовий алерген, лікарський засіб або отруту комахи як можливу її причину.
2. Аплікаційні шкірні проби: ці проби можуть бути виконані, якщо анамнез вказує на контактну кропив’янку.
3. Провокаційні проби: ці проби проводяться, якщо є підозра на певний тип кропив’янки. Деякі з провокаційних проб включають:

• поверхневу подряпину шкіри: при кропив’янці з посиленим дермографізмом почервоніння та набряк з’являються у місці подряпини протягом декількох хвилин;
• проба з льодом: застосування льоду до шкіри викликає появу пухирів після припинення дії холоду;
• проба з вологим обкладанням при температурі тіла: застосування вологого компресу на шкірі викликає появу пухирів у пацієнтів з аквагенною кропив’янкою;
• натискання: стандартизоване натискання на шкіру може викликати набряк при кропив’янці негайного або відстроченого типу;
• вібраційна проба: застосування вібрації до шкіри пацієнта;
• проба з навантаженням: проводиться для діагностики холінергічної кропив’янки, яка може бути спричинена фізичним навантаженням;
• світлова проба: експозиція шкіри світлом;
• проба з їжею: проводиться, якщо є підозра на гіперчутливість до певних поживних речовин чи харчових добавок;
• проба з лікарським засобом: проводиться для діагностики реакції на певний препарат.

4. Шкірний тест із аутосироваткою пацієнта: цей тест може бути розглянутий при діагностиці хронічної кропив’янки. Позитивний результат вказує на наявність аутоантитіл проти IgE або FcεRI.

Ці додаткові тести та проби допомагають уточнити діагноз та визначити конкретні причини кропив’янки.

5. Біопсія шкіри: можливість проведення біопсії шкіри розглядається у таких випадках:

• підозра на наявність уртикарного васкуліту: за наявності темно-червоних або фіолетових бульбашок, які відзначаються понад 24 год та часто супроводжуються хворобливістю. Важливо, що уртикарний васкуліт не належить до кропив’янки;
• підозра на мастоцитоз: може бути проведено біопсію шкіри для підтвердження діагнозу мастоцитозу;
• загальносистемні симптоми та прискорена ШОЕ: за наявності загальних симптомів та підвищеної ШОЕ може знадобитися біопсія шкіри для подальшої діагностики;
• стійка до лікування хронічна ідіопатична кропив’янка: у випадках, коли кропив’янка не реагує на стандартні методи лікування, біопсія шкіри може допомогти у встановленні діагнозу.

Важливо для дітей! Необхідно пам’ятати про важливість консультації фахівців різних напрямків при виявленні у дитини системних або алергічних захворювань, які можуть бути пов’язані з розвитком кропив’янки. Список фахівців включає інфекціоніста, отоларинголога (ЛОР-лікар), алерголога, пульмонолога, ендокринолога та інших.

Це пов’язано з тим, що деякі захворювання чи стани можуть бути тригерами чи чинниками, що зумовлюють розвиток кропив’янки в дитини. Фахівці суміжних спеціальностей допоможуть визначити можливий зв’язок між іншими (основними) захворюваннями та кропив’янкою, а також розробити відповідний план лікування та контролю захворювання.

Таким чином, спільна участь фахівців різних спеціальностей дає змогу більш повно та всебічно оцінити стан дитини, визначити фактори, що спричиняють розвиток кропив’янки, та розробити оптимальну стратегію лікування та догляду за маленьким пацієнтом.

Діагностичні критерії

Діагноз кропив’янки зазвичай встановлюється на основі характерних уражень шкіри, а етіологія — на основі анамнезу та додаткових досліджень. Однак причину хронічної кропив’янки вдається з’ясувати лише у близько 20% випадків.

Диференційна діагностика

Важливо виключити серйозні захворювання, які можуть супроводжуватися кропив’янкою. Крім цього, слід враховувати такі можливі діагнози:

• легка форма мультиформної еритеми: характеризується появою кільцеподібного висипу на руках, ногах та інших частинах тіла після продромальних симптомів;
• бульозний пемфігоїд: рідкісне аутоімунне захворювання шкіри, яке може виявлятися у вигляді бульозного висипу;
• герпетиформний дерматит: бульозне захворювання шкіри, що супроводжується свербежем та часто ускладнюється безсимптомною глютеновою ентеропатією;
• медикаментозний висип: висип, викликаний прийомом певних лікарських засобів.

Ці діагнози потребують подальшої диференційної діагностики для виключення їх наявності.

