Лімфаденіт у дітей

Лімфаденіт у дітей – Запальна реакція лімфатичних вузлів у відповідь на локальні або загальні патологічні процеси в організмі. Серозний лімфаденіт у дітей протікає із збільшенням, ущільненням, хворобливістю лімфовузлів; гнійний лімфаденіт супроводжується місцевими (гіперемією, набряком) та загальними симптомами (різким погіршенням самопочуття, лихоманкою). Діагноз лімфаденіту у дітей встановлюється на підставі клінічного огляду, загального аналізу крові, УЗД та пункції лімфовузлів. У лікуванні лімфаденіту у дітей застосовується консервативна тактика (антибактеріальна, десенсибілізуюча, дезінтоксикаційна терапія, місцеві аплікації, УВЧ) або хірургічне розтин та дренування гнійного осередку з обов’язковою ліквідацією первинного джерела інфекції.

Лімфаденіт у дітей – інфекційний чи неінфекційний запальний процес у периферичних органах лімфатичної системи – лімфовузлах. Лімфаденіту належить одне з провідних місць за частотою народження в педіатричній практиці, що обумовлено морфофункціональною незрілістю лімфатичної системи дитини. Найчастіше лімфаденіт спостерігається у дітей віком від 1 до 6 років і має бурхливіший перебіг, ніж у дорослих. Лімфаденіт у дітей розвивається вдруге, ускладнюючи перебіг основних інфекційно-запальних захворювань, тому збільшення лімфатичних вузлів у дитини може виявлятися різними дитячими фахівцями: лікарем-педіатром, дитячим отоларингологом, дитячим стоматологом, дитячим хірургом, дитячим драмологом, дитячим імунологом.

Зростання та розвиток лімфоїдних утворень у дітей триває до 6-10 років; цей період пов’язаний з підвищеною сприйнятливістю до різних інфекційних агентів та недостатньою бар’єрно-фільтраційною функцією. Лімфовузли, як елементи імунного захисту, залучаються до всіх патологічних процесів, що протікають в організмі: розпізнаючи і захоплюючи чужорідні частинки (бактерії, токсини, продукти розпаду тканин), вони перешкоджають їх розповсюдженню з місцевого вогнища та потраплянню в кров.

Лімфаденіт у дітей найчастіше має неспецифічний генез, його основними збудниками є гнійні мікроорганізми, в першу чергу, стафілококи та стрептококи. При лімфаденіті у дітей зазвичай є первинне вогнище гострого або хронічного гнійного запалення, з якого інфекція потрапляє в лімфовузли зі струмом лімфи, крові або контактним шляхом.

Більше 70% випадків лімфаденіту у дітей пов’язано із запальними процесами ЛОР-органів – тонзилітом, синуситом, отитом. Лімфаденіт у дітей часто супроводжує інфекції шкіри та слизових оболонок: фурункулам, піодермії, гнійним ранам, екземі, стоматиту. Лімфаденіт може ускладнювати перебіг різних бактеріальних та вірусних інфекцій у дітей – скарлатини, дифтерії, ГРВІ, грипу, паротиту, вітряної віспи, кору. Найбільша кількість лімфаденітів у дітей відзначається в осінньо-зимовий період внаслідок збільшення числа інфекційних та загострення хронічних захворювань.

Лімфаденіт у дітей старше 6-7 років може бути пов’язаний із запальними захворюваннями зубо-щелепної системи (пульпітом, періодонтитом, остеомієлітом). При цьому наростання симптомів лімфаденіту у дітей може відбуватися після згасання патологічного процесу у первинному осередку. Причиною специфічного лімфаденіту в дітей віком є ​​інфекційні захворювання з типовим їм поразкою лімфатичних вузлів – туберкульоз, інфекційний мононуклеоз, бруцельоз, актиномікоз, сифіліс та інших.

У деяких випадках лімфаденіт у дітей може бути пов’язаний із захворюваннями крові (гострими та хронічними лейкозами), пухлинами лімфоїдної тканини (лімфосаркомою, лімфогрануломатозом), а також травматичним ушкодженням самих лімфовузлів. Лімфаденіт зазвичай спостерігається у дітей з лімфатико-гіпопластичним діатезом, які часто хворіють на ГРВІ, що мають в анамнезі супутні герпесвірусні інфекції (ЦМВ, вірус Епштейна-Барра) та хронічні захворювання ШКТ.

Залежно від типу збудника виділяють неспецифічний і специфічний лімфаденіт у дітей, який може мати гострий (до 2-х тижнів), підгострий (від 2-х до 4-х тижнів) або хронічний (більше місяця) перебіг. За характером запальних змін лімфатичних залоз у дітей розрізняють серозні (інфільтраційні), гнійні, некротичні (з розплавленням вузлів) лімфаденіти та аденофлегмони.

По осередку ураження лімфаденіти у дітей поділяють на регіонарні (шийні, підщелепні, пахвові, пахвинні і т. д.) та генералізовані; за етіологічним фактором – одонтогенні (пов’язані з патологією зубо-щелепної системи) та неодонтогенні.

Як правило, при лімфаденіті у дітей уражаються лімфовузли в області обличчя та шиї (найчастіше – підщелепні та шийні з однієї або обох сторін, рідше – привушні, щічні, потиличні, завушні), в окремих випадках – пахові, пахові.

