Лоаоз (Калабарська пухлина)

Лоаоз – це хронічне інфекційне захворювання, що викликається круглими хробаками. Характерним клінічним симптомом є утворення обмеженої набрякової ділянки, переважно на кінцівках, а також ураження слизових оболонок, частіше кон’юнктиви. Вісцеральні інвазії трапляються рідше. Діагностика хвороби полягає у виявленні збудника в крові та тканинах, визначенні антитіл. Терапія етіотропна (діетилкарбамазин) та симптоматична, особлива увага приділяється усуванню алергічного компонента захворювання. Хірургічне лікування використовується у разі субкон’юнктивальної локалізації.

Лоаоз (калабарська пухлина) – нематодоз, відмінною рисою якого є міграція дорослих особин у тканинах організму. Збудник було відкрито 1778 року французьким ученим Гюйо. Захворювання поширене у вологому тропічному кліматі біля країн Західної та Центральної Африки, чіткої сезонності немає. Ураженість місцевого населення становить 70-90%, приїжджих – до 20%, при цьому серед мешканців ендемічного регіону зазвичай реєструється безсимптомний перебіг патології. Групами ризику є чоловіки, представники негроїдної раси, особи віком 30-39 років, сільськогосподарські робітники, лісоруби.

Збудник хвороби – гельмінт, що відноситься до круглих хробаків, Лоа лоа (африканський очний хробак). Паразит є живородним, роздільностатевим. Для розвитку йому необхідна зміна господарів: в організмі проміжного господаря мешкають личинки-мікрофілярії, остаточного – статевозрілі особини, здатні до міграції в тканинах. Джерелом та резервуаром інфекції служить хвора людина і, ймовірно, деякі примати. Шлях передачі – трансмісивний, зараження відбувається під час укусу комахи.

Личинкова стадія лоа лоа проходить у м’язовому апараті переносника хвороби – ґедзіва, цей процес займає 7-20 днів, надалі мікрофілярії переміщуються до слинних залоз комахи. Встановлено, що в ендемічних районах Африки ураженість лоа лоа популяції ґедзів досягає більше 5%. Напад на людей зазвичай спостерігається днем ​​на території проживання переносників – затінених берегах річок, у чагарниках, лісах; комах можуть залучати вогонь, дим, предмети, що рухаються.

Впровадження мікрофілярій у кровоносне русло людини починається під час атаки ґедзі. Надалі личинки потрапляють у капіляри легень, де протягом 6-18 місяців досягають статевої зрілості, проникають у підшкірну жирову тканину, кон’юнктиву очей та серозні оболонки, відроджуючи живих личинок, після чого цикл повторюється. Міграція мікрофілярій та найбільша їх кількість у периферичній крові зазвичай виявляється у денні години (12:00-14:00). Разом із личинками в кровотік потрапляють токсичні продукти їхньої життєдіяльності.

У патогенезі клінічних проявів при лоаозі істотну роль відіграють токсико-алергічні реакції, у яких беруть участь специфічні імуноглобуліни (E, G3, G4 та інші), що виробляються імунною системою заражених. Серед хворих на лоаоз ВІЛ-інфікованих, які не отримують антиретровірусні препарати ВААРТ, рівень мікрофіляріємії прямо пропорційний росту титру ВІЛ у крові. Це може призвести до збільшення перебігу обох захворювань, збільшити ризик ускладнень і смертельного результату.

Інкубаційний період при даному гельмінтозі становить кілька років, у поодиноких випадках 4 місяці. Захворювання починається різко, на тлі повного здоров’я, з підвищення температури тіла більше 38 ° C, ознобу, слабкості, болю в суглобах і кістках, висипки на тілі у вигляді пухирів, болі в кінцівках, порушень чутливості. При пересуванні лоа лоа відчуваються як самі переміщення, і пекучий біль, свербіж. Одночасно на тілі (зазвичай на руках чи ногах) утворюються безболісні набряклі ділянки, що самостійно зникають протягом трьох днів.

При локалізації в області очей виникає набряк повік, печіння, почуття руху паразита, рясна сльозотеча, інтенсивне почервоніння; симптоми проходять відразу після проникнення гельмінта в ділянку параорбітальної клітковини. Рідше спостерігається попадання лоа лоа в сечівник, що проявляється різким болем навіть у спокої, і ураження оболонок головного мозку, при якому головними симптомами стають утруднення контакту з пацієнтом, марення, галюцинації, сильні головні болі, неможливість привести підборіддя до грудей та ін.

Найчастішими ускладненнями вважаються різноманітні прояви набряково-алергічного синдрому, описана водянка яєчка, блефароспазм, дилатаційна кардіоміопатія, нефропатія, енцефалопатія. Нерідко зустрічаються внутрішньом’язові абсцеси та флегмони кінцівок, зумовлені приєднанням вторинної інфекції; з цією ж причиною пов’язують увеїт і панофтальміт при очному ураженні, пієлонефрит, цистит, уретрит, орхіт і простатит при залученні сечостатевої системи.

Набагато рідше зустрічаються такі ускладнення, як кишкова непрохідність, тромбоз мезентеріальних судин та гіпогонадизм. Останній стан пов’язують із високим рівнем гонадотропіну та низьким титром сироваткового тестостерону у хворих на лоаоз чоловіків, що стає передумовою до формування вторинної безплідності. Тривала персистенція гельмінта всередині склоподібного тіла та високий рівень мікрофіляріємії призводять до крововиливів у сітківку, набряку диска зорового нерва, його атрофії та сліпоті.

