Латеральний епікондиліт (“Лікоть тенісиста”, Зовнішній епікондиліт, Епікондиліт зовнішнього надвиростка плечової кістки)

Латеральний епікондиліт – Це запалення в області прикріплення м’язів до зовнішнього надмищел плеча. Захворювання виникає внаслідок м’язового перенапруги. Розвивається поступово. Супроводжується зниженням сили розгиначів кисті та пальців, печінням або болем по зовнішній поверхні ліктя. Діагноз виставляється виходячи з клінічних даних, під час диференціальної діагностики може призначатися рентгенографія та інші інструментальні дослідження. Лікування зазвичай консервативне: спокій, анальгетики, протизапальні препарати, надалі – спеціальні вправи. При тривалому перебігу та неефективності консервативної терапії виконуються хірургічні операції.

Латеральний епікондиліт – запальний процес області ліктя, у місці, де м’язи прикріплюються до зовнішнього надвиростка плеча. У травматології та ортопедії досить поширена патологія, частіше виявляється у віці 30-50 років. Хворіють переважно спортсмени і люди, яким через побутові або професійні обов’язки часто доводиться виконувати інтенсивні рухи руками, що повторюються. Як правило, страждає «провідна» кінцівка – ліва у шульг і права у правшів. В окремих випадках уражаються обидві верхні кінцівки.

Латеральний епікондиліт часто є наслідком неправильної техніки удару під час тенісу, тому хворобу називають «ліктем тенісиста». Однак цим захворюванням страждають не тільки спортсмени, а й люди, яким доводиться довго тримати розігнуту руку на вазі або багаторазово піднімати що-небудь випрямленим пензлем. Латеральний епікондиліт може виникати у малярів, художників, теслярів, садівників, м’ясників, кухарів, автослюсарів та людей, які виконують аналогічну роботу в побуті (наприклад, на дачі).

Латеральний надмищелок – невеликий горбок, розташований трохи вище ліктьового суглоба на зовнішній поверхні плечової кістки. Ця анатомічна освіта є місцем прикріплення декількох м’язів: короткого променевого розгинача кисті, ліктьового розгинача кисті, розгинача мізинця та розгинача пальців, які у верхній частині з’єднуються в одне загальне сухожилля. При повторюваних рухах (зазвичай – піднятті чогось витягнутим пензлем) сухожилля починає страждати від постійного навантаження. У його тканині утворюються мікророзриви. Через мікротравми сухожилля запалюється, пошкоджені клітини заміщаються сполучною тканиною. Відбувається поступове переродження сухожилля – воно збільшується в обсязі і, водночас, стає більш вразливим при навантаженнях.

Захворювання розвивається поступово, травма в анамнезі, зазвичай, відсутня. Спочатку пацієнти відзначають неприємні відчуття або незначні нестійкі болі в ділянці ліктя. У подальшому больовий синдром прогресує, біль стає постійним, віддає у передпліччя, перешкоджає виконанню побутових чи професійних обов’язків. Знижується сила м’язів-розгиначів пальців та кисті. При огляді область ліктя не змінена, набряк та гіперемія відсутні. Рухи повному обсязі. Пальпаторно визначається болючість по зовнішній поверхні ліктя з максимумом у точці, розташованій трохи назовні і допереду від зовнішнього надвиростка.

Лікування зазвичай консервативне, здійснюється ортопедом-травматологом. Метою терапії є усунення запалення, полегшення болю та зміцнення м’язів. На початковій стадії застосовують НПЗП та кріотерапію, рекомендують обмежити навантаження на суглоб. У деяких випадках використовують ортези. У подальшому призначають заняття ЛФК, що включають спочатку ізометричні, а потім ексцентричні і концентричні вправи. При наполегливому больовому синдромі виконують блокади, вводячи в запалену ділянку глюкокортикостероїдні препарати.

При латеральному епікондиліті використовують чотири методики: послаблюючу операцію Гойманна (насичення сухожилля), висічення змінених тканин з подальшою фіксацією сухожилля до кістки, видалення синовіальної сумки разом з кільцевою зв’язкою та подовження сухожилля. Операцію виконують у плановому порядку за умов ортопедичного чи травматологічного відділення під провідникової анестезією чи загальним наркозом. Після хірургічного втручання на руку накладають гіпс, у післяопераційному періоді призначають ЛФК. Вправи з опором дозволяють виконувати через місяць після операції.

Результат консервативної терапії та хірургічного лікування латерального епікондиліту, як правило, сприятливий. Більше 90% пацієнтів повністю виліковуються та повертаються до колишніх навантажень. При консервативній терапії симптоми зазвичай зникають через 3-4 тижні, поновлення значних навантажень можливе через кілька місяців. Відновлювальний період після операції триває кілька місяців. В окремих випадках після хірургічного лікування виникає слабкість м’язів, незначно чи помірно обмежується рухова активність (наприклад, при піднятті тяжкості).

Профілактика латерального епікондиліту у тенісистів включає відпрацювання правильної техніки удару, використання відповідного спорядження і фіксацію ліктя еластичною пов’язкою. Людям, що виконують рухи руками, що повторюються, рекомендують поліпшити ергономіку робочого місця, робити перерви під час роботи і по можливості обмежити навантаження на м’язи розгиначі.