Криза трьох років

Криза трьох років – перехідний етап психічного розвитку між раннім та дошкільним віком. Характеризується кардинальною перебудовою структури особистості – дитина починає усвідомлювати наявність волі (довільності), активності, здатності робити вибір, діяти самостійно. Криза проявляється емоційно-поведінковими симптомами: негативізмом, упертістю, норовливістю, свавіллям, протестними реакціями, деспотизмом. Діагностика виконується психіатром, психологом з допомогою розмови, спостереження. На консультаціях батькам розповідають про засоби корекції проявів кризи.

Кризові періоди розвитку відрізняються від стабільних виникненням якісних змін психіки, наявністю конфлікту між новими потребами дитини та усталеними соціальними відносинами, формами діяльності. Ознаки кризи трьох років спостерігаються між 2,5 та 3,5 роками, результатом стає психологічне відділення дитини від мами, тата, старших сестер, братів. Ступінь вираженості, інтенсивності симптомів коливається від ледь помітних примх до регулярних частих істерик, постійного негативізму, опору дорослим. Незалежно від особливостей течії перехідний період завершується появою новоутворень, необхідні подальшого правильного розвитку – самосвідомості, вольових якостей, самостійності.

Дитина прагне встановлення правил, норм, вибудовування відносин на основі соціальних ролей, особистісних якостей. У цьому батьки зберігають колишні моделі поведінки – орієнтацію на предметну діяльність, обмеження поля можливостей проявів самостійності. Конфлікт супроводжується сварками із дорослими. Виразність цього періоду визначається поєднаним впливом певних чинників:

• Авторитаризм. Прагнення дорослих встановлювати жорсткі норми, вимога безумовного підпорядкування придушує волю, самостійність малюка. Криза протікає з реакціями бунту, відкритого опору батькам.
• Гіперопіка. Надмірна батьківська турбота за умов становлення особистості дитини, зростання самостійності стає причиною негативізму, норовливості, непослуху. Інтенсивність гіперопіки безпосередньо корелює із тривалістю, яскравістю кризи.
• Склад сім’ї. За наявності братів, сестер, які беруть участь у вихованні, криза протікає зазвичай легше. Дитина має більше можливостей, варіантів вибудовування стосунків. Сиблінги виявляються гнучкішими, швидше змінюють поведінку.
• Темперамент. Інтенсивність, стійкість, легкість виникнення емоційних реакцій частково визначаються вродженими особливостями нервової системи. Конфлікти провокують більший відгук у холериків, меланхоліків.
• Стан здоров’я. Виразність емоційно-поведінкових відхилень визначається наявністю захворювань дитини. Болючі діти часто відчувають підвищену залежність від матері, розвиток самостійності затримується, криза настає пізніше, протікає згладжено. При неврологічних захворюваннях дисбаланс процесів збудження-гальмування проявляється більшою емоційною нестійкістю, гіпертрофованістю кризових проявів.

Новоутвореннями кризи є новий рівень самосвідомості, самостійність, вибудовування соціальних відносин, вольове регулювання діяльності. Позитивні зміни приховані за негативними симптомами – непослухом, норовливістю, капризами, істериками. Основою емоційних, поведінкових порушень стає невідповідність соціальних обставин потребам, можливостям дитини, що змінилися. Мотивація вчинків тепер пов’язана не зі змістом ситуації, а відносинами.

Соціальна позиція малюка перебудовується, він починає відокремлювати себе від дорослих не фізично, як у період кризи 1 року, а психологічно. Виникає уявлення себе як особистості, формується образ «Я» як система бажань, потреб, волі, активності. Для апробування нових можливостей дитина протиставляє свої дії діям дорослих – сперечається, упирається, відмовляється. Спрямованість вчинків визначається особистістю, а чи не бажаннями дитини, як раніше.

Перебіг кризового етапу описується «семизірком симптомів» (Л. С. Виготський). У трирічному віці поведінка дітей відрізняється впертістю, негативізмом, свавіллям, норовливістю, протестами, знеціненням, деспотизмом. Негативізм – негативна відповідь, відмова, спричинена ситуацією взаємодії з дорослим. Реакції виникають вибірково до певних людей. Відмінність негативізму від звичайного непослуху – афект і дію розділені: дитина хоче виконати запропоновану діяльність (піти погуляти, послухати казку), але відмовляється. Негативізм дозволяє виділити власні мотиви, виявити самостійність.

