Лихоманка Ку

Лихоманка Ку – Ріккетсіозна інфекція, що протікає з гарячковим синдромом і ураженням легень, зокрема, з розвитком атипової пневмонії. Початковий період лихоманки Ку характеризується загальнотоксичними проявами; у період розпалу домінують симптоми трахеїту, бронхіту, пневмонії. Діагноз лихоманки Ку заснований на комплексі клініко-епідеміологічних та лабораторних даних (РСК, ІФА, РНФ, бактеріологічний аналіз), внутрішньошкірних та біологічних проб, рентгенографії легень. Основу лікування пропасниці Ку становить антибіотикотерапія; додатково проводиться дезінтоксикаційна, десенсибілізуюча, протизапальна терапія, інгаляція.

Лихоманка Ку (Q-лихоманка, пневморикетсіоз, балканський грип) – гострий, природно-осередковий кліщовий рикетсіоз, що характеризується переважним ураженням дихальної системи. Лихоманка Ку поширена у всіх географічних зонах, найбільш широко в Австралії та Америці. Спорадичні та групові випадки захворювання також реєструються в Європі, Азії, ряді районів Росії та СНД. Лихоманка Ку відрізняється високою контагіозністю, до інфекції сприйнятливі особи різного віку. Найчастіше заражаються мешканців сільської місцевості, які працюють на тваринницьких фермах, птахофермах, скотобійнях; зайняті полюванням, збиранням, зберіганням та переробкою м’яса, шкіри, хутра та пуху. Незважаючи на незначну питому вагу лихоманки Ку у структурі інфекційних захворювань, висока частота важких пневмоній та ускладнень визначають актуальність та інфекційну настороженість щодо даної патології.

Збудниками лихоманки Ку є облігатні внутрішньоклітинні паразити – рикетсії Бернета (коксієли, Coxiella burnetii). Вони являють собою дрібні нерухомі грамнегативні бактерії, здатні утворювати фільтрувальні та спороподібні форми. Ріккетсії Бернета мешкають і репродукуються в живих, активно метаболізуючих клітинах – всередині епітеліоцитів кишечника кліщів, клітинах різних органів і систем людини. Збудника лихоманки Ку відрізняє висока стійкість до факторів зовнішнього середовища: поза живим організмом вони зберігають життєздатність кілька місяців. Коксієли стійкі до ультрафіолетових променів, дезінфектантів (хлорного вапна, формаліну), підвищеної та низької температури, проте при кип’ятінні гинуть протягом однієї хвилини.

Природним джерелом збудника лихоманки Ку виступає понад 40 різновидів кліщів (в основному, іксодові, а також гамазові, аргасові та ін), інфіковані дикі та домашні тварини, птахи, що виділяють коксіел у навколишнє середовище протягом усього періоду захворювання. Передача інфекції людині здійснюється різними шляхами: аспіраційною, аліментарною, контактною, трансмісивною. Найчастіше збудник лихоманки Ку проникає через слизові оболонки дихальних шляхів при вдиханні інфікованого пилу під час обробки шкур та шерсті тварин; через пошкоджені шкірні покриви під час догляду за хворими тваринами; через шлунково-кишковий тракт при вживанні інфікованих м’яса, молока, води. Природні осередки лихоманки Ку підтримуються зараженими кліщами. Інфікування людей частіше відбувається у весняно-літньо-осінній період.

У місці проникнення збудника в організм людини запальної реакції немає. Бактеріємія призводить до ураження ретикулогістіоцитарної системи, супроводжується вираженою токсемією, розвитком специфічних дистрофічних змін у серцево-судинній та нервовій системах, нирках, інших внутрішніх органах. Ріккетсії Бернета мають виражену пневмотропність, тому при лихоманці Ку найбільші зміни виникають у дихальній системі.

Гарячка Ку може протікати в гострій, підгострій та хронічній формі. У динамічному перебігу захворювання виділяють інкубаційний, початковий період, період розпалу та реконвалесценції. Інкубаційний період варіює від 3 до 30 днів (загалом 19-20 днів).

Захворювання починається раптово, з швидкого підйому температури до 39-40˚C, ознобу та пітливості, що супроводжуються сильним головним болем, міалгією та артралгією, вираженою слабкістю та безсонням. Часто спостерігається гіперемія обличчя та шиї, слизової оболонки зіва, ін’єкція судин склер та кон’юнктиви. Іноді відзначається висип розеолезного або плямисто-папульозного характеру. Виявляються приглушені тони серця, брадикардія, помірна гіпотензія. Початковий період лихоманки Ку триває 7-9 днів. Через кілька днів температура знижується, нетривало тримається на субфебрильних значеннях, доки не настає друга хвиля лихоманки.

У розпал захворювання починають домінувати ознаки ураження органів дихання – розвивається картина трахеїту, бронхіту чи атипової пневмонії. Хворих на лихоманку Ку турбує почуття сором’язливості в грудях, кашель сухий або з виділенням мізерного мокротиння, що супроводжується болем у грудній клітці. З розвитком пневмонії кашель стає вологим із серозно-гнійним мокротинням, іноді з домішкою крові; з’являється задишка, вислуховуються сухі, рідше вологі хрипи. Перебіг пневмонії при лихоманці Ку – торпідний, з повільним дозволом клінічних та рентгенологічних ознак.

Стадія реконвалесценції протікає із поступовим зниженням температури, покращенням самопочуття хворих, зникненням основних клінічних симптомів. Зазначається тривалий астенічний синдром, відновлення працездатності відбувається повільно. Підгостра форма лихоманки Ку має тривалість від 1 до 3 місяців, зазвичай легкий або середньоважкий перебіг з невеликим хвилеподібним підйомом температури. Для хронічної форми характерний часто рецидивуючий, млявий процес тривалістю від кількох місяців до 1 року і більше.

Ускладнення лихоманки Ку спостерігаються нечасто. В окремих випадках може розвинутись плеврит, інфаркт легені, ендокардит, менінгоенцефаліт, пієлонефрит, панкреатит, гепатит, орхіт або епідидиміт рикетсійної природи, тромбофлебіт глибоких вен кінцівок, неврит. Приєднання вторинної інфекції супроводжується формуванням абсцесів.

Діагноз лихоманки Ку ґрунтується на комплексі клініко-епідеміологічних даних, результатах лабораторного та інструментального обстеження. У крові хворих на лихоманку Ку відзначається тромбоцитопенія, відносний лімфо- і моноцитоз, помірне збільшення ШОЕ; у сечі – протеїнурія та гематурія. Лихоманку Ку підтверджує виділення культури збудника в крові, сечі, мокротинні, лікворі хворих за допомогою бактеріологічного посіву на тканинні середовища або методом біологічної проби на морських свинках та гризунах. Чисті культури рикетсій отримують шляхом введення досліджуваного матеріалу курячі ембріони.

Рентгенографія грудної клітки при рикетсіозній пневмонії виявляє дрібноосередкові інфільтрати в нижніх відділах і прикореневих зонах, посилення легеневого малюнка, ущільнення та розширення коренів легень, збільшення перибронхіальних лімфовузлів. Специфічна діагностика лихоманки Ку включає серологічні методи: РЗК, РНФ, ІФА, внутрішньошкірні проби з очищеним антигеном збудника. Діагностичні титри стають позитивними на 10-12 день захворювання та досягають максимуму до 3-4 тижня.

Природні осередки лихоманки Ку визначають дослідженням гемолімфи та кишечника кліщів, а також препаратів-відбитків внутрішніх органів тварин на наявність рикетсії Бернета. Необхідне проведення диференціальної діагностики лихоманки Ку з туберкульозом легень, грипом, висипним та черевним тифом, гострим та підгострим бруцельозом, лептоспірозом, туляремією, пневмоніями різного генезу, сепсисом.

Лікування хворих на лихоманку Ку проводиться у стаціонарі, проте спеціальної ізоляції пацієнтів не потрібно. Рекомендований постільний режим, дієта. Як етіотропна терапія призначаються антибіотики тетрациклінового ряду (біоміцин, окситетрациклін), можливо в комбінації з хлорамфеніколом. Тривалість курсу терапії 8-10 днів; зниження термінів та дози прийому препаратів сприяє розвитку рецидивів.

Доцільний прийом антигістамінних препаратів, НПЗЗ, полівітамінів. За показаннями призначається дезінтоксикаційна терапія; при розвитку патології дихальної системи проводиться оксигенотерапія, інгаляція з бронходилататорами. При тяжких формах лихоманки Ку застосовуються кортикостероїди (преднізолон, дексаметазон).

Прогноз лихоманки Ку сприятливий, більшість випадків захворювання закінчується повним одужанням, іноді можуть розвиватися затяжні та хронічні форми захворювання. Летальні наслідки спостерігаються вкрай рідко. Профілактика лихоманки Ку включає комплекс протиепідемічних, ветеринарних та санітарно-гігієнічних заходів. Ці заходи передбачають проведення протикліщової обробки пасовищ, знищення гризунів, ветеринарний нагляд за худобою, ретельну термічну обробку м’яса, молока та води. У природних вогнищах особливу актуальність мають питання дотримання особистої гігієни, імунізації осіб групи ризику живою вакциною.