Лімфаденопатія у дітей

Лімфаденопатія у дітей – це збільшення однієї чи кількох груп лімфатичних вузлів. Стан виникає при локальних та системних інфекціях, аутоімунних процесах, пухлинних захворюваннях. Характерні симптоми з’являються при ураженні периферичних лімфовузлів: збільшені утворення визначаються при пальпації, при великих розмірах помітні при зовнішньому огляді. При запальній етіології процесу приєднується почервоніння, біль та набряклість тканин. Для діагностики лімфаденопатії проводять УЗД, КТ та МРТ лімфовузлів, біопсію вузла з гістологічним дослідженням, лабораторні дослідження крові. Схема лікування визначається основною патологією.

Лімфаденопатія (ЛАП) у дітей – не самостійний діагноз, а одна з неспецифічних ознак різних захворювань. При описі такого явища найчастіше використовують термін «лімфаденіт», проте це не коректно: збільшення лімфовузлів можливе навіть за відсутності запального процесу. Лімфаденопатія найчастіше зустрічається у дітей 3-7 років та у підлітків. У немовлят першого року життя патологія діагностується дуже рідко. Оскільки ЛАП асоційована з потенційно небезпечними захворюваннями, симптом не втрачає актуальності у практичній педіатрії, інфектології, імунології.

Понад 40% випадків лімфаденопатії у дітей пов’язано з інфекційними хворобами різних локалізацій. Причиною патологій виступають вірусні (цитомегаловірусна інфекція, інфекційний мононуклеоз, кір, краснуха, ВІЛ-інфекція), бактеріальні (туберкульоз, стафілококова інфекція, ієрсиніоз, туляремія), грибкові (кокцидіомікоз, гістоплазмоз). Інші причини збільшення лімфовузлів поділяються на такі категорії:

• Системні захворювання. Залучення до патологічного процесу лімфатичної системи характерне для ревматичної лихоманки, саркоїдозу, системного червоного вовчаку та інших аутоімунних патологій.
• Алергічні хвороби. Лімфаденопатія у дітей – типовий прояв атопічного дерматиту та алергічного маршу. Стан також виникає при сироватковій хворобі після вакцинації, запровадження імунних біологічних препаратів.
• Метаболічні порушення. Причиною є хвороба Гоше, дефіцит альфа-ліпопротеїнів, хвороба Німанна-Піка. Зрідка ураження лімфоїдних органів зустрічається у дітей із тиреотоксикозом, наднирниковою недостатністю.
• Онкопатологія. Множинне збільшення лімфовузлів характерне для пухлин системи крові: гострого лейкозу, лімфогранулематозу, неходжкінської лімфоми. ЛАП 1-3 регіональних груп лімфовузлів спостерігається при солідних новоутвореннях та їх метастазах.
• Інші причини. Лімфаденопатія розвивається при синдромі Кліппеля-Треноні, легеневої м’язової гіпертрофії. Регіонарні лімфовузли збільшуються при прорізуванні молочних зубів та їх зміні на постійні. Також патологія може бути наслідком прийому деяких лікарських засобів.

У тілі людини налічують до 600 лімфатичних вузлів, які містять лімфоцити та беруть участь у реакціях імунної системи. Вони одними з перших реагують будь-які чужорідні речовини: інфекційні антигени, аутоантигени, алергени мутантні клітини. Саме тому лімфаденопатія – рання ознака багатьох хвороб. Лімфовузли збільшуються зі зростанням дитини, їх нормальний розмір становить 3-8 мм, в підщелепній зоні – до 1 см, у пахвинній ділянці – до 1,5 см.

Патогенетичними основами лімфаденопатії у дітей виступають: гіперплазія клітин, масивна лейкоцитарна інфільтрація, тканинний набряк. Підвищений викид цитокінів у зоні ураження викликає вазодилатацію та підвищення проникності капілярів, внаслідок чого виникає напруженість, болючість, почервоніння та набряк. За кількістю та розташування уражених лімфоїдних утворень виділяють локальну та генералізовану форми лімфаденопатії.

Клінічно значуще збільшення лімфовузлів діагностується при їх розмірі понад 1 см у пацієнтів усіх вікових груп. Винятком із правила є ліктьові вузли – їх критичний розмір становить 5 мм, пахові скупчення лімфоїдної тканини – про патологію говорять зі збільшенням діаметра понад 1,5 див.

Двостороння помірна лімфаденопатія характерна для ГРВІ та інших вірусних захворювань. Несиметрична ЛАП із гіперплазією окремих вузлів понад 2 см та локальними ознаками запалення – прояв гострої бактеріальної інфекції, у тому числі хвороби «котячої подряпини». При хронічній бактеріальній та грибковій інфекції спостерігається незначне збільшення лімфовузлів (в межах 1-2 см) з ознаками флюктуації, мінімальними запальними змінами.

Важливе діагностичне значення має локалізація збільшених лімфоїдних утворень. Найчастіше у дітей спостерігається шийна та підщелепна лімфаденопатія, яка розвивається при ГРВІ, стоматиті, тонзилофарингіті, скарлатині, дифтерії. Збільшення задньошийних ЛП – типова ознака інфекційного мононуклеозу. Генералізована тривала лімфаденопатія характерна для туберкульозу, пухлинних процесів та аутоімунних хвороб.