Упертість супроводжується стійкою тенденцією до діяльності, обраної дитиною. Соціальний аспект – пред’явлення вимог дорослому, невідступне дотримання власних слів, обіцянок. Для малюка важливо залишатися прихильним до свого рішення, незважаючи на обставини (замерз, але додому не заходить). Відмінність упертості від наполегливості – дотримання обраної дії всупереч власним бажанням, проханням дорослого. Строптивість – негативна тенденція проти норм виховання, життя, системи відносин. Дитина демонструє невдоволення щодо ігор, щоденних ритуалів, способів проведення дозвілля, відвідування дитячого садка. Цією реакцією він акцентує свою думку.

Потреба виявляти самостійність реалізується свавіллям – демонстрацією ініціативи дії, неадекватної можливостям, умовам. Необхідність поваги, визнання думок, бажань дитини реалізується реакціями протесту. Бажання продемонструвати волю, незалежність, самостійність виражається провокацією конфліктів із дорослими. Часті сварки призводять до знецінення. Дитина визнає малозначущість, неважливість людей, речей, діяльності, якою захоплювався раніше. Починає лаятись, дражнити, обзивати батьків, ламати улюблені іграшки. Прагнення деспотизму виникає як потреба управляти оточуючими, панувати. Виявляється наказами батькам, ревнощами, маніпуляціями.

Криза супроводжується змінами відносин, емоційної сфери, системи цінностей дитини. Інтенсивні глибокі переживання формують внутрішні та зовнішні конфлікти. Складний період здатний спровокувати невротичні реакції. У дітей розвивається енурез, нічні страхи, кошмари, заїкуватість. Останні загострення кризи проявляється істеричними нападами: дитина кричить, плаче, падає на підлогу, стукає кулаками, вигинається дугою. Під час істерики існує ризик травм. Затяжна криза призводить до формування істеричних рис особистості – симптоми стають властивостями характеру дитини.

У більшості випадків криза проходить без втручання лікарів, дорослі сприймають зміни у поведінці дитини як природний етап розвитку, що завершується самостійно. При виражених симптомах батьки звертаються за консультацією до фахівців – психолога, невролога, психіатра. Діагностика проводиться клінічними та фізичними методами:

• Розмова. Клінічний опитування дозволяє з’ясувати анамнез, час початку симптомів, їх частоту, вираженість, тривалість. Ключові маркери кризи – негативізм, впертість, норовливість, свавілля.
• Спостереження. У процесі розмови фахівець спостерігає за поведінкою малюка. Найбільш чітко симптоми виявляються при випадковій взаємодії батьків та дитини.
• Огляд. При гіпобулічних нападах (істериках, судомах) лікар-невролог проводить фізичне обстеження. Оцінює чутливість, м’язову силу, тонус, рефлекси, координацію рухів. Здійснює диференціальну діагностику кризи з неврологічними захворюваннями.

Подолання негативних симптомів кризи відбувається швидше при зміні ставлення до малюка, що подорослішає, прийнятті його нових потреб, можливостей. Психологи проводять індивідуальні консультації, групові лекції, розповідаючи батькам про прийоми спілкування, взаємодії з дитиною, організацію проведення часу. Загальні принципи:

• Заохочення самостійності. Маляті, який виявляє бажання діяти поодинці, не потрібно допомагати. Необхідно подбати про безпеку, похвалити за успіх, підтримати при невдачі, запропонувати допомогу у формі питання.
• Оцінка вчинків. Не можна обзивати дитину, давати «ярлики» (жадина, шкода, зануда, злий). Карати, звітувати треба за дії.
• Збереження спокою. Крики, роздратування дорослого посилюють емоційні напади малюка. Слід демонструвати врівноваженість, спокійно озвучувати відмову, відповідати вимогам.
• Надання права вибору. У щоденних побутових питаннях варто враховувати думку дитини. Вибір мультфільму, напою, книги, місця прогулянки рекомендується надати малюкові.
• Аналіз ситуації. Після конфлікту, суперечки, істерики необхідно спокійно обговорити переживання малюка, поділитися власними емоціями. Під час таких обговорень дитина вчиться розуміти, вербально висловлювати почуття, думки, стан.

При правильній корекції взаємин з дитиною, що підростає, криза трьох років проходить більш згладжено, спокійно, завершується через кілька місяців. Новоутворення даного етапу розвитку є психологічна емансипація дитини від дорослого, поява самооцінки, оцінки власних дій. Активно розвиваються вольові якості, самостійність, ускладнюються соціальні відносини. Профілактика затяжного перебігу кризи, невротичних і психопатичних ускладнень полягає у створенні нових умов розвитку – вибудовуванні відносин з урахуванням потреб дитини, що змінюються.