Діагноз лоаозу підтверджується інфекціоністом; важливим є ретельний збір епідеміологічного анамнезу, зокрема, уточнюється перебування в ендемічних за лоаозом країнах протягом останнього десятиліття. Обов’язковим є огляд офтальмолога, за показаннями призначаються консультації інших фахівців. Діагностичні методи, необхідні для верифікації лоаозного ураження, включають такі методики:

• Фізичне дослідження. При об’єктивному огляді виявляються шкірні уртикарні висипання, набряки кінцівок, статевих органів, особи та повік. В області локалізованих набрякових утворень спостерігається гіперемія, або (частіше) блідість шкіри, свербіж. Перкуторно може спостерігатися розширення меж серця, пальпаторно – гепатоспленомегалія. При залученні ЦНС визначаються загальномозкові, осередкові та менінгеальні симптоми.
• Огляд офтальмолога. Найбільш частим є поразка повік. При офтальмоскопії слизова набрякла, гіперемована, з рясною сльозотечею. Кругий черв’як, що рухається, і ексудат можуть бути виявлені в підслизовій оболонці і передній камері, можливе зарощення зіниці; характерні ознаки кератиту, ретиніту, катаракти, атрофії зорового нерва. Гострота зору при тривалому перебігу лоаозу прогресивно знижується.
• Лабораторні дослідження. У загальноклінічному аналізі крові – лейкоцитоз, виражена еозинофілія до 50-70%, вторинна анемія різного ступеня, незначне прискорення ШОЕ. Спостерігається зростання активності АЛТ, АСТ, креатиніну та сечовини, гіпергаммаглобулінемія, гіпоальбумінемія. Імунограма характеризується збільшенням імуноглобулінів класу E. У загальному аналізі сечі можлива гематурія, протеїнурія.
• Виявлення інфекційних агентів. Мікроскопія крові, взятої вдень, дозволяє виявити личинок лоа лоа. Серологічна діагностика проводиться за допомогою ІФА. Розроблено експрес-тести на визначення антитіл до лоа лоа імунохроматографічним методом. Проба з діетилкарбамазином (тест Мазотті) стає позитивною за будь-якого філяріатозу, тому не вважається ні доказом, ні спростуванням лоаозу.
• Інструментальні методики. Рентгенографію органів грудної клітки виконують для виключення інших глистових інвазій; застосування МРТ, КТ м’яких тканин зорового апарату допомагає візуалізувати гельмінта у ретробульбарній клітковині. УЗД очних яблук та орбіти дозволяє виявити паразита в м’яких тканинах, недоступних під час огляду. Ультразвукове дослідження підшкірної клітковини органів черевної порожнини рекомендується з метою диференціальної діагностики.

Диференціація здійснюється з аскаридозом, при якому висип з’являється разом з ураженням кишечника і легень, трихінельозом, для якого характерні набряки обличчя і сильні м’язові болі, вухерериозом з типовими лімфангітами, лімфаденітами і висипом, бругіозом. Крім інфекційної патології слід відрізняти лоаоз від укусів комах, аліментарної та медикаментозної алергії, сироваткової хвороби, що виникає через 7-14 днів після введення гетерогенних сироваток та імуноглобулінів.

Стаціонарне лікування показане пацієнтам з очними симптомами, середньотяжким та тяжким перебігом хвороби. Постільний режим призначається до нормальної температури тіла протягом 3-4 діб. Дієтичні рекомендації не розроблені; слід виключити алкоголь, нікотин, високоалергенну і їжу, що важко перетравлюється, включити продукти, багаті білком. Важливо дотримуватись нормального питного режиму. Дозволяється використання місцевих протисвербіжних мазей і гелів, щоб уникнути забруднення розчісів, потрібно коротко обстригти нігті, частіше мити руки з милом.

Етіотропне протигельмінтне лікування традиційно полягає в пероральному прийомі діетилкарбамазину, терапевтичний курс повинен становити не менше трьох тижнів. У деяких зарубіжних дослідженнях пропонувалося використання альбендазолу та івермектину, проте найнижча частота повторних курсів терапії реєструвалася серед пацієнтів, які отримували діетилкарбамазепін. Застосування гормональних препаратів з метою зниження побічних ефектів антигельмінтних засобів доведеної ефективності мало.

Виражена алергізація організму хворого – пряме показання для введення десенсибілізуючих та дезінтоксикаційних розчинів, антигістамінних засобів. У разі виражених набряків дозволено призначення глюкокортикостероїдів, діуретиків та препаратів альбуміну. Приєднання гнійних ускладнень потребує проведення антибіотикотерапії, іноді – хірургічного втручання. Очний лоаоз є показанням для оперативного лікування, обсяг якого визначається індивідуально – від видалення хробака до евісцерації органу зору.

Прогноз при лоаозі сприятливий крім випадків ускладненого перебігу хвороби. Смертельних випадків зафіксовано не було. Специфічна профілактика (вакцина) цьому етапі розвитку медицини не розроблена. Основні превентивні заходи – раннє виявлення та ізоляція хворих, використання протимоскітних сіток у будинках та лікарнях, осушення боліт, дезінсекція, застосування репелентів, спреїв та одягу із щільних тканин при роботах у звичних місцях проживання ґедзів. При тривалому знаходженні в ендемічному районі рекомендується приймати профілактичні дози діетилкарбамазину.