Клінічна картина лімфаденопатії в дітей віком залежить від причини патології. При інфекційній етіології процесу розвивається лихоманка, інтоксикаційний синдром з м’язовими та головними болями, відмовою від їжі, слабкістю та нездужанням. Поєднання ЛАП та підвищеної пітливості буває при лімфомі Ходжкіна, первинному туберкульозі. Наявність почервоніння та щільної хворобливої ​​«шишки» в області лімфовузла – ознака неспецифічного лімфаденіту.

При значному збільшенні лімфовузлів здавлюються лімфатичні судини та порушується циркуляція лімфи, внаслідок чого виникають локальні набряки. Лімфедема дистальних відділів кінцівок зумовлена ​​ураженням вузлів ліктьової, пахвинної та підколінної групи. Значна лімфаденопатія в ділянці шиї порушує відкривання рота, жування та мовленнєву функцію, викликає косметичний дефект.

Інші ускладнення ЛАП визначаються першопричиною ураження лімфатичної системи. При інфекційних процесах є ризик утворення абсцесу, нориці, флегмони. У пацієнтів із ослабленою імунною системою можлива генералізація хвороби з розвитком сепсису. Аутоімунні та онкологічні захворювання, що викликають лімфаденопатію у дітей, мають низку негативних наслідків аж до летального результату.

Якщо батьки помічають на тілі дитини підозрілі «гулі», необхідна консультація педіатра. На першому етапі обстеження велику увагу приділяють збору скарг та анамнезу хвороби, уточненню вакцинального статусу та перенесених інфекцій, з’ясування стану імунітету та наявності інших факторів ризику. Також виконується пальпація всіх доступних груп лімфовузлів визначення виду ЛАП. На другому етапі діагностики проводиться:

• УЗД лімфовузлів. Ультразвукове сканування – основний метод візуалізації лімфоїдних утворень у дітей будь-якого віку. За наслідками сонографії визначають структуру органу, наявність ознак запалення, абсцесу, метастазування пухлин. Для уточнення діагностичної інформації призначають КТ чи МРТ лімфатичних вузлів.
• Біопсія лімфовузла. Матеріал для гістологічного аналізу одержують за допомогою пункції або ексцизійної біопсії. Зразок тканини досліджують під мікроскопом виявлення інфекційних агентів, ознак клітинної атипії, наявності специфічних лімфоцитів чи інших клітин-маркерів певних захворювань.
• Інші інструментальні методи. Для виключення туберкульозу, саркоїдозу та інших гранулематозних процесів показана рентгенографія органів грудної клітки. За потреби уточнити діагноз проводять КТ легень. При підозрі на патологію органів черевної порожнини призначають УЗД, КТ, МРТ. Артралгії вимагають виконання УЗД суглобів.
• Дослідження крові. Проводиться клінічний аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули – рівень лейкоцитів та співвідношення різних форм клітин свідчить про наявність та тип інфекції. За показаннями призначається туберкулінодіагностика (проба Манту, Діаскінтест, T-SPOT), тести на вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус та токсоплазмоз, серологічні реакції на інші типи інфекцій.

Диференційна діагностика

При постановці діагнозу виключають патології, що мімікриють під збільшений лімфовузол. Шийна, привушна та підщелепна лімфаденопатія у дітей диференціюється з сіалоаденітом та камінням слинних залоз, вузлом щитовидної залози, вродженими аномаліями (серединна кіста шиї, кіста Торнвальда). При будь-якій локалізації патології виключають посттравматичну гематому, укуси комах, доброякісні новоутворення: лімфангіому, гемангіому, липому.

Консервативна терапія

При ЛАП потрібен мультидисциплінарний підхід. В основному призначається етіотропна терапія захворювання, що спричинило патологію лімфатичних вузлів. Найчастіше лімфаденопатія у дітей має інфекційну природу, тому застосовують антибактеріальні, противірусні, протипротозойні препарати. Хвороби сполучної тканини вимагатимуть використання імуносупресорів, злоякісні новоутворення – хіміотерапії та променевої терапії.

При лімфаденіті доцільно доповнювати системне лікування місцевою терапією. Для зменшення локальних симптомів призначають мазі з знеболюючим та протизапальним ефектом. Свищений свищ вимагає регулярної антисептичної обробки. Додатково проводять методи фізіотерапії: електрофорез із лікарськими розчинами, УВЧ-терапію, лазеротерапію та гальванізацію в періоді одужання.

Хірургічне лікування

Оперативне втручання необхідне при лімфаденопатії, спричиненій гнійним лімфаденітом. Проводиться розтин, дренування та санація вогнища, щоб усунути місцеві симптоми, попередити ускладнення, прискорити одужання. Хірургічне висічення лімфовузлів (лімфаденектомія) призначається при злоякісних пухлинах у дітей як самостійна процедура або у складі комбінованих операцій із видаленням первинного вогнища.

Оскільки лімфаденопатія є самостійним діагнозом, віддалений результат визначається основним захворюванням. При гострих інфекціях одужання настає протягом 1-4 тижнів, при аутоімунних процесах буде потрібна довічна терапія, при онкопатології прогноз визначається стадією хвороби та ступенем відповіді на терапію. Враховуючи різноманітність етіологічної структури ЛАП у дітей, важко виділити конкретні заходи профілактики.