Лікування (загальні поради)

1. Уникайте відомих провокуючих факторів, таких як алергени чи фізичні фактори. У разі харчової кропив’янки рекомендується дотримуватися дієти, виключити харчові алергени. Шкірні зміни зазвичай зникають протягом 2–3 тиж після виключення провокуючого фактора.
2. Уникайте неспецифічних чинників, які можуть посилити або викликати кропив’янку, таких як певні препарати (наприклад ацетилсаліцилова кислота, інші нестероїдні протизапальні препарати, опіоїди), алкоголь та стрес.
3. Лікуйте основне захворювання, якщо кропив’янка є вторинним проявом.

Лікування гострої форми кропив’янки

За відсутності встановленого подразника лікар зазвичай призначає медикаментозне лікування та рекомендує зміни способу життя та дієту.

У лікуванні гострої кропив’янки із встановленим подразником застосовуються такі підходи:

• повне усунення контакту з подразником;
• уникнення стресових ситуацій;
• виключення перегрівання чи переохолодження тіла;
• зниження фізичного навантаження;
• збалансоване харчування;
• підвищення якості життя.

Якщо набряк занадто сильний або висип супроводжується нестерпним свербежем, лікар може призначити прийом антигістамінних препаратів. Ці препарати також застосовують при хронічній формі кропив’янки.

У разі тривалого перебігу захворювання з вираженими гострими симптомами може бути розглянута алергенспецифічна імунотерапія. Цей метод лікування допомагає зменшити вираженість свербежу та знизити ризик рецидиву.

Якщо стандартна доза препаратів недостатня для усунення симптомів (наприклад свербіж та набряклість не зникають), лікар може підвищити дозу для більш ефективного контролю симптомів. Якщо після зникнення пухирів на шкірі залишилися синці, то може знадобитися додаткове обстеження та альтернативне лікування.

Дії (перша допомога) при ангіоневротичному набряку:

• при ангіоневротичному набряку, що поширюється на ротоглотку або інші ділянки дихального тракту, необхідно негайно ввести підшкірно адреналін у дозі 0,3 мл 1:1000 розчину;
• після цього пацієнта слід доставити до стаціонару для подальшого лікування та спостереження;
• при виписці пацієнта зі стаціонару рекомендується надати йому шприц-ручку з адреналіном та навчити його застосовувати цей лікарський засіб.

Ці заходи спрямовані на забезпечення негайної допомоги при ангіоневротичному набряку, який може бути серйозним та потребувати медичного втручання.

Перша допомога дитині при кропив’янці

При наданні першої допомоги при кропив’янці у дитини першочерговим завданням є визначення та усунення провокуючого фактора, такого як їжа, одяг, пральний порошок та інші. Потім слід зосередитися на зменшенні вираженості свербежу, щоб запобігти пошкодженню шкіри. Для цього рекомендується одягати захисні рукавички на руки малюка, підстригати нігті, пояснити дитині небезпеку розчісування шкіри. Також можна нанести місцевий протиалергічний або охолоджувальний гель на ділянки, які сверблять, або прикласти прохолодний компрес.

Важливо відзначити, що антигістамінні та гормональні препарати системної дії не повинні застосовуватися без консультації з лікарем, оскільки це може ускладнити діагностику та погіршити стан дитини.

У разі розвитку набряку, утрудненого дихання або інших серйозних симптомів необхідно викликати екстрену медичну допомогу або доставити дитину до найближчого лікувального закладу.

Щодо купання хворої дитини з кропив’янкою в більшості випадків це припустимо, якщо кропив’янка не викликана аквагенним подразником. Важливо дотримуватися певних рекомендацій, таких як використання води з температурою не вище 37 °C, уникнення мочалок та гігієнічних засобів з барвниками та ароматизаторами, обмеження часу купання до 10 хв, погодити з лікарем застосування відварів трав або перманганату калію (так званої марганцівки), а також обережно витирати шкіру рушником без тертя.

Купання в прохолодній воді допомагає зменшити вираженість свербежу і може сприяти загальному поліпшенню стану, якщо причиною кропив’янки є контакт з алергеном на шкірі. Однак кожен випадок кропив’янки у дитини унікальний, тому рекомендується обговорити відповідні заходи першої допомоги та купання з педіатром чи іншим вузьким фахівцем.

Лікування (фармакологічне)

Антигістамінні препарати — це основне симптоматичне лікування більшості пацієнтів. Рекомендується призначати пероральні блокатори H₁-рецепторів, які не викликають сонливості. При недостатній ефективності можна підвищити дозу препарату (допустимо до 4-кратного підвищення рекомендованої дози). Список антигістамінних препаратів з підтвердженою ефективністю в лікуванні кропив’янки: біластин, цетиризин, дезлоратадин, фексофенадин, левоцетиризин, лоратадин та рупатадин. Не рекомендується одночасне призначення декількох різних антигістамінних препаратів. Стандартне лікування одним антигістамінним препаратом ефективне у менш ніж 50% пацієнтів з хронічною ідіопатичною кропив’янкою. Незважаючи на призначення високих доз антигістамінних препаратів, у 25–30% пацієнтів кропив’янка може рецидивувати.