Серозна стадія гострого неспецифічного лімфаденіту у дітей (1-3 доба захворювання) проявляється болючими, помітно збільшеними в розмірах і щільно-еластично на дотик регіонарними лімфовузлами, без втрати їх рухливості та розвитку місцевої шкірної реакції. Загальний стан дитини не порушено, температура коливається від нормальних до субфебрильних значень.

Перехід гострого лімфаденіту в гнійну стадію (3-6 добу захворювання) протікає з яскраво вираженими місцевими ознаками та різким погіршенням самопочуття дітей. Спостерігаються ознаки інтоксикації: озноб, висока температура (до 40 С), головний біль, сильна слабкість, відсутність апетиту та порушення сну. В області уражених лімфовузлів виникають інтенсивні болі, що тягнуть або стріляють, явища періаденіту, місцева гіперемія і набряк шкіри. Можливий розвиток аденофлегмони з появою вогнищ флюктуації та виходом гнійного запалення за межі лімфовузла. Аденофлегмони щелепно-лицьової області можуть ускладнитися тромбозом кавернозного синусу, медіастинітом, сепсисом.

Хронічна форма лімфаденіту у дітей може розвинутися первинно, якщо збудниками є слабовірулентні мікроорганізми, або стати продовженням гострої форми захворювання. При хронічній течії поза загостренням лімфовузли збільшені, обмежені рухливості, досить щільні, але безболісні; самопочуття дитини не порушено; нагноєння розвивається рідко. За наявності у дитини вогнища хронічної інфекції, що тривало підтримує млявий лімфаденіт, лімфовузли поступово руйнуються і заміщуються грануляційною тканиною.

Туберкульозний лімфаденіт у дітей має тривалий перебіг, обмежується зазвичай шийною групою лімфовузлів, зібраних у щільний, безболісний, значний пакет, схожий на нашийник. Туберкульозний лімфаденіт у дітей може ускладнюватись казеозним розпадом, утворенням свищевих ходів, рубцевими змінами шкіри.

Специфічний лімфаденіт, пов’язаний з вакцинацією проти туберкульозу («бецежеїт»), може розвинутись у дітей з низькою та зміненою загальною реактивністю, виявляючись хронічним кальцинуючим казеозним ураженням пахвових лімфовузлів. Генералізований лімфаденіт у дітей відзначається при дисемінованому туберкульозі легень та хронічній туберкульозній інтоксикації; супроводжується характерним фіброзуванням вузлів («залізи-камінці»).

Діагностика лімфаденіту у дітей включає ретельний фізикальний огляд, оцінку клінічної картини та анамнезу захворювання, дослідження клінічного аналізу крові, УЗД лімфатичних вузлів та низку додаткових диференціально-діагностичних досліджень. Виявлення лімфаденіту в дітей віком може вимагати обстеження в лікарів різних спеціальностей: педіатра, інфекціоніста, дитячого отоларинголога, гематолога, хірурга, фтизіатра.

У ході діагностики необхідно встановити етіологію лімфаденіту у дітей, виявити первинне вогнище гнійного запалення. Допоміжними методами виявлення туберкульозного лімфаденіту у дітей є туберкулінові проби, рентгенографія грудної клітки, діагностична пункція та бактеріологічний посів матеріалу. При підозрі на онкологічний процес виконується біопсія лімфатичних вузлів із цитологічним та гістологічним дослідженням тканини.

Диференційна діагностика лімфаденітів різної локалізації у дітей проводиться з пухлинами слинних залоз, метастазами злоякісних новоутворень, флегмоною, ущемленою пахвинною грижею, остеомієлітом, системними захворюваннями (саркоїдоз, лейкоз), дифузними захворюваннями. , Дерматоміозит).

Лікування лімфаденіту у дітей визначається стадією, типом захворювання, ступенем інтоксикації та спрямоване на усунення первинного вогнища інфекції.

При гострому серозному та хронічному неспецифічному лімфаденіті у дітей застосовують консервативну терапію, що включає антибіотики (цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, макроліди), десенсибілізуючі засоби, місцеве лікування (сухе тепло, компреси з маззю Вишневського, УВЧ). Показано загальнозміцнюючі препарати – кальцію глюконат, аскорутин, вітаміни, імуностимулятори.

За відсутності ефекту терапії чи переході лімфаденіту в гнійну стадію, дитину госпіталізують та проводять екстрене розтин, дренування та санацію гнійного вогнища. У разі некротичного лімфаденіту в дітей віком виконують ретельний кюретаж порожнини, за необхідності проводять видалення лімфовузла. У післяопераційному періоді показано комплексну протизапальну та дезінтоксикаційну терапію. Лікування специфічного туберкульозного лімфаденіту у дітей проводять у спеціалізованих лікувальних закладах.

Прогноз лімфаденіту у дітей при своєчасному адекватному лікуванні – сприятливий, при тривалому хронічному перебігу можливе заміщення лімфоїдної тканини на сполучну; іноді в ділянці уражених лімфовузлів розвивається порушення лімфовідтоку (лімфостаз).

Попередження лімфаденіту у дітей полягає в усуненні джерел хронічної інфекції, своєчасному лікуванні зубів, травматичних та гнійних уражень шкіри та слизових оболонок, підвищенні загальної та місцевої опірності організму.