Ліхеноїдний туберкульоз шкіри

Ліхеноїдний туберкульоз шкіри – одна з дерматологічних форм даного інфекційного захворювання, що найчастіше виникає як ускладнення туберкульозу інших типів та локалізацій на тлі зниженого імунітету. Симптомами є невеликі симетричні вузлики рожевого або коричневого кольору, розташовані на тулубі і вкриті білими лусочками. Діагностику ліхеноїдного туберкульозу шкіри проводять на підставі результатів огляду дерматолога або фтизіатра та туберкулінових проб, у підозрілих випадках виконують біопсію та гістологічне дослідження уражених тканин. Лікування захворювання здійснюють традиційними протитуберкульозними засобами, призначають імуностимулюючу та вітамінну терапію.

Ліхеноїдний туберкульоз шкіри, або золотушний лишай – форма туберкульозного ураження шкірних покривів, що найчастіше розвивається у дітей зі зниженим імунітетом. В окремих випадках захворювання виникає у дорослих, які страждають від різко вираженого імунодефіциту. Ліхеноїдний туберкульоз шкіри є досить рідкісним різновидом даного інфекційного захворювання. Динаміка шкірних проявів залежить від перебігу туберкульозних процесів в організмі загалом. Наприклад, при успішній терапії туберкульозу легень чи інших органів дерматологічні симптоми також зникають, рецидиви після одужання трапляються дуже рідко. Ліхеноїдний туберкульоз шкіри вважається однією з найбільш доброякісних форм ураження шкірних покривів мікобактеріями.

Цей стан найчастіше виникає як ускладнення інших дерматологічних форм туберкульозу, таких як туберкульозний вовчак, скрофулодерма та папуло-некротичний туберкульоз. Можливий також розвиток ліхеноїдного туберкульозу шкіри внаслідок активного ураження мікобактеріями легень, лімфатичних вузлів та кісткової системи. Ряд фтизіатрів та дерматологів вважають, що значну роль у виникненні цього стану відіграє не колонізація шкірних покривів власне збудником, а різновид алергічної реакції на його життєдіяльність в організмі. Цей факт підтверджують задокументовані випадки ліхеноїдного туберкульозу шкіри на тлі активного лікування туберкульозного вовчака. У процесі терапії дуже багато мікобактерій гине, елементи їх клітин потрапляють у кров, провокуючи розвиток алергічних реакцій.

Непрямим підтвердженням алергічної природи туберкульозу шкіри ліхеноїду стають спостереження, що свідчать про наявність конституційної схильності до цього захворювання. У хворих в анамнезі нерідко відзначаються різні алергічні стани – від простої кропив’янки до бронхіальної астми. Все це дає дослідникам підстави вважати, що ліхеноїдний туберкульоз шкіри є не окремою формою зараження мікобактеріями, а лише рідкісним симптомом інших форм туберкульозного процесу. Тим не менш, на сьогоднішній день в офіційній класифікації це захворювання виділяється в окремий тип.

Ліхеноїдний туберкульоз шкіри супроводжується папульозними висипаннями та вузликами, які зазвичай розташовуються на шкірних покривах тулуба симетрично по відношенню до серединної лінії тіла. Зрідка шкірні прояви розвиваються на верхніх кінцівках, шиї, обличчі, сідницях та гомілках. Папульозні елементи найчастіше асоційовані з волосяними фолікулами. Розміри вузликів при ліхеноїдному туберкульозі шкіри складають від 1-го до 3-х міліметрів, їх колір варіюється від рожевого до коричневого. Вузликові елементи часто зливаються між собою з формуванням бляшок різних розмірів та форм. На їх поверхні утворюються білі (рідше – коричневі) лусочки.

Будь-яких інших симптомів при цьому дерматологічному стані практично ніколи не спостерігається. Зрідка хворі на ліхеноїдний туберкульоз шкіри скаржаться на невелику свербіж або відчуття печіння на уражених ділянках шкірних покривів. Висипання зберігаються протягом півтора-двох місяців, після чого мимоволі дозволяються, залишаючи після себе поверхневі малопомітні рубці, ділянки гіпопігментації або атрофії шкіри. Якщо туберкульозний процес в організмі зберігається, то після дозволу вузликів можливий рецидив ліхеноїдного туберкульозу шкіри, при цьому можна помітити сезонність захворювання – особливо нові висипання виявляються в осінньо-зимовий період.