Інші лікарські препарати

1. Монтелукаст: може бути ефективним при лікуванні хронічної ідіопатичної кропив’янки, проте дані щодо його ефективності неоднозначні. Рекомендується призначати по 10 мг увечері.
2. Циклоспорин: ефективний у лікуванні кропив’янки, резистентної до антигістамінних препаратів, але через можливі побічні ефекти рекомендується застосовувати тільки у тяжких випадках хронічної кропив’янки, особливо у пацієнтів, які часто приймають системні глюкокортикостероїди.
3. Омалізумаб: моноклональне антитіло проти IgE. Ефективно в лікуванні хронічної ідіопатичної кропив’янки та інших видів кропив’янки, таких як механічна, холінергічна, сонячна та холодова кропив’янка. Рекомендована доза становить 150–300 мг на місяць, незалежно від початкового рівня IgE у крові.
4. Глюкокортикостероїди (ГК): рекомендується призначати ГК при лікуванні сироваткової хвороби та виважено розглянути їх застосування при інших формах хронічної кропив’янки, які не піддаються лікуванню антигістамінними препаратами. Рекомендована доза преднізолону (або еквівалентного ГК) залежить від інтенсивності симптомів, наприклад, 30–40 мг вранці протягом декількох днів, потім поступово знижувати дозу на 5 мг кожні 3 тиж до відміни препарату.

Специфічне лікування

1. Холодова кропив’янка: рекомендується профілактичне призначення антигістамінних препаратів, особливо ципрогептадину, або доксепіну.
2. Холінергічна кропив’янка: рекомендується призначення антигістамінних препаратів.
3. Відстрочена кропив’янка внаслідок стиснення: рекомендується призначення антигістамінних препаратів, можливе короткочасне застосування ГК, дапсону, нестероїдних протизапальних препаратів або сульфасалазину.

Необхідно враховувати, що лікування слід проводити під наглядом лікаря, і рекомендується консультація фахівця перед початком або зміною лікування.

Профілактика кропив’янки у дітей

Рекомендації

• Не вводити прикорм раніше 6 міс та узгоджувати з педіатром схему введення нових продуктів харчування для дитини.
• Уникати вживання певних продуктів харчування у дітей віком до 2–3 років, таких як шоколад, полуниця, мандарини, лимони, копченості, чорниця, екзотичні фрукти та овочі, маринована консервація та інші потенційні алергени.
• Контролювати алергічні захворювання, що вже є у дітей.
• Обережно застосовувати лікарські засоби без призначень лікаря, у тому числі безрецептурні препарати.
• Також не вживати дієтичних добавок без погодження з лікарем.

При терапії антибактеріальними або іншими системними препаратами не слід давати дитині антигістамінні препарати до появи алергії, щоб не замаскувати симптоми небажаних реакцій.

Крім того, необхідно:

• захистити дитину від контакту з відомими алергенами;
• підтримувати комфортну температуру в кімнаті, де знаходиться та спить дитина;
• уникати сильних ароматів та барвників у косметичних та мийних засобах;
• обмежити присутність дитини у приміщеннях із сильними запахами фарб та лаків;
• запобігати стресу та надмірному фізичному навантаженню;
• серйозно ставитися до терапії як вірусних, так і бактеріальних захворювань;
• приділяти увагу фізкультурі, загартуванню.

Також рекомендується обстежити ендокринну систему дитини.

Ці рекомендації можуть бути загальними і не замінюють консультацію з педіатром або іншим вузьким фахівцем. Батьки завжди повинні обговорювати будь-які медичні питання та рекомендації з кваліфікованими лікарями.

Висновок

Кропив’янка є поширеним дерматологічним захворюванням, що характеризується появою еритематозних бляшок на шкірі, які сверблять. Патофізіологія кропив’янки пов’язана з активацією мастоцитів та вивільненням вазоактивних речовин. Діагностика кропив’янки включає анамнез, об’єктивне обстеження та, за необхідності, додаткові дослідження. Лікування кропив’янки залежить від її форми і може включати застосування антигістамінних препаратів, імуномодуляторів та глюкокортикостероїдів. Раннє звернення до лікаря та своєчасне лікування сприяють досягненню контролю над симптомами кропив’янки та підвищенню якості життя пацієнтів.