Люмбоішіалгія

Люмбоішіалгія – больовий напад, що локалізується в ділянці попереку та задньої поверхні стегна, що розвивається внаслідок підйому ваг, незручного повороту тулуба, протрузії міжхребцевого диска. Захворювання проявляється раптовим болем, вимушеним становищем тіла та порушенням руху в попереку та ураженої кінцівки. Діагноз встановлюється на підставі клінічного огляду, рентгенологічного дослідження, КТ чи МРТ, мієлографії. У лікуванні використовуються анальгетики, нестероїдні протизапальні препарати; після стихання запалення призначається лікувальна гімнастика, застосовуються фізіотерапевтичні процедури. При несприятливому перебігу проводять оперативне лікування.

Люмбоішіалгія – хворобливі відчуття в попереку різної інтенсивності (від відчуття дискомфорту до потужних інтенсивних болів), схильні іррадіювати в ногу, що виникають через патологічне здавлення і подразнення деформованими хребцями спинномозкових корінців L4-S3, що формують седали. Больові відчуття виникають на тлі остеохондрозу хребта, спондилоартрозу, міжхребцевих гриж та інших захворювань, що супроводжуються деструктивними змінами та формуванням остеофітів. Захворювання становить приблизно 20-30% випадків серед усіх патологічних процесів, пов’язаних із болями у спині. Зустрічається найчастіше у людей працездатного віку (молодий та середній вік, 25-45 років).

Люмбоішіалгія найчастіше має вертеброгенне походження і викликається рефлекторним «відбиттям» болю при міжхребцевій грижі поперекового відділу, поперековому спондилоартрозі та інших дегенеративних змінах хребта. У частини хворих вона буває проявом міофасціального больового синдрому, що залучає м’язи спини та тазу. Також біль може бути обумовлений подразненням зв’язкових, кісткових, м’язових структур; при цьому вона буває двосторонньою, з погано визначеною локалізацією; больова реакція глибинна і рідко іррадіює нижче рівня колінного суглоба. У людей похилого віку нерідкою причиною люмбоішіалгії є артроз тазостегнового суглоба (коксартроз), біль при якому може іррадіювати в поперек. Спровокувати розвиток больової реакції можуть такі ситуації: різкі повороти тулуба, переохолодження, перебування на протягах, тривале перебування у незручній, однаковій позі. Рідше патологія розвивається без видимих ​​причин.

До групи ризику з розвитку люмбоішіалгії входять люди із зайвою вагою, хронічними захворюваннями хребетного стовпа, міжхребцевими грижами, інфекційними загостреннями, а також ті пацієнти, які працюють на виробництві, постійно відчувають підвищені навантаження і тривалий час проводять в тому самому положенні тіла.

Механізми розвитку больового синдрому при люмбоішіалгії різні, залежно від причин, що запускають патологічний процес.

Синдром грушоподібного м’яза. Виникає при остеохондрозі, коли ділянки пошкодженого міжхребцевого диска стають джерелом патологічних імпульсів. Нервова система людини сприймає їх як біль, роблячи все можливе для зменшення останньої (знерухомлення зони ураження, підвищення тонусу м’язів). М’язова напруга поширюється далеко від першоджерела болю і передається на грушоподібний м’яз, під яким проходить сідничний нерв. Патологічні скорочення м’язів призводять до здавлення цього нерва, і виникають симптоми відбитого болю.

Міжхребцева грижа. Дегенеративні процеси при міжхребцевій грижі сприяють звуженню просвіту каналу хребетного стовпа; це, у свою чергу, призводить до здавлення та запалення (радикуліту) корінців сідничного нерва. В результаті дратуються нервові волокна (сенсорні та моторні), що входять до його складу, що і провокує виникнення відбитих болів. Останні можуть формуватися і при ускладненій грижі (її випадінні), що призводить до гострого звуження каналу хребта.

Фасетковий синдром. Формується на тлі остеохондрозу, при якому з’являється або надмірна рухливість, або обмеження руху хребетного стовпа. Це призводить до зміни роботи міжхребцевих суглобів, запального процесу та формування відбитого болю.

Приступ болю в попереку з’являється раптово. Больова реакція носить пекучий, прострілюючий або ниючий характер. Під час тиску та/або дратівливої ​​дії на спинномозкові нерви на рівні від L4 до S3 (при тривалій напрузі, підвищеному навантаженні на поперек) виникає різкий біль. Вона призводить до рефлекторного м’язового скорочення, яке ще більше посилює больовий напад.

Основні симптоми люмбоішіалгії: біль у ділянці спини та задньої поверхні стегна, обмеження в русі хребта (особливо в попереково-крижовому відділі). Болючі відчуття зазвичай стають вираженими при спробі змінити положення тіла, підняти щось важке або випростатися; хворий приймає вимушене становище (трохи нахилившись уперед, у напівзігнутому вигляді). Змінюється як статика, і моторика хворого. Стоячи чи ходьбі, він щадить одну ногу, розвантажуючи її, іншу стає основний, опорної. Це призводить до нахилу тулуба у бік здорової (опорної) ноги. М’язи поперекового відділу, а нерідко всієї спини і навіть пояси нижніх кінцівок напружені. Напруга переважає гомолатерально (тобто за поразки). Поперек скуто при ходьбі, може спостерігатися сколіоз, сплощення поперекового лордоза, рідше гіперлордоз. Характерний «симптом триніжка», коли через біль хворі або зовсім не можуть сидіти, або змушені впиратися руками в край стільця. При зміні положення хворий спочатку перевертається на здоровий бік і часто сам за допомогою руки підтягує хвору ногу (симптом Мінору).

Діагностика люмбоішіалгії включає клінічний огляд, в ході якого лікар невролог проводить статичне та динамічне дослідження хребта, перевіряє симптоми натягу сідничного нерва, а також звертає увагу на ознаки інфекції або злоякісного новоутворення. Патогномонічною для люмбоішіалгії є різка болючість у відповідь на пальпацію точки виходу сідничного нерва на стегно. Додатково при люмбоішіалгії досліджують органи тазу та черевної порожнини, що дозволяє виключити або виявити органні ураження, які також можуть бути джерелом відбитого болю.

Рентгенографія поперекового відділу дозволяє виявити зниження висоти міжхребцевих дисків, склероз замикальних пластин, гіпертрофію суглобових відростків, остеофіти, нерівномірне звуження хребетного каналу. Основна мета цього дослідження – виключення пухлини, спондиліту, травматичних та патологічних переломів, вроджених аномалій хребта, інфекційних та запальних процесів. У випадках, коли клінічні прояви дають підстави запідозрити пухлину або спондиліт, а рентгенографія хребта не виявила патології, показано радіоізотопну сцинтиграфію, комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію. КТ чи МРТ хребта, а їх відсутність – мієлографія, показані з появою ознак здавлення спинного мозку (компресійної мієлопатії). У деяких випадках проводиться люмбальна пункція, за результатами якої можна виявити перевищення білкових компонентів. За показаннями проводять ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, УЗД нирок, екскреторну урографію.

Люмбоішіалгію диференціюють від міозиту м’язів спини та патології кульшового суглоба. Для точної постановки діагнозу лікар уважно вивчає анамнез, проводить огляд пацієнта, дає оцінку наявним об’єктивним та суб’єктивним клінічним проявам патології.

У неврології усунення гострого болю в спині проводиться на тлі заходів, спрямованих на боротьбу з її першопричиною: міжхребцевими грижами, попереково-крижовим остеохондрозом і т. д. Лікування люмбоішіалгії проводить лікар невролог або вертебролог. У гострій стадії больового нападу важливо організувати хворому якісний догляд. Постільне місце має бути жорстким, пружним; для усунення болю призначаються анальгетики, а в особливо складних випадках застосовуються блокади – уколи з знеболювальними та протизапальними компонентами, які вводяться безпосередньо у хворобливе вогнище. Хороший знеболюючий ефект мають місцеві дратівливі процедури (використання перцевого пластиру, відволікаючих методик, розтирань). При неефективності терапевтичного лікування використовується витяг хребта. Рекомендовані фізіотерапевтичні процедури (грязьові ванни, голкорефлексотерапія, лікувальний сон, масажні сеанси, мануальна терапія).

У комплексну терапію люмбоішіалгії, як правило, включають протизапальні засоби, міорелаксанти, спазмолітики, препарати для покращення мікроциркуляції. Позитивний вплив на самопочуття пацієнта має прийом вітамінів, які сприяють відновленню тканин, регенерації та живленню хрящових структур хребетного стовпа.

Відмінною знеболювальною та загальнозміцнюючою дією в підгострий період хвороби має лікувальний масаж. При люмбоішіалгії особлива увага приділяється області попереку та крижів. При систематичному розминанні цієї зони вдається покращити кровотік, відновити метаболізм у хребетному стовпі та уповільнити прогрес остеохондрозу.

Якщо фізіотерапія та медикаментозне лікування перестають діяти чи неефективні, призначається оперативне лікування. Показаннями для його проведення є: симптоми здавлення спинного мозку; тазові порушення та нижній парапарез; тяжкий больовий синдром, що не піддається консервативному лікуванню. Найчастіше рекомендується проводити хірургічне лікування міжхребцевих гриж. Під час операції пошкоджений диск можуть бути видалені частково або повністю. Можливе проведення дискектомії, мікродискектомії та ендоскопічної дискектомії. За тотальних втручань застосовується пластика пошкодженого міжхребцевого диска.

При частих рецидивах поперекового болю рекомендовано спеціальні гімнастичні вправи. Вони дозволяють зміцнити м’язи, що оточують хребетний стовп, що значно скорочує ризик зміщення хребців та підвищує їх стійкість до фізичних навантажень. Лікувальну фізкультуру рекомендується проводити у медичній установі, під керівництвом досвідченого лікаря ЛФК. Не маючи знань в області ЛФК, не варто експериментувати з невідомими вправами, тому що при одному незручному русі можна розтягнути м’язи, спровокувати появу запального процесу та посилити ознаки міжхребцевих гриж. Поступово пацієнти звикають до ритму, в якому виконують вправи, освоюють нові прийоми та підходи, щоб після виписки зі стаціонару або припинення активного періоду лікування продовжити застосування лікувальної фізкультури, але вже без сторонньої допомоги.

Приблизно в 95% випадках люмбоішалгія носить доброякісний характер і за своєчасно наданої медичної допомоги має досить сприятливий прогноз. При частих рецидивах захворювання та відсутності лікування можуть виникати деформації тканин, нерідко формуються вузли у глибині м’язів, порушуються обмінні процеси.

Профілактичні заходи при поперековому болю спрямовані на своєчасне лікування захворювань хребта та запобігання їх прогресу надалі. Рекомендується уникати тривалої напруги м’язів хребта, що призводить до застійних явищ та провокує появу деструктивних змін у хрящовій тканині хребців. Необхідна корекція рухового стереотипу; слід уникати виконання рухів на непідготовлені м’язи; потрібно створення м’язового корсета, який забезпечуватиме правильний розподіл навантаження на хребетний стовп. Також необхідно займатися корекцією порушень постави з формуванням правильної постави, потурбуватися про зниження маси тіла і відмовитися від куріння. Крім цього, для профілактики частих рецидивів рекомендується 1-2 рази на рік проходити санаторно-курортне лікування.