Визначення ліхеноїдного туберкульозу шкіри в дерматології проводиться на підставі огляду пацієнта, вивчення анамнезу та результатів проби Манту та діаскин-тесту. При проведенні диференціального діагнозу у спірних випадках можуть здійснювати біопсію шкірних покривів та гістологічне вивчення тканин вузликових елементів, імуноферментні аналізи (квантифероновий тест на туберкульоз, t-spot.tb).

При огляді виявляють характерні симетричні висипання на тулубі або інших ділянках тіла, вузлики розміром 1-3 міліметри та отримані внаслідок їхнього злиття бляшки. Іноді на тлі висипань при ліхеноїдному туберкульозі шкіри визначаються світлі плями і рубці, що залишилися від попередніх вузликів.

В анамнезі чи історії хвороби пацієнта обов’язково виявляється активний туберкульозний процес: ураження легень, лімфатичних вузлів, шкірних покривів (скрофулодерма, папулонекротичний туберкульоз). Практично завжди у хворих на ліхеноїдний туберкульоз шкіри визначаються ознаки зниження імунітету: підвищена частота простудних захворювань, загострення хронічних інфекційних патологій, грибкові ураження шкіри та внутрішніх органів. Алергічні проби на чутливість до туберкуліну завжди різко посилені, можуть визначатися супутні захворювання алергічної природи (кропив’янка, бронхіальна астма).

У процесі гістологічного вивчення шкірних покривів при ліхеноїдному туберкульозі виявляють помірну лімфоцитарну та гістіоцитарну інфільтрацію дерми з переважною локалізацією навколо волосяних фолікулів або потових залоз. Іноді інфільтрація набуває вигляду епітеліоїдно-клітинних гранульом, при цьому в їхньому центрі відсутні ділянки казеозного некрозу. Мікобактерії в дермі при ліхеноїдному туберкульозі шкіри виявляється рідко, що є додатковим доказом алергічної природи захворювання. Диференціальний діагноз слід проводити з сифілітичними шкірними проявами та деякими формами червоного плоского лишаю.

Істотну роль у терапії ліхеноїдного туберкульозу шкіри грає лікування основного туберкульозного процесу, який може бути локалізований у лімфатичних вузлах чи внутрішніх органах. Для цього застосовують традиційні протитуберкульозні препарати. Як правило, після успішного лікування туберкульозу шкірні прояви швидко зникають і більше не з’являються. При ліхеноїдному туберкульозі шкіри також важливо приділяти увагу імунологічному статусу пацієнта, оскільки це захворювання виникає на тлі ослаблення захисних сил організму. Для нормалізації імунітету застосовують імуностимулюючі препарати синтетичного чи рослинного походження.

Для посилення опірності організму до туберкульозного ураження використовують вітамінно-мінеральні комплекси, спеціальну дієту зі зниженим вмістом солі та високою кількістю білків. При ліхеноїдному туберкульозі шкіри також показані фізіотерапевтичні процедури (ультрафіолетове опромінення) та прийом сонячних ванн. Санаторно-курортне лікування в терапії цього стану має таке ж велике значення, як і за інших форм туберкульозу. При шкірній свербіж місцево призначають кортикостероїдні мазі для зниження вираженості симптому.

Прогноз ліхеноїдного туберкульозу шкіри практично завжди сприятливий, проте на нього впливають перебіг і форма основного туберкульозного ураження. Висипання та вузлики схильні до мимовільного дозволу через 1-2 місяці після виникнення, на їхньому місці залишаються лише малопомітні рубці або легка гіпопігментація. Для профілактики ліхеноїдного туберкульозу шкіри необхідно своєчасно виявляти та лікувати туберкульозне зараження організму, а за наявності туберкульозного процесу – стежити за рівнем імунітету. Ці заходи не тільки запобігають розвитку ураження шкіри, але й сприяють якнайшвидшому повному одужанню